Рішення № 27823459, 24.10.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/4527/12 24.10.2012 24.10.2012 24.10.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1490/2994/2012р. Головуюча по першій інстанції Гуденко О.А.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Белевері В.А.,

за участю позивача ОСОБА_3,

відповідачки ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2012 року за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 36/100 частини жилого будинку літера А-1 з прибудовою та надвірними спорудами, які складаються із кухні (1)2, площею 8,10 кв.м., житлової кімнати 1-2 площею 13,70 кв. м., житловою площею 15,20 кв.м., а загальною - 21,80 кв.м. та надвірних споруд 27/100 частин огорож № 2-4, 7, 8, 27/100 частин споруд № 6, 9, 10, 1, що знаходяться по вул. АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що згідно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2009 року між ним та відповідачкою проведено реальний розподіл жилого будинку АДРЕСА_1 та стягнуто з ОСОБА_4 на його користь грошову компенсацію у розмірі 28 334 грн. за отримання реально більшої частки. У виконання цього рішення суду державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження, а 12 липня 2011 року виконавчий лист було йому повернуто на підставі того, що реалізація належного ОСОБА_4 майна не була здійснена за відсутністю покупців, а він виявив бажання про залишення за собою цього майна, а саме: 36/100 частини спірного будинку, про що було складено акт. Фактично до нього перейшло право власності частини спірного будинку, яка належала відповідачці, але для державної реєстрації права власності та для реалізації його прав і інтересів необхідно рішення суду.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2012 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права (вона не повідомлялась про розгляд справи) та не відповідає обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов про визнання права власності на нерухоме майно, з врахуванням положень ч. 9 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Між тим, з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки суд прийшов до нього без належної оцінки наявних у справі доказів та неправильно застосував норму матеріального права, що відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення.

Так, згідно ч.ч. 8, 9 ст. 62 Закону, у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, це майно передається йому за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію з публічних торгів. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Тобто, положенням зазначеної статті Закону передбачено, що постанова та акт державного виконавця є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на майно.

Відповідно до п. п. 4, 5 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, який є першим додатком до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2001 року № 7/5, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами, відносяться до правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.

Згідно п.п. 245, 247 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо публічні торги оголошено такими, що не відбілися, нотаріус видає відповідне свідоцтво про придбання такого майна стягувачеві на підставі складеного та затвердженого в установленому законом порядку акта із зазначенням того, що публічні торги не відбулися.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2009 року (відповідачкою не оскаржувалося та набрало законної сили 16 червня 2009 року) проведений реальний розподіл будинку АДРЕСА_1 та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 28 334 грн. 40 коп. грошової компенсації за реально більшу частку.

За цим рішенням суду було відкрито виконавче провадження та 12 липня 2011 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, тобто ОСОБА_3, так як реалізація арештованого майна, належного ОСОБА_4, не була здійснена з публічних торгів в зв'язку з відсутністю покупців (а.с. 17). В цей же день державним виконавцем було складено акт про передачу належного відповідачці майна - 36/100 частини спірного будинку, ОСОБА_3, який виявив бажання, щодо залишення за собою цієї частини будинку (а.с. 18).

Відповідно до пояснень позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції, йому в усній формі нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про придбання майна стягувачем на підставі складеного та затвердженого в установленому законом порядку акта.

Між тим, згідно ст. 49 Закону України «Про нотаріат», відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус повинен винести постанову. Дії нотаріуса у встановленому законом порядку позивачем оскаржені не були, тоді як отримання рішення (постанови) позивачем про відмову у вчиненні нотаріальної дії є обов'язковим. Також позивач не надав суду відмови БТІ у реєстрації права власності на 36/100 частини нерухомого майна.

Таким чином, позивач не оформив свої позовні вимоги належним чином і не надав суду доказів, щодо неможливості вирішення спору у позасудовому порядку, передбаченому діючим законодавством.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, а тому на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді