Ухвала суду № 27846153, 20.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2012 р.Справа № 2а-9623/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромхолдінг" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2012р. по справі № 2а-9623/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромхолдінг"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпромхолдінг», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області ДПС, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.03.2012 року № 0002212302.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромхолдінг» - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 24.02.2012 року по 27.02.2012 року фахівцями Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова (правонаступником якої є Індустріальна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромхолдінг» з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Баварія-Ф" за період 01.08.2011 року по 31.08.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 03.03.2012 року № 365/2330/36034652, згідно висновків якого, встановлено порушення позивачем ст.ст.198, 200 ПК України, що призвело до заниження у серпні 2011 грошового зобов'язання з ПДВ на 10 тис. грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.03.2012 року № 0000242330, яким підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12500 грн., в т.ч. основний платіж 10 тис. грн., штрафні санкції 2500 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, відповідно до приписів ст. 56 ПК України, за результати якого податкове повідомлення-рішення - залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Баварія Ф».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Пунктом 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт (послуг) чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Матеріалами справи підтверджено, що одним з основних видів діяльності позивача є оптово-роздрібна торгівля виробничими товарами. З метою здійснення власної господарської діяльності позивачем по справі розроблено та розміщено в мережі Інтернет власний сайт www.gazstroy.net (а.с.20-25)

01.08.2011 року між ТОВ «Газпромхолдінг» (як замовником) та ПП "Баварія Ф" (як виконавцем) укладено договір № 0108 щодо надання послуг по розміщенню рекламного банеру Інтернет - магазину позивача у пошуковій системі Google (а.с.27-28), вартість договору складає 60 тис. грн.., в т.ч. ПДВ 10 тис. грн.

Відповідно до ч. 1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно умов договору, виконавець зобов'язаний надати послугу з відповідною якістю - 100 відсотків показів добового часу у пошуковій системі Google , кількість показів складає від 30 до 50 календарних днів, залежно від кількості відвідувань сайту. Послуги вважається наданими після підписання акту приймання-передачі послуг (п.3.3, 4.1.1 Договору)

На виконання умов договору, ПП "Баварія Ф" видано ТОВ «Газпромхолдінг» податкову накладну від 31.08.2011 року № 437, на підставі якої підприємством сформовано податковий кредит.

Оплата за вказаним договором здійснена у безготівковій формі, що підтверджується наданим до матеріалів справи платіжним дорученням № 441 від 05.09.2011 року (а.с.31).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ПП "Баварія Ф", позивачем надано до матеріалів справи акт приймання виконаних робіт № ОУ-3108-3 від 31.08.2011 року, який складений про те, що послуги по розміщенню рекламного банеру інтернет магазину www.gazstroy/net у пошуковій системі Google (головна сторінка), відповідно до договору № 0108 від 01.08.2011 р., виконано якісно та у строк, та повністю відповідають вимогам Замовника. (а.с. 29).

Колегія суддів зауважує, що банер в інтернет-рекламі є статичний або анімований графічний блок, який пов'язаний через гіперпосилання із сайтом рекламодавця або сторінку з додатковою інформацією, тобто суть реклами полягає в розміщенні на сайтах банера, з посиланням на свій сайт. Банер являє собою зображення, напис, малюнок рекламного характеру, який має з'являтись поруч із результатами пошуку, чим привертається увага аудиторії, яка вже зацікавлена в тому, що пропонує рекламодавець

Між тим, із зазначеного акту приймання виконаних робіт не вбачається, який саме вид банеру розроблено та розміщено контрагентом позивача у мережі Інтернет, відсутня інформація стосовно осіб, які надавали послугу, акт не містить відомостей, що дозволяють встановити зв'язок витрат на послугу з господарською діяльністю підприємства.

Позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів наявності такого банеру та його розміщення в пошуковій системі Google як то фотокопії зі сторінок сайтів з текстовою та графічною інформацією про підприємство, статистика відвідування цього сайту.

Слід відмітити, що законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання таких послуг, однак документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг.

А відтак з огляду на те, що зазначені акти виконаних робіт містять лише загальні посилання щодо надання послуг, передбачених договором, без конкретизації їх видів, обсягів, а в матеріалах справи відсутні інші докази надання цих послуг позивачу, колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи про те, що позивачем не підтверджено реального здійснення господарських операцій з ПП «Баварія Ф».

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704 (надалі-Положення) встановлено, що записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704 (надалі-Положення) встановлено, що записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів придбання ТОВ "Газпромхолдінг" послуг від ПП «Баварія Ф», їх фактичного використання позивачем у власній фінансово-господарській діяльності, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а тому і безпідставне формування на ТОВ «Газпромхолдінг» за цими операціями податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи податкове повідомлення-рішення від 20.03.2012 року № 0002212302 відповідач діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України, а тому позовна вимога про скасування такого рішення є не обґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромхолдінг" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2012р. по справі № 2а-9623/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.