Рішення № 27812701, 23.11.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-6280/12

в справі № 2609/23239/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

при секретарі - Подолян О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ »Укргазбанк»про визнання дій щодо надання кредиту протиправними, визнати бездіяльністю дії щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів та визнання недійсним договору про надання кредиту,суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати дії відповідача щодо надання йому кредиту протиправними, визнати бездіяльністю його дії щодо відсутності контролю за цільовим використанням ним кредитних коштів та визнати недійсним договір про надання кредиту.

Посилається в позові на те, що 23.09.2008 року між ним та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № 21-43/08, відповідно до якого він отримав кредит в сумі 15 000 євро.

Згідно ст.ст. 3, 5 п.4 п.п. „г" Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю" національна валюта України, гривня, є єдиним засобом платежу на території України, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави можливе лише за умови отримання одним з учасників такої операції індивідуальної ліцензії Національного Банку України.

Разом з тим, згідно з п. 1.11 Положення „Про порядок видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» не може бути видана індивідуальна ліцензія на проведення валютної операції, що здійснюється за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика), або купленої на гривні на міжбанківському валютному ринку України.

З огляду на це вважає, що використання на території України іноземної валюти як засобу платежу в разі, якщо ця валюта отримана за рахунок кредиту, є незаконним, т.я. в ст. 99 Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Ст. 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця -гривня, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність" о __

перації з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету КМ України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Не заперечує, що при наданні кредиту відповідач діяв в межах закону,відповідно до виданої йому ліцензії, однак вважає незаконним його надання для розрахунків цією валютою з іншими резидентами України на території України, як це мало місце в випадку з ним.

Стверджує, що він уклав спірний договір, маючи на увазі інші умови договору ніж ті, що в ньому викладені.

Насправді він вважав, що отримує в кредит не іноземну валюту, а національну валюту України - гривню, а іноземна валюта в цих угодах була не грошима - засобом платежу - а лише засобом обміну на гривню.

Крім того, відповідно до ст.1056 ЦК України банк повинен здійснювати контроль за цільовим використанням кредитних коштів, тобто за тим, щоб він, як позичальник, використав отриману в нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України.

Однак за обставин, приведених ним, це за законом неможливо.

Наполягає на тому, що відповідачем не виконані норми даних вимог законодавства щодо перевірки цільового використання кредитних коштів позичальником, що вважає бездіяльністю банку.

Вважає, що укладення банком з ним незаконного кредитного договору в іноземній валюті свідчить про введення його банком в оману щодо правової природи спірного договору та про дійсні права та обов'язки сторін.

Про явну недобросовісність відповідача свідчить його наполегливе небажання визнати той факт, що він надав позивачу іноземну валюту не як гроші - засіб платежу, а як засіб обміну на гривню.

Згідно ст. 1 п. п. 23, 19 Закону України „ Про захист прав споживачів" споживчий кредит - це саме кошти, тобто гроші, а не будь - що інше.

Таким чином стверджуючи, що він надав йому кредит саме в іноземній валюті для розрахунків нею на території України, банк сам визнає, що надав йому не споживчий кредит.

Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у гривні, а іноземна валюта може служити лише еквівалентом гривні для необхідних підрахунків, про який домовляться сторони.

Згідно ст. 11 ч.4 п.3 п. п. 2 Закону України „ Про захист прав споживачів" договір споживчого кредиту має містити детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, тобто відомості про сукупну вартість усіх платежів за Договором, однак відповідач не надав йому такий розпис.

Виходячи з цього, вважає, що такий договір з точки зору ст.ст. 203, 215 ЦК України є недійсними, оскільки він суперечать закону, а тому просить задовольнити позов.

В подальшому до суду надійшло клопотання представника позивача, яким він просить розглядати справу в його відсутність та відсутність позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.

Посилається на те, що відповідно до ч.1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Крім того, відповідно до ст.49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах.

При укладенні спірного кредитного договору позивачу були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Діючим в Україні законодавством не передбачений стабільний курс Євро до гривні.

Таким чином, при укладенні спірного кредитного договору в іноземній валюті (Євро) позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до Євро не є незмінним, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Саме по собі зменшення прибутків позивача не є обставинами, які можна віднести до форс-мажорних, а світова фінансова криза є явищем, яке не відноситься до обставин непереборної сили, що позбавляють позивача виконувати умови укладеного договору.

Крім того, в зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору банк звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської обл. за місцем проживання позивача з позовом про стягнення з нього заборгованості.

Рішенням суду від 03.10.2012 року позов задоволено і рішення суду набрало законної сили.

Виходячи з цього, просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов"язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 23.09.2008 року між сторонами був укладений договір про надання споживчого кредиту № 21-43/08, відповідно до якого позивачу був наданий кредит в сумі 15 000 євро.

В зв»язку з невиконанням позивачем умов договору відповідач звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської обл. про стягнення заборгованості.

Позивач звернувся з зустрічним позовом про розірвання кредитного договору.

Рішенням суду від 03.10.2011 року, яке набрало законної сили, позов банку задоволено, стягнуто з позивача на його користь 16 966,04 євро заборгованості, 31 418гр,92 коп. пені та судові витрати в справі.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В ст. 638 кодексу зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору,

умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для

договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою

хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що він підписаний обома сторонами і будь-яких заперечень з боку позивача при його укладенні висловлено не було, тобто при його укладенні сторони досягли всіх його істотних умов.

Відповідно до ч.3 ст.1056 ЦК України у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Як вбачається з рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської обл. від 03.10.2011 року позивач фактично не приступив до виконання умов кредитного договору, з 15 000 Євро кредиту строкова заборгованість позивача складає 13 016Євро, прострочена- 1 426Євро.

ч.1 ст.524 ЦК України дійсно передбачено вираження зобов»язання в національній валюті України.

ч.1 ст.533 також регулює виконання грошового зобов»язання в гривнях.

В той же час, ч.2 ст.524 та ч.2 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з Кредитного договору і проти цього не заперечує позивач, валютою як кредитування, так і повернення, є Євро.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає, що укладений між сторонами Кредитний договір відповідає вимогам закону.

Ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

В той же час, ні Конституцією України, ні іншими нормативно -правовими актами не встановлено заборони на використання іноземної валюти на території України і вона без обмежень приймається на всій території України.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

Ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи її еквівалент.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.47, ч.1 ст.49 даного Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати кредитні операції з валютними цінностями.

Судом встановлено, що при укладенні Кредитного договору з позивачем відповідач діяв на підставі отриманої ним генеральної банківської ліцензії, невід'ємною частиною якої є Дозвіл з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ«ОТП Банк»з валютними цінностями.

/ а.с.39 -42 /

За таких обставин надання позивачу кредиту в іноземній валюті відповідачем було вчинено відповідно до вимог закону та наданих йому повноважень, а тому такі дії не можуть вважатися протиправними.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється.

У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Як встановлено вище, кредитний договір між сторонами був укладений в 2008 році, до набрання чинності даним Законом, відповідно до діючого на той час законодавства в сфері кредитування, а тому підстави вважати його незаконним відсутні.

Крім того, відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено дані обставини.

Виходячи з викладеного вище, перевірки обставин укладеного між сторонами кредитного договору Чорнобаївським районним судом Черкаської обл., висновку суду про стягнення з позивача заборгованості за даним договором та відмови в задоволенні зустрічного позову позивача/відповідача в тому провадженні/, суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Суд не приймає до уваги твердження позивача в обґрунтування пред»явленого позову та викладені в ньому, виходячи з наступного.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до ст.ст.57-60 ЦПК України.

Ст.ст.60, 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов»язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, встановленим ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

В чому проявлялося введення його в оману банком при укладенні кредитного договору позивач в позові не довів, видаючи в ньому бажане за дійсне.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

З укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що він відповідає даним вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,

але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його

дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може

бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що в момент укладення кредитного договору між сторонами позивачу була наданя вся необхідна інформація, яку вимагає закон при уого укладенні, а тому його вимоги суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч.3 ст.1056 ЦК України у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Судом встановлено, що саме в зв»язку з відмовою позивача від виконання умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що діями відповідача права позивача порушені не були, а тому не підлягають захисту.

Враховуючи викладене вище, загальні умови укладення та виконання кредитних договорів, суд вважає безпідставними посилання позивача на допущені, з його точки зору, банком вимоги закону при його укладенні, а приведені в обґрунтування позову свої міркування такими, що суперечать закону.

Керуючись ст. ст. 192,203, 215,524,533, 625-629, 638, 1054, 1056, 1056-1 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.1,11,19 Закону України»Про захист прав споживачів», Декретом КМУ»«Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. ст. 3,10-11, 57-60,209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ПАТ »Укргазбанк»про визнання дій щодо надання кредиту протиправними, визнати бездіяльністю дії щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів та визнання недійсним договору про надання кредиту відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя