Постанова № 27819268, 27.11.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2012 р.Справа № 2а-6549/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого -Ступакової І.Г.

суддів - Лук'янчук О.В.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.08.11р. №0012862330 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 105021,67 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями в розмірі 1грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" -відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10", перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, на виконання наказу від 12.08.11р. №1755, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення відносин з контрагентами-постачальниками ТОВ "РІП" та ТОВ "АЛЬФА -К" за травень 2011р. за результатами якої було складено акт №1057/23-300/33084260 від 16.08.11р..

За результатами проведеної перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

- ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно до частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України, правочин має ознаки нікчемності та є нікчемним - в силу припису закону;

- правочини, укладені ТОВ "ПДСП-10"з ТОВ "РІП" (код за ЄДРПОУ 32168147) в травні 2011 року на суму ПДВ 104405,00грн. та ТОВ "АЛЬФА -К" (код за ЄДРПОУ 35817379) на суму ПДВ 616,67грн. порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб;

- п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 105021,67грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.08.11р. №0012862330 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 105021,67грн. за основним платежем та за штрафними санкціями в розмірі 1грн.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції зазначив, що діяльність зазначених в акті перевірки контрагентів позивача була направлена не на одержання економічного ефекту в результаті підприємницької або іншої економічної (господарської) діяльності, а виключно на отримання податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності, у зв'язку з чим, позивачем на порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по контрагенту - постачальнику ТОВ "РІП" у розмірі 104405,00грн. та по ТОВ "АЛЬФА -К" у розмірі 616,67грн. за травень 2011р..

Колегія суддів не погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та відмові в задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальників ТОВ "РІП" та ТОВ "АЛЬФА -К" товарів та послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вище наведених вимог Податкового Кодексу України.

Між тим, отримані позивачем документи (податкові накладні, копії договорів по постачанню металоконструкцій, на електромонтажні роботи, додаткові роботи на пункті розвантаження зерна з комплексом додаткових пристроїв з ТОВ "РІП", копії документів щодо господарських (ремонт енергоакумуляторів) відносин з ТОВ "Альфа-К", товарно- транспортна накладна, подорожний лист, талон замовника та інші.), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи не відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу представником відповідача в ході судового засідання не спростовано доводи позивача про те, що на момент складення контрагентами податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваному повідомленні - рішенні, підприємства -контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ "РІП" та ТОВ "АЛЬФА -К" не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ "РІП" та ТОВ "АЛЬФА -К" з урахуванням відсутності необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо, оскільки сама по собі відсутність вказаних умов не може свідчити про фіктивність господарських операцій, адже підприємства - постачальники можуть здійснювати реальні торгові операції та надавати відповідні послуги і необов'язково мають бути виробником товару.

В свою чергу, розглядаючи справу та приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи) та сплата на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову не повно з'ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин судове рішення відповідно до вимог п.п.1 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 195, ст. 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.п.1 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.08.11р. №0012862330 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПДСП-10" суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 105021,67 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями в розмірі 1грн.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 листопада 2012 року.

Головуючий:

Судді: