Ухвала суду № 27823474, 14.11.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/4688/12 14.11.2012 14.11.2012 14.11.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/1490/3106/12 р. Головуючий по першій інстанції Притуляк І.О.

Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Левківській Н.М.,

за участю позивачки ОСОБА_3,

представника позивачки ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційними скаргами представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Телець-ВАК»

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року та ухвалу цього ж суду від 02 жовтня 2012 року за позовом

ОСОБА_3

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Телець-ВАК»

(далі - ТОВ «Телець-ВАК»)

про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

02 серпня 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Телець-ВАК» про стягнення 460 200 грн., отриманих відповідачем за договором від 27 березня 2008 року про будівництво трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, 3% річних та збитків від інфляції.

Позивачка в письмовій заяві просила суд з метою забезпечення позову накласти арешт на дві трикімнатні квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2, власником яких є відповідач.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року клопотання позивачки задоволено, а саме: накладений арешт на вказані квартири.

Не погодившись з зазначеною ухвалою, представник відповідача 27 вересня 2012 року звернувся до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову посилаючись на те, що власниками квартир, на які судом накладено арешт, є інші особи, а не відповідач.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2012 року в задоволенні заяви ТОВ «Телець-ВАК» відмовлено.

В апеляційних скаргах представник відповідача просить вказані ухвали суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. На думку апелянта, суд першої інстанції при постановленні ухвали про забезпечення позову та про відмову в скасуванні забезпечення позову неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги в межах їх доводів підлягають задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву представника позивачки про забезпечення позову і накладаючи арешт на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що наявні докази щодо наміру відповідача продати вказані квартири.

Відмовляючи представнику відповідача в скасуванні вказаного арешту суд першої інстанції виходив з того, що право власності на ці квартири в МБТІ станом на 14 вересня 2012 року зареєстровано за відповідачем.

Згідно ст. 151 ЦПК України суд може за заявою позивача вжити заходи забезпечення позову, але вони повинні випливати з суті заявлених вимог.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, ці заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, учасників процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, дійсно, право власності за відповідачем на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 за вказаною адресою зареєстровано у Державному реєстрі прав Миколаївського МБТІ, відповідно, 23 травня 2011 року та 20 травня 2011 року (а.с. 13, 15).

Згідно договорів купівлі-продажу від 06 липня 2011 року квартира АДРЕСА_2 була продана відповідачем ОСОБА_6, а квартира АДРЕСА_3 - ОСОБА_7 (а.с. 23, 25). Вказані договори були нотаріально посвідчені та 06 липня 2011 року зареєстровані у Державному реєстрі правочинів (а.с. 24, 26).

Частинами третьою та четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Задовольняючи заяву представника позивачки про забезпечення позову суд невірно витлумачив зміст ст. 334 ЦК України та не врахував, що вказаною статтею встановлено особливий порядок виникнення права власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Право власності на таке майно виникає, відповідно, з моменту державної реєстрації договору ( ст. 210 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що державна реєстрація двох правочинів вчинена 06 липня 2011 року відповідно до Державного реєстру правочинів № 10096113 і № 10095703 (а.с. 24, 26) та саме з цього моменту власниками вказаних квартир є інші особи, а не відповідач по справі.

За таких обставин, суд першої інстанції постановив ухвалу про забезпечення позову з порушенням вимог статті 152 ЦПК України та наклав арешт на майно, яке не належить відповідачеві.

Зважаючи на наведене та на положення п. 2 ст. 312 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що питання про накладання арешту на нерухоме майно судом першої інстанції вирішено з порушенням норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову в той спосіб, який обрано, а саме, шляхом накладання арешту на вищезазначені квартири, так як власниками цього нерухомого майна є не ТОВ «Телець-ВАК», а інші особи, які, згідно змісту позовної заяви, не мають будь - яких невиконаних зобов'язань перед позивачкою по справі.

Керуючись статтями 310, 312, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Телець-ВАК» задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року та ухвалу цього ж суду від 02 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нову ухвалу.

В задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_2, відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню в силу ст. 324 ЦПК України не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий

Судді