Рішення № 27823349, 17.10.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/4492/12 17.10.2012 17.10.2012 17.10.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1490/2968/12р. Головуючий по першій інстанції Ітрін М.В.

Категорія 37 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРІНИ

17 жовтня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Галущенко О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Дубовій К.В.,

за участю позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_5,

за апеляційною скаргою Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 липня 2012 року за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_5, Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області (далі - державна нотконтора)

про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

21 липня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, державної нотконтори про визнання заповіту недійсним.

Позивач зазначав, що його бабусі, ОСОБА_6, за життя належав на праві власності будинок АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 бабуся померла. Разом з бабусею в будинку проживав його батько ОСОБА_7, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, але за життя прийняв спадщину після смерті своєї матері, так як постійно проживав разом з нею в спірному будинку.

30 липня 2010 року бабуся, ОСОБА_6, склала заповіт, яким заповіла Ѕ частину будинку відповідачці ОСОБА_5 Посилаючись на те, що на момент складання заповіту його бабуся страждала тяжким захворюванням та через це захворювання не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, просив визнати заповіт недійсним.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 липня 2012 року позов задоволено. Ухвалено визнати недійсним заповіт посвідчений 30 липня 2010 року державним нотаріусом та стягнуто з кожного відповідача по 1 156 грн. 25 коп. судових витрат.

В апеляційних скаргах ОСОБА_5 та представник державної нотконтори просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянтів, рішення суду є незаконним та ухваленим з порушенням норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 в межах її доводів не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга в межах її доводів державної нотконтори підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та, встановивши, що під час посвідчення заповіту спадкодавиця ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій, не могла керувати ними, що підтверджено актом посмертної судово-психіатричної експертизи, висновки якого узгоджуються з іншими доказами, дослідженими у суді, прийшов до правильного висновку щодо задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила зазначеної статті поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент складення заповіту суд відповідно до ст. 145 ЦПК України призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 за життя на праві власності належав будинок АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 вона померла (а.с. 4, 6, 12).

30 липня 2010 року державним нотаріусом ОСОБА_8 посвідчено заповіт, від імені ОСОБА_6, відповідно якого остання заповіла Ѕ частину належного їй на праві власності жилого будинку ОСОБА_5.(а.с. 10).

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 01 червня 2012 року, ОСОБА_6 страждала органічним розладом у формі судинної деменції з 20 липня 2010 року та під час оформлення заповіту, тобто 30 липня 2010 року, вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 76-83).

З витягу амбулаторної картки ОСОБА_6 вбачається, що 20 липня 2010 року (за 10 діб до укладання заповіту) була оглянута вдома невропатологом, який встановив діагноз: загальний атеросклероз з переважним ураженням церебральних судин з цементним синдромом та церебрастенією (а.с. 48).

Наявність прояв порушення психічного стану ОСОБА_6 на час укладання заповіту підтвердили в суді свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

Сумнів у перебуванні ОСОБА_6 в нормальному психічному стані підтвердили лікар Новоодеської районної лікарні ОСОБА_13 та соціальний працівник ОСОБА_14, які були допитані в суді першої інстанції також в якості свідків та які незадовго до смерті ОСОБА_6 її відвідували.

Встановивши зазначене, суд дійшов обґрунтованого висновку про недійсність заповіту з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Посилання апелянтів в своїх апеляційних скаргах на те, що представник позивача не є процесуальною особою, яка надає правову допомогу, а тому суд безпідставно стягнув з них витрати понесені позивачем на цю допомогу є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

Так, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

У матеріалах справи наявні документи, які свідчать про те, що ОСОБА_4, котрій позивач відповідно до квитанції сплатив 1500 грн. за надання правової допомоги, є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання такої допомоги (а.с. 22-23, 89). Крім того, відповідно до журналу судового засідання від 10 серпня 2011 року, позивачем надано повноваження свого представника саме в процесуальному статусі, як фахівець у галузі права, який і був допущений судом до участі у розгляді справі саме в цьому статусі (а.с. 51).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави» № 590 (далі - постанова КМ № 590) затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справи. Так, граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення в цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Матеріалами справи підтверджується, що представник позивача відпрацював по даній справі 12 годин 10 хвилин, розмір мінімальної заробітної плати на 31 грудня 2011 року складав 1004 грн., а на 30 червня 2012 року - 1094 грн.

Таким чином, 40% від мінімальної заробітної плати у 2011 році дорівнює 401 грн. 40 коп., а у 2012 році - 437 грн. 60 коп., а сума, сплачена позивачем, не перевищує розміру, встановленого постановою КМ № 590 тому, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що витрати на правову допомогу підлягають поверненню позивачу, так як його позов задоволено.

Між тим, стягуючи судові витрати з державної нотконтори на користь позивача, суд не звернув увагу на положення ст. 21 Закону України «Про нотаріат».

Так, відповідно до вимог зазначеної статті шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України.

Проте, зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 не вбачається, що позивач має які-небудь вимоги матеріального характеру до державної нотконтори відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про нотаріат».

В зв'язку з цим, апеляційна скарга державної нотконтори, в межах її доводів, підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення судових витрат з відповідача ОСОБА_5

В іншій частині зазначене рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування в цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційну скаргу Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 липня 2012 року в частині стягнення судових витрат скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 2 312 грн. 25 коп. судових витрат.

В іншій частині вказане рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді