Ухвала суду № 27767364, 27.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2012 р.

справа № 2а-0870/7171/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря –Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі №2а-0870/7171/11 за позовом приватного підприємства «Металургбуд»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В :

Приватне підприємство «Металургбуд»звернулось до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.05.2011 року №0002902302, №0002912302, якими визначено податкові зобов’язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо укладення між ПП «Металургбуд»та ТОВ «Сігурно»недійсного правочину в силу закону (нікчемного правочину) та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки встановлені обставини справи свідчать про фактичне виконання сторонами умов договору, який не визнається ДПІ, що підтверджено належним чином оформленими первинним документами.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з’ясування судом обставин справи, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, та які на думку ДПІ, свідчать про нікчемність правочину, за наслідками якого позивачем відносились витрати до складу валових витрат, а сплачені суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами ДПІ в період з 14 по 20 квітня 2011 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Металургбуд»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Сігурно»в період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року, за результатами якої складено акт 115/23-2/34440897 від 28.04.2011 року.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ПП «Металургбуд»:

- п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 158333 грн.

- пп. 7.4.5, 7.4.1 п.7.4, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97 ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 126667грн.;

Таких висновків податковий орган дійшов з наступних підстав.

Проведеною перевіркою встановлено взаємовідносини між ПП «Металургбуд»та ТОВ «Сігурно», а саме між вказаними сторонами 01.04.2010р. укладено договір купівлі-продажу №01/04-3. Предметом договору є поставка товару асортимент, кількість та вартість якого визначається у накладних.

Вказаний договір ДПІ вважає недійсним в силу закону (нікчемним правочином), оскільки при укладені та виконанні вказаного договору сторонами порушено загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочину.

Такі висновки ДПІ ґрунтуються на тому, що контрагент позивача (ТОВ «Сігурно») формував податковий кредит від ТОВ «Е-Восток»та ТОВ «Ельфа Дисплей», які не мали право на формування податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з анулюванням свідоцтв платників ПДВ, ТОВ «Сігурно»не задекларувало податкові зобов’язання по взаємовідносинам з ПП «Металургбуд», згідно інформації податкової міліції ТОВ «Сігурно»створено невстановленими особами та має ознаки фіктивного підприємства.

З огляду на такі обставини, ДПІ в акті перевірки зроблено висновок про те, що підприємствами ПП «Металургбуд»та ТОВ «Сігурно»порушено загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочину, а саме зміст правочину суперечить моральним засадам суспільства, які полягають у дотриманні статті 67 Конституції України та статті 9 Закону України «Про систему оподаткування».

На підставі акту перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення: від 26.05.2011 року №0002912302, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 158333 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 39583, 25 грн., №0002902302, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 126667 грн. та застосовано штрафні санкції –31666, 75 грн.

Правомірність та обґрунтованість зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення ДПІ прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв’язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 01.04.2010р. між ПП «Металургбуд»(покупець) та ТОВ «Сігурно»(постачальник) укладено договір купівлі-продажу №01/04-3. Предметом договору є поставка товару в асортименті та в кількості, визначених накладними.

В акті перевірки зазначено, що на виконання умов договору від 01.04.2010р. №01/04-3 ТОВ «Сігурно»відвантажило на адресу позивача побутову техніку на загальну суму 760000,0грн., в т.ч. ПДВ-126666, 67,0грн. Вказані операції відображено у бухгалтерському та податковому обліку, за отриманий товар ПП «Металургбуд»сплачено грошовими коштами через розрахунковий рахунок (стор.9 Акту перевірки). До перевірки надано видаткові накладні, податкові накладні, відносно складення яких перевіряючими особами зауважень висловлено не було.

Таким чином, актом перевірки підтверджується наявність первинних документів по спірним господарським операціям, факт оприбуткування товару позивачем, факт оплати позивачем його вартості.

Крім цього, судом першої інстанції у судовому засіданні дослідженні товарно-транспортні накладні, копії яких долучено до матеріалів справи та які свідчать про транспортування товару від ТОВ «Сігурно»до ПП «Металургбуд».

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських між ТОВ «Сігурно»та ПП «Металургбуд», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості.

Судом першої інстанції також надано правильну оцінку посиланням перевіряючих осіб, які викладені на стор.10 Акту перевірки про те, що ПП «Металургбуд»не надано до перевірки документи на реалізацію товару, отриманого від ТОВ «Сігурно». З цього приводу суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що ДПІ проводилась невиїзна перевірка, і доказів того, що вказані документи витребувались у ПП «Металургбуд»ДПІ не надано.

В той же час, з огляду на такі доводи ДПІ, суд першої інстанції, враховуючи принцип адміністративного судочинства –офіційне з’ясування обставин справи, обґрунтовано дослідив обставини, які свідчать про подальшу реалізацію товару, тобто ті обставини, які свідчать про використання товару у власній господарській діяльності позивача. Встановлені судом обставини, які не заперечуються ДПІ, свідчать про те, що придбаний від ТОВ «Сігурно»товар, позивачем реалізовано ТОВ «Торговий дім Босфор», ПП «Ремі», про що свідчать належним чином оформлені первинні документи (видаткові накладні, довіреності).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення понесених витрат, у зв’язку з придбаванням товарів, до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов’язань. Посилання ДПІ на ті обставини, що контрагент позивача (ТОВ «Сігурно») формував податковий кредит від підприємств, які не мали права на формування зобов’язань з ПДВ у зв’язку з анулюванням свідоцтв платників ПДВ, мав взаємовідносини з суб’єктами підприємницької діяльності, які мають ознаки фіктивності та не задекларував податкове зобов’язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Металургбуд», не є законодавчо визначеними підставами для визначення податкових зобов’язань саме позивача.

В Акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки про нікчемність укладеної угоди, згідно з Актом перевірки, зроблені ДПІ з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагента позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об’єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Взаємовідносини постачальника позивача з іншими суб’єктами підприємницької діяльності, які мають ознаки фіктивності, не подання звітів до ДПІ та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов’язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Сігурно»укладено договори поставки. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ДПІ в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв’язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі №2а-0870/7171/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 03.10.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк