Ухвала суду № 27829550, 27.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3842/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчука А.Б.

Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

У Х В А Л А

Іменем України

"27" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Мамчура Я.С.

суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.

при секретарі Гімарі Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у відповідності до положень ст.41 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 15 листопада 2011 року №0010252309.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів безтоварності господарських операцій між ТОВ «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»та ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»та правомірності прийняття податкового повідомлення -рішення від 15 листопада 2011 року №0010252309.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, ТОВ «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»зареєстроване як юридична особа та є платником податку на додану вартість в розумінні Податкового кодексу України.

Так, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово -господарських взаємовідносин із ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ», за результатами якої складено акт від 31 жовтня 2011 року №1423/23-9/34809566.

В ході проведеної перевірки встановлено, що позивачем порушено вимоги ст.185, пю198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, а саме ним занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий та липень 2011 року на загальну суму 349 831,00 грн.

На думку відповідача, господарські операції між ТОВ «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»та ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»є фіктивними правочинами, такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, а податкові накладні даного контрагента позивача не дають йому право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 15 листопада 2011 року №0010252309, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 374 854,00 грн.

Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені мит ними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності.

Підставою для виникнення такого права є виписана контрагентом, зареєстрованим як платник податку на додану вартість, податкова накладна, оформлена відповідно до вимог чинного законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА» (Замовник) та ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»(Виконавець) укладено договір №24/12-10 від 24 грудня 2010 року, відповідно до п.1.1 якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику за плату консультаційні послуги за напрямками, визначеними в цьому Договорі, а Замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її (а.с.44-46).

Між цим ж сторонами 13 січня 2011 року укладено договір №13/01-11, відповідно до п.1.1 якого Виконавець (ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ») зобов'язується надати Замовнику (ТОВ «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА») за плату консультаційні послуги за напрямками, визначеними в цьому Договорі, а Замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її (а.с.47-49).

Між позивачем (Замовник) та ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»(Виконавець) укладено договір №17/01-11 від 17 січня 2011 року, відповідно до п.1.1 якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику за плату консультаційні послуги за напрямками, визначеними в цьому Договорі, а Замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її (а.с.44-46).

Між ТОВ «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»(Покупець) та ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»(Продавець) укладено договір постави №01/07-4 від 01 липня 2011 року, відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передавати у власність Покупця покувальний матеріал, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати та оплачувати таку продукцію (а.с.55,56).

Між ТОВ «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»(Покупець) та ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»(Продавець) укладено договір №04/07-1 від 04 липня 2011 року, відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передавати у власність Покупця покувальний матеріал, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати та оплачувати таку продукцію (а.с.53,54).

На виконання умов даного договору, його сторонами складено акти здачі-приймання робіт (надання послуг), видаткові та податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до даних реєстру анульованих свідоцтв платників ПДВ, розмішеного на офіційному веб-сайті Державної Податкової Служби України sts.gov.ua, свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»було анульовано 02 грудня 2011 року. Отже, на момент виписання податкових накладних на виконання умов вищевказаних договорів з позивачем, ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Слід зазначити, що акт проведеної відповідачем перевірки не містить жодних зауважень щодо змісту та інформації в податкових накладних, виписаних ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»та про їх відсутність під час проведення вищевказаної перевірки.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не наведено належних доказів того, чому на його думку правочини, укладені між позивачем та ПП «ЕКОТЕХНОКОНСАЛТИНГ»є нікчемними та порушують публічних порядок.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість адміністративного позову та необхідність його задоволення. Відповідачем у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення -рішення.

Однак, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Слід враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо. Така ж позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись статтями 41, 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.