Рішення № 27823362, 24.10.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/4471/12 24.10.2012 24.10.2012 24.10.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1490/2957/2012 Головуюча по першій інстанції Нікітіна Ю.О.

Категорія 21 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Белевері В.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_3,

відповідачки ОСОБА_4,

представника відповідачки ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 липня 2012 року за позовом

ОСОБА_6, ОСОБА_7

до

ОСОБА_4,

третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_8,

про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И Л А:

07 травня 2012 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Позивачі зазначали, що є власниками вказаної вище однокімнатної квартири та є особами похилого віку, потрібують постійного догляду і допомоги. Відповідачка є їх рідною племінницею та запропонувала їм укласти договір довічного утримання з нею. Навесні 2009 року вона привезла до них нотаріуса, яка надала їм чистий аркуш для підпису, якщо вони не заперечують проти передачі квартири відповідачці. Тексту договору вони не бачили та не читали, так як вважали, що відповідачка буде за ними доглядати, як і обіцяла. Але після цього вона перестала їх навідувати та їм стала надавати допомогу соціальний працівник. Від сусідів вони дізнались, що уклали з ОСОБА_4 не договір довічного утримання, а договір купівлі-продажу квартири. Вважають, що вказаний договір укладено без їх волевиявлення шляхом обману, а тому просили визнати його недійсним з підстав ст. 230 ЦК України.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 липня 2012 року позов задоволено. Договір дарування спірної квартири визнаний недійсним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду є незаконним, необґрунтованим, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи та ухваленим з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачів, відповідачки, її представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не мали намір укладати договір дарування, помилились щодо обставин, які мають істотне значення щодо прав та обовязків сторін, а відповідачка навмисно ввела їх в оману для того, щоб позивачі підписали договір дарування замість договору довічного утримання.

Між тим, з такими висновку суду не можна погодитись, оскільки судом були порушені вимоги статей 10, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, рішення постановлено без повного і всебічного з'ясування обставин справи, прав та обов'язків сторін у цих правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення.

Так, відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тобто, відповідно до положень вказаної вище норми матеріального права та постанови Пленуму ВС, правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Отже, одна із сторін правочину або інша заінтересована особа повинні довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Між тим, позивачі не довели наявність умислу в діях відповідачки та істотність значення обставин щодо введення їх в обману.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2009 року між сторонами був укладений договір дарування квартири, за яким позивачі подарували своїй племінниці ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.

При нотаріальному посвідченні вказаного договору приватним нотаріусом були роз'яснені наслідки його укладення і текст договору сторонами прочитаний та підписаний в її присутності (а.с. 32). Крім того, сторони договору домовились, що під передачею квартири слід вважати передачу технічного паспорту та правових документів на квартиру та в присутності нотаріуса дарувальники (ОСОБА_7, ОСОБА_6.) передали обдарованому (ОСОБА_4.) технічний паспорт на квартиру, що підтвердило передачу квартири відповідачці (п. 4.1. договору дарування). У відповідачки виникло право власності на подарований житловий будинок, оскільки вона вчинила дії, які передбачені ч. 4 ст. 722 ЦК України.

За таких обставин, відсутні підстави, зазначені в ст. 230 ЦК України, для визнання договору дарування квартири недійсним, а тому позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

З інших підстав, які передбачають визнання недійсним договору дарування, позивачі до суду не зверталися.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 липня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді