Ухвала суду № 27777745, 26.11.2012, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1308/2-1512/11 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р.Й.

Провадження № 22-ц/1390/5178/12 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Бойко С.М., Бермеса І.В.

при секретарі: Служалі А.Ю.

з участю: представника ПАТ "УкрСиббанк" - Ільків С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року задоволено позов ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором №11342318000 від 05.05.2008 року.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 в користь Публічного акціонерного товариства"УкрСиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 09807750, р/р 29090000000113 заборгованість за кредитними договором №11342318000 від 05.05.2008 року 59902 (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот два) доларів США 78 центів та 742,80 грн. пені.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" 2823 грн. судового збору.

Відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту №11342318000 від 05.05.2008 року, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк" в особі Західного регіонального департаменту ПАТ "УкрСиббанк" та громадянином України -фізичною особою (резидентом) ОСОБА_3 з моменту його вчинення.

Відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_3 про застосування до сторін недійсного правочину, який оформлено за договором про надання споживчого кредиту №11342318000 від 05.05.2008 року, двосторонню реституцію.

Відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_3 про зобов'язання ПАТ "УкрСиббанк" в особі Західного регіонального департаменту ПАТ "УкрСиббанк" повернути ОСОБА_3 усе отримане ним на виконання недійсного правочину, який оформлено договором про надання споживчого кредиту №11342318000 від 05.05.2008 року, а саме грошові кошти в розмірі -286897,92 (двісті вісімдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто сім грн. 92 коп.).

Відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_3 про зобов'язання ОСОБА_3 повернути ПАТ "УкрСиббанк" в особі Західного регіонального департаменту ПАТ "УкрСиббанк" усе отримане ним на виконання недійсного правочину, який оформлено за договором про надання споживчого кредиту №11342318000 від 05.05.2008 року, а саме, грошові кошти у розмірі -348450 грн. (триста сорок вісім тисяч чотириста п'ятдесят грн.).

Відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_3 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з кожної сторони: ПАТ "УкрСиббанк" в особі Західного регіонального департаменту ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 у розмірі - 348450 грн. та ОСОБА_3 до ПАТ "УкрСиббанк" у розмірі -286897,92 грн., визначивши заборгованість департаменту ПАТ "УкрСиббанк" у розмірі 61552,08 грн.

Відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_3 про зобов'язання нотаріуса Жовківського нотаріального округу Львівської області ОСОБА_6 виключити з реєстру застав та заборон відчуження запис про заставу та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в заставу за договором про надання споживчого кредиту №11342318000 від 05.05.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ "УкрСиббанк" в особі Західного регіонального департаменту ПАТ "УкрСиббанк", а саме квартиру АДРЕСА_1.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

В апеляційних скаргах зазначають, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв'язку що тим, що судом неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, неправильного застосування норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права. Вказують, що договір про надання споживчого кредиту №11342318000 від 05.05.2008 року укладено з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України №168 від 10 травня 2007 року, в частині недотримання істотних умов, які обов'язкові для кредитних договорів, чим були порушені права Позичальника як споживача фінансових послуг. Звертають увагу суду, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту в ПАТ "УкрСиббанк" відсутній письмовий дозвіл (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями, що стверджується листом Національного банку України №41-211/1814-10108 від 03.10.2007р. "Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями". Вважають, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України -принципу справедливості. Покликаються на те, що умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача ОСОБА_3, споживача кредитних послуг. Крім цього зазначають, що в порушення вимог ч.1 ст.559 ЦК України та умов договору поруки додаткові угоди до кредитного договору від 16.03.2009 року, 05.11.2010 року, 08.02.2011року укладені без письмової згоди поручителів і внаслідок їх укладення збільшився обсяг відповідальності поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, у тому числі і апелянтів, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.

Причини неявки в судове засідання ОСОБА_3, вказані ним у клопотанні про відкладення розгляду справи, колегія суддів не визнає поважними, так як його твердження про те, що він захворів, є голослівним та не підтвердженим жодними доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, районний суд виходив з того, що укладаючи договір про надання споживчого кредиту, сторони погодилися з усіма умовами, передбаченими в тексті договору. Підтвердженням дійсності укладеного договору та цілковитим погодженням з його умовами є факт користування позивачем кредитними коштами з 05.05.2008 року та здійснення при цьому сплати необхідних платежів на погашення заборгованості по даному договору, що в сукупності свідчить про визнання своїми власними діями укладеного договору та прийняття на себе усіх його правових наслідків.

Задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту №11342318000 від 05 травня 2008 року ОСОБА_3 було надано кредит в сумі 69000 доларів США з остаточним терміном повернення не пізніше 04 травня 2018 року, однак він взятих на себе зобов'язань не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 59902,78 доларів США та 742,80 грн. пені, тому дану суму заборгованості необхідно стягнути солідарно з усіх відповідачів, які, крім позичальника ОСОБА_3, є поручителями згідно договорів поруки, укладених 05.05.2008 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується у повній мірі, оскільки він дійшов їх з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Районним судом встановлено, що 05.05.2008року ОСОБА_3 уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" договір про надання споживчого кредиту №11342318000, згідно якого "УкрСиббанк" надав ОСОБА_3 кредит в сумі 69000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5% річних з кінцевим терміном повернення 04.05.2018 року і погашенням згідно умов договору.

16.03.2009 року між банком та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1, згідно якої сторони домовились: 1.1 Встановити новий строк повернення кредиту позичальником, що визначений у договорі і вирішили: День сплати ануїтетного платежу -25 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити ануїтетний платіж. 1.2. Про зміну розміру ануїтетного платежу за договором: позичальник зобов'язується повертати в день сплати ануїтетних платежів, передбачених договором, суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у таких розмірах: 27.04.2009 року у розмірі 1238,75 доларів США, а у період з 25.05.2009 року до кінця терміну дії договору у розмірі 1055 доларів США.

Додатковими угодами №2 і №3, які укладені відповідно 05.11.2010 року та 08.02.2011 року, сторони домовилися лише щодо зміни забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором шляхом прийняття у заставу квартири, належної ОСОБА_3 та житлового будинку, що є власністю ОСОБА_8

05.05.2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були укладені договори поруки, відповідно до яких вони являються поручителями по зобов'язаннях ОСОБА_3

Згідно із п.2.1 цих договорів кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ч.3 ЦК України).

Відповідно ст.553 ч.1 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову(субсилідарну) відповідальність поручителя(ч.1 ст.554 ЦК України).

Частиною 2 ст.554 ЦК України визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічне положення закріплене і у п.1.3 договорів поруки від 05.05.2008 року, укладеного між банком та поручителями ОСОБА_4 і ОСОБА_5(а.с.150, 151 т.1).

Відтак, висновок районного суду про солідарне стягнення з усіх відповідачів суми заборгованості за кредитним договором, є вірним.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача станом 01.12.2011 року за кредитним договором №11342318000 від 05.05.2008 року становить: 56667,16 дол. США, що в національній валюті становить 452753 грн. 61 коп. -заборгованість по кредиту; 3235,62 доларів США, що в національній валюті становить 25851 грн., 63 коп. -прострочені відсотки, що разом становить 59902,78 доларів США, що в національній валюті становить 478605 грн. 24 коп., а також 742,80 грн. пені.

ПАТ "УкрСиббанк" направив ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вимоги про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_3, вважаючи свої права порушеними, просив захистити їх, визнавши спірний договір про надання споживчого кредиту недійсним та застосувати до сторін двосторонню реституцію.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину(зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є декрет Кабінету Міністрів України.

При цьому ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»установлено, що кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій установлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою правління НБУ від 17.07.2001 року №275, у п.5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з декретом КМ.

Відповідно до ст.5 декрету КМ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу(генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно з п.2 ст.5 цього ж декрету.

Аналізуючи наведені норми матеріального права та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що ПАТ "УкрСиббанк" як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію №75 від 28.10.1991 року та відповідні письмові дозволи №75-1 і №75-2 від 24.12.2001року з додатками до них на здійснення банківських операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Це ж стверджується висновком науково- правової експертизи від 09.11.2006 року щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті, проведеної Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького відповідно до запиту Національного банку України на підставі Закону України «Про наукову і науково -технічну експертизу».

А тому доводи апелянтів у тій частині, що відповідач станом на 05.05.2008 року не мав права укладати кредитний договір, грошовою одиницею у якому був долар США, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наведених вище обставин.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов'язання з боку позивача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про Національний Банк України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Валютні курси, як зазначено в ч.1 ст.8 декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»встановлюється Національним Банком за погодженням з Кабінетом Міністрів.

Поряд з цим, згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою правління НБУ від 12.11.2003 року №496. офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь -яких законних підстав уважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи зі змісту ст.ст.1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсними спірного кредитного договору та додаткових угод до нього.

Згідно ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна умов забезпеченого порукою умов кредитного договору без згоди поручителя може припинити поруку лише в тому разі, якщо це призвело до обсягу відповідальності поручителя за основним зобов'язанням.

Колегія суддів вважає, що внаслідок укладення ОСОБА_3. додаткових угод до договору про надання споживчого кредиту №11342318000 від 05.05.2008 року обсяг відповідальності поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не збільшився, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Твердження апелянта про те, що умови договору є несправедливими, так як суперечать принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг, не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, оскільки укладаючи спірний договір позивач був вільним у його укладенні чи неукладенні, у визначенні його умов.

Колегія суддів вважає необґрунтованими і доводи апелянта у тій частині, що умови кредитного договору суперечать чинному законодавству.

Оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку, а тому твердження апелянта про те, що суд неповно дослідив докази по справі, є безпідставними.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді: