Рішення № 27839279, 29.11.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.11.2012Справа №5002-7/3611-2012

За позовом фірми «Агроексім»

до відповідача - державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко»

про стягнення 988 690,48 грн.

Суддя Дворний І.І.

Представники:

Від позивача - не з'явився

Від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: фірма «Агроексім» звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» про стягнення 96 058,51 євро, у тому числі 90 782,90 євро заборгованості,

1 813,17 євро. 3% річних та 3 426,75 євро пені.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 218, 224, 229, 231, 232, 265 Господарського кодексу України, статей 526, 692 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані невиконанням відповідачем належним чином своїх обов'язків за контрактом № 29/12-10 від 29 грудня 2010 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим заборгованість державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» перед позивачем складає

90 782,90 євро, яку позивач просить стягнути примусово. Крім того, позивач звертає увагу на порушення відповідачем зобов'язань за договором, через що просить стягнути 3% річних та пеню. Суму понесених судових витрат позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.10.2012 позовну заяву було прийнято до розгляду і порушено провадження у справі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, витребувані судом документи не надав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином за адресою, зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в ЄДРПО України. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала суду вручена їм належним чином.

Оскільки явка в судове засідання, згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи систематичну неявку представника відповідача у судові засідання та відсутність документів, що підтверджують неможливість його прибуття в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2010 фірма «Агроексім» (за договором продавець) та державне підприємство «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» (за договором покупець) уклали контракт № 29/12-10, відповідності до пунктів 1.1, 10.1 якого, продавець продає, а покупець купує привіті на підвої Кобер 5ББ саджанці винограду визначеного сорту у загальній кількості 140 000 штук, що надалі іменуються товар. Держава походження товару Сербія. Правом, що застосовується до контракту, є право України.

У положеннях п.п. 1.2, 3.1, 5.1, контракту сторони узгодили, що доставка товару здійснюється Продавцем на умовах DDU Україна, АР Крим, місто Севастополь, с. Осипенко. Продавець здійснює поставку товару на користь покупця до 30.04.2011. Поставка товару може здійснюватись кількома партіями. Товар (партія товару) супроводжується товаросупровідною накладною (СMR), в якій зазначається кількість місць, кількість товару, вага (нетто, брутто), найменування продукції, номер контракту, пункт відправлення, найменування отримувача.

Кількісне та якісне приймання товару Покупцем та передача його Продавця здійснюється у кінцевому пункті призначення при здійснення розвантаження автомашин на підставі товаросупровідних документів (пункт 6.1 контракту).

Приймання товару за якістю здійснюється у відповідності до сертифікату якості та технічними умовами.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було передано до відправлення автомобільним транспортом привиті саджанці винограду на адресу державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко», а останнім вказаний товар було прийнято (а.с. 33-35).

Проведення експортної операції даного товару з боку фірми «Агроексім» підтверджується експортними деклараціями (а.с. 58-63).

Як вбачається зі специфікації відвантаження (пакувальний лист) від 11 квітня 2011 року всього до перевезення на користь державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» було передано привиті саджанці винограду сортів Бастардо Магарачский, Піно Чорний, Совіньон Зелений, Карпбурну та Мускат Гатбургський у загальній кількості 139 666 штук у 177 мішках з вагою одного мішку 0,20 кг. Так, вага бруто склала 8 496,00 кг., вага нето склала 8 460,60 кг.

Відповідно до умов контракту валютою платежу за даним контрактом визначено євро. Покупець здійснює оплату загальної вартості даного контракту на суму 91 000,00 євро напротязі 180 календарних днів після дати митного оформлення в країні покупця на підставі: інвойса (рахунку), дубліката CMR, дубліката фитосанітарного сертифікату, сертифіката якості, сертифіката походження за формою «А» та навантажувальної специфікації.

На виконання умов укладеного між сторонами контракту та з метою отримання плати за проданий товар, фірмою «Агроексім» було виставлено на адресу відповідача інвойс від 11.04.2011 на загальну суму 90 782,90 євро.

Так, свої зобов'язання позивач виконував належним чином, жодних претензій щодо виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від відповідача не надходило, докази зворотного на час розгляду спору в матеріалах справи відсутні та останнім представлені суду не були. Втім, станом на день розгляду справи відповідачем суму заборгованості за отриманий товар не сплачено.

Враховуючи несплату відповідачем позивачу вартості отриманого товару у строки встановлені п. 7.1, 7.3 контракту, позивач 01.02.2012 звернувся до відповідача із претензією, в якій просив відповідача у строк до 06.02.2012 сплатити позивачу заборгованість, яка виникла, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язань за контрактом

№ 29/12-10 від 29.12.2010 (а.с. 36-37).

13.02.2012 позивачем на адресу державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» було направлено лист, у якому позивач запропонував відповідачу графік погашення заборгованості з контрактом, зокрема, 30 000,00 євро у строк до 29.02.2012,

30 000,00 євро не пізніше 31.03.2012 та 30 782,00 євро не пізніше 30.04.2012 (а.с. 38).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2012 відповідачем на адресу позивача було надіслано лист, у якому державне підприємство «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» запропонувало свій графік погашення заборгованості за контрактом, зокрема, за червень 2012 року - 100 000,00 грн., липень 2012 року - 120 000,00 грн., серпень 2012 року - 120 000,00 грн., вересень 2012 року - 120 000,00 грн., жовтень 2012 року - 120 000,00 грн., листопад 2012 року - 50 000,00 грн., грудень 2012 року - 50 000,00 грн., січень 2013 року - 50 000,00 грн., лютий 2013 року - 120 000,00 грн., березень 2013 року - 150 000,00 грн. Відповідач також повідомив, що оплата буде проводитися в євро (а.с. 39).

Як стверджує позивач, жодна вимога відповідачем задоволена не була, грошові кошти на його рахунок від відповідача не надходили, заборгованість залишилась непогашеною в повному обсязі, що і послугувало підставою для звернення позивача з відповідними позовними вимогами до суду з нарахуванням на основну заборгованість пені та 3% річних.

Вирішуючи даний спір по суті, з урахуванням того факту, що однією із сторін у спірних правовідносинах, що виникли з контракту №29/12-10 від 29.12.2010, є іноземна юридична особа, господарський суд, перш за все, вважає за необхідне дослідити правомірність застосування до умов даного договору права України, про що домовилися сторони по справі.

Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 за № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність») зовнішньоекономічною діяльністю є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Іноземними суб'єктами господарської діяльності є суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є зокрема юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Положеннями статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зважаючи на наведені положення чинного законодавства, а також на суб'єктний склад учасників контракту №29/12-10 від 29 грудня 2010 року, зміст зобов'язань, які виникли на підставі даної угоди, господарський суд дійшов висновку, що між сторонами по справі було укладено зовнішньоекономічний договір з метою здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Досліджуючи правомірність застосування до положень даного зовнішньоекономічного контракту права України, суд керується положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 за №2709-IV(з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту Закон України «Про міжнародне приватне право») для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється зокрема у такій формі: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

В силу положень ст.ст. 4, 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Як встановлено статтею 43 Закону України «Про міжнародне приватне право», сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Приймаючи до уваги, що чинним законодавством не встановлено імперативних норм, на підставі яких учасникам зовнішньоекономічного контракту було б заборонено на власний розсуд визначати право, яке підлягає застосуванню до договорів купівлі-продажу, аналогічних за змістом укладеному між сторонами по справі контракту № 29/12-10 від 29.12.2010, господарський суд дійшов висновку щодо можливості застосування при вирішенні даного спору права України до зобов'язань, які виникли із вказаної угоди.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладену його правову позицію, суд, вважає заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар правомірними та такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступне.

Так, предметом спору у справі є стягнення суми боргу з відповідача за поставлений товар, визначений у специфікації, а також стягнення пені та 3% річних нарахованих внаслідок невиконання останнім умов укладеного між сторонами контракту.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договір, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є господарським договором купівлі-продажу, загальні положення про який встановлені статтею 655 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право зокрема самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Так, статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами по справі виникли правовідносини з купівлі-продажу, врегульовані умовами контракту № 29/12-10 від 29.12.2010. В свою чергу, на виконання умов названої угоди, фірмою «Агроексім» було передано у власність державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» товар на загальну суму 90 782,90 євро шляхом його передання до перевезення автомобільним транспортом за міжнародними товарно-транспортними накладними (а.с. 60, 62), а відповідачем вказаний товар було прийнято, докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

У свою чергу, викладені обставини свідчать про належне виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за контрактом № 29/12-10 від 29.12.2010 щодо передачі товару у власність державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» у погоджених сторонами кількості та асортименті, що, в свою чергу, не спростовано відповідачем.

Так, в порушення вимог зазначених норм Цивільного та Господарського кодексів України, домовленостей між сторонами, відповідач не розрахувався у повному обсязі за поставлений товар, заборгувавши позивачу 90 782,90 євро, що підтверджується вищенаведеними доказами, наявними у матеріалах справи. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем суду надано також не було, більш того, останній не скористався своїм правом подати письмові пояснення з спростуванням доводів позивача, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. За таких обставин, вказана сума боргу є підтвердженою у розмірі

90 782,90 євро, саме така сума була заявлена позивачем до стягнення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обов'язків за спірним договором в частині повної та своєчасної оплати, який останнім спростований не був, у зв'язку з чим позовні вимоги фірми «Агроексім» до державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» про стягнення 90 782,90 євро є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 426,75 євро пені.

Так, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 та частин 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи те, що в контракті сторонами інших умов стосовно нарахування пені за порушення зобов'язання по оплаті товару, ніж ті, що передбачені пунктом 9.1. контракту, встановлено не було, позивач за прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати отриманого товару, нарахував пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Так, матеріалами справи підтвердилось неналежне виконання зобов'язань відповідачем в частині оплати за отриманий товар, що є підставою для нарахування відповідачу пені.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, відповідність вимогами чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами по справі контракту, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 3 426,75 євро підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.

Така позиція щодо правової природи інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720.

Судом було перевірено розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у справі і встановлено, що загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача станом на 11.09.2012 складає 1 813,17 євро.

Враховуючи всі вищевикладені обставини та висновки суду, господарському суду вбачаються правові підстави для задоволення позовних вимог фірми «Агроексім» у повному обсязі.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.11.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повне рішення складено 03.12.2012.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з державного підприємства «Радгосп-завод ім. Поліни Осипенко» (вул. Сухій, 1, с. Осипенко, Нахімовський район, м. Севастополь, 99814, р\р в євро 2600613689, ПАТ «Райффайзен банк «Аваль», м. Сімферополь, МФО 324021, ЄДРПОУ 00412872) на користь фірми «Агроексім» (INTERMEDIARY BANK:COMMERZBANK AG FRANKFURT AM MAIN GERMANY SWIFT CODE: COBADEFF ACCOUNT WITH BANK: / 400 / 8768913 / 01 AGRICULTURAL BANK AGROBANKA AD BEOGRAD SWIFT CODE: AGRLRSBG BENEFICIARY: RS35 24500 7010000526151 «AGROEXIM» DOO BEOGRAD, місцезнаходження : 11040, Республіка Сербія, м. Белград, бульвар Войводе Мишича, 51/33) суму основного боргу у розмірі 90 782,90 євро, пеню в розмірі 3 426,75 євро, 3% річних у розмірі 1 813,17 євро та судовий збір у розмірі 19 773,81 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний