Ухвала суду № 27774754, 20.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4232/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.,

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"20" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря: Прищепчука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Україна -Аероальянс»до Державної податкової служби у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень від 30 березня 2005 року №0000272201/0, від 25 жовтня 2005 року №0000272201/3,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2005 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до Державної податкової служби у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 30 березня 2005 року №0000272201/0, від 25 жовтня 2005 року №0000272201/3.

Постановою Господарського суду м. Києва від 11.01.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 року, позовні вимоги задоволені.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.03.2009 року касаційну скаргу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва задоволено частково, постанову Господарського суду м. Києва від 11.01.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 року скасовано; справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.11.2010 року, позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку із повторною неявкою у судове засідання без поважних причин.

У березні 2011 року позивач повторно звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової служби у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень від 30 березня 2005 року №0000272201/0, від 25 жовтня 2005 року №0000272201/3.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року позивачу поновлено строк звернення до адміністративного суду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю -доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції -без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведена планова документальна перевірка з питань дотримання позивачем податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.01.2003 року по 01.10.2004 року; за наслідками перевірки складений акт від 28.03.2005 року №1196/23-16400658.

Актом перевірки встановлено, зокрема, порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки між резидентом -ЗАТ «Авіакомпанія «Україна -Аероальянс»та нерезидентом - фізичною особою ОСОБА_2 були здійснені розрахунки за надані послуги по здійсненню чартерних рейсів у національній валюті -гривні, шляхом їх внесення в касу замовника.

30.03.2005 року відповідачем на підставі акту перевірки за виявлене порушення винесено податкове повідомлення -рішення №0000272201/0, яким позивачу визначено зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1589601,34 грн.

Зазначене податкове повідомлення -рішення позивачем було оскаржено в адміністративному порядку до ДПА України; за наслідками розгляду скарги позивача відповідачем було винесено податкове повідомлення -рішення від 25.10.2005 року №0000272201/3 аналогічного змісту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем як перевізником укладено ряд договорів про виконання чартерних рейсів з фізичною особою ОСОБА_2 як замовником. Згідно актів виконаних робіт послуги надані на певну суму коштів, вираженій у гривнях. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 зазначеного Декрету здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Зазначеною частиною визначено виключний перелік операцій, що потребують індивідуальних ліцензій. До вказаного переліку не включено операції з розрахунків у валюті України між резидентом та нерезидентом.

Відповідно до п. 2 ст. 16 Декрету за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, застосовується штраф у розмірі, еквівалентному валюті України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Крім того, у відповідності до чинного на момент виникнення спірних правовідносин спільного інструктивного листа Національного банку України і Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 за № 19029/730 положення першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»щодо використання у розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися і в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактами.

Також, колегія суддів враховує лист Національного банку України від 24.10.2005 року №28-313/3895-10465, яким останній надав роз'яснення позивачу про те, що спірні розрахунки можуть здійснюватися без індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що встановлений порядок розрахунків у іноземній валюті і вимоги про проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом через уповноважений банк стосуються саме таких розрахунків, що прямо передбачено в даній нормі. Основним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, є валюта України. В разі наявності у нерезидента коштів в грошовій одиниці України здійснення платежів готівкою на території України проводиться у гривнях.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки розрахунки між позивачем та нерезидентом здійснені не в іноземній валюті, а в національній валюті України, то висновки відповідача про обов'язок проведення таких розрахунків через уповноважений банк не ґрунтуються на вимогах Декрету.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення -рішення може бути прийнято лише щодо податкових зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), перелік яких, станом на момент винесення оскаржуваних рішень, був визначений Законом України «Про систему оподаткування», а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

Так, відповідно до п. 3 ст. 13 Декрету державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Згідно додатку 2 до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року №253 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за №567/5758, в редакції, що була чинна на час винесення спірних рішень, відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р».

Відповідно до пп. ґ) п. 3.1 зазначеного Порядку податковий орган здійснює розрахунок суми податкового зобов'язання та складає податкове повідомлення в інших випадках, коли здійснення такого розрахунку передбачено чинним законодавством.

Відповідно до абз. 3 п. 3.2 Порядку у випадках, що зазначені в пункті 3.1 даного Порядку, структурний підрозділ, що здійснює розрахунок суми (донараховує суму) податкового зобов'язання, складає податкове повідомлення за формою згідно з додатком 2 за наслідками документальних або камеральних перевірок (форма «Р»).

Отже, органом державної податкової служби були прийняті податкові повідомлення -рішення належної форми відповідно до діючого на час їх винесення Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем порушені строки застосування адміністративно -господарських санкцій, що передбачені ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки як вбачається з матеріалів справи та договорів про виконання чартерних рейсів між позивачем та ОСОБА_2, розрахунки проводились у період з березня по вересень 2004 року, спірне рішення винесено 28 березня 2005 року, тобто по договорам від 17.03.2004 року №24/03-04, від 30.06.2004 року №34/06-04, від 19.07.2004 року №36А/07-04, від 18 серпня 2004 року №48А/08-04, від 27.09.2004 року №59/09-04 адміністративно -господарські санкції застосовані у встановлений законодавством строк.

Відповідно до п. 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Проте, зазначені порушення судом першої інстанції норм матеріального права не призвели до неправильного вирішення справи, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив неправомірність податкових повідомлень -рішень від 28 березня 2005 року №0000272201/0, від 30 березня 2005 року №0000272201/3.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 26.11.2012 року)

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.