Рішення № 27761876, 22.11.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/15383-2012 22.11.12

За позовомПриватного акціонерного товариства «Просто-страхування»ДоВідкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»Провідшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 12 500 грн.Суддя Домнічева І.О.

Представники: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 12 500 грн.

Ухвалою від 05.11.2012р. Господарським судом міста Києва за вищевказаним позовом порушено провадження у справі.

Від відповідача 16.11.2012р. через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов.

Від Моторно (транспортного) страхового бюро України через відділ діловодства суду 19.11.2012р. надійшла відповідь на судовий запит.

Представники сторін в призначене судове засідання не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

В судовому засіданні 22.11.2012р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи та письмові пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

16.10.2011 року Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування»(Позивач, Страховик) та Миколишин Володимир Миколайович (Страхувальник) уклали Договір страхування № АТК 213355 (Договір страхування) майнових інтересів власника автомобіля Prado», д.р.н. ВС 0323 ВЕ (Застрахований автомобіль).

Згідно розгорнутої довідки ДАІ, 10.12.2011р. на 6 км. автодороги Західний об'їзд м. Львова відбулась дорожньо-транспортна пригода (ДТП), учасниками якої були автомобіль «ВАЗ-21063», д.р.н. ВС7125AB, яким керував Стефанишин Ігор Васильович та Застрахований автомобіль, яким керував Страхувальник, внаслідок чого Застрахований автомобіль зазнав механічних пошкоджень.

Відповідно до Постанови Городоцького районного суду Львівської обл. від 26.01.2012р. по справі № 3/1305/64/12р., встановлено порушення Стефанишиним Ігорем Васильовичем п. 10.1 ПДР України, визнано його винним у вчиненні вищеописаного ДТП та у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, в зв'язку з чим притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до висновку № 332/11 експертного автотоварознавчого дослідження від 23 грудня 2011р., вартість матеріального збитку, завданого власнику (він же -Страхувальник) Застрахованого автомобіля становить - 12 353,88 грн.

Згідно залучених до матеріалів справи нарядів-замовлень (акти виконаних робіт), товарних чеків та квитанції про їх оплату, вартість відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля склала 12 500 грн.

На підставі заяв Страхувальника, складених Позивачем Розрахунків страхового відшкодування від 04.01.2012р., від 07.02.2012р. та від 03.03.2012р., Страхового акту від 04.01.2012р. та Додаткових страхових актів від 07.02.2012р. та від 03.03.2012р., і також на підставі Розпоряджень від 05.01.2012р., від 09.02.2012р. та від 06.03.2012р., Позивачем як Страховиком, на підставі умов Договору та норм чинного законодавства ДТП було визнано страховою подією та виплачено страхове відшкодування в сумі 12 500 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи (до позову) платіжними дорученнями та заявами на видачу готівки.

Цивільно-правова відповідальність Стефанишина Ігоря Васильовича в момент ДТП була застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(Відповідачем) відповідно до полісу № АА/2386781, що підтверджується копією вказаного полісу, наданою Відповідачем.

Згідно з даним полісом ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 50 000 гривень, при цьому франшиза складає 0 грн.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у Позивача виникло право звертатися до страховика винної у ДТП особи про виплату страхового відшкодування у порядку регресу, з огляду на те, що Відповідач є особою, відповідальною за завдану шкоду, оскільки відповідно до наведеного вище укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу Відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто Відповідач здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідач у додаток до відзиву надав докази перерахування платіжним дорученням № 68804 від 05.11.2012р. Позивачу 12353,88 грн. страхового відшкодування, і вважає, що мала бути перерахована саме ця сума, а не сума -12500 грн., яка була виплачена Позивачем на підставі умов Договору страхування та страхових актів, про що описано вище в рішенні.

Проте з такими доводами Відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до приписів п. 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктом 34.1 статті 34 цього Закону, страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Згідно пункту 34.2. цієї статті, якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи.

З приписів вказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вбачається, що ними врегульовано правовідносини, пов'язані у тому числі із визначенням розміру збитків у правовідносинах, щодо дій, пов'язаних із страхуванням цивільно-правової відповідальності, а із встановлених судами обставин справи вбачається, що саме Відповідач, що ним і не заперечувалось, застрахував цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи.

При цьому наведені приписи Закону за встановлених судами обставин не дають підстав вважати, що Позивач при визначенні розміру страхового відшкодування повинен був здійснювати обов'язки, покладені вказаним Законом на Відповідача.

Крім того, статтею 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно ж до вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ч.2).

Таким чином обов'язок доказування покладається на сторін.

Позивачем, як описано судом вище у рішенні, на підтвердження своїх вимог надавав заяви страхувальника, страхові акти, рахунки-фактури.

Відповідач же не вчиняв під час розгляду справи процесуальних дій, спрямованих на перевірку правильності визначення розміру виплаченого Позивачем страхового відшкодування, та які б давали суду правові підстави вважати, що обґрунтованою сумою страхового відшкодування є виплачена Відповідачем сума - 12353,88 грн., а не виплачена Позивачем Страхувальнику та заявлена до стягнення сума - 12500 грн. (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 26/301 від 31.10.2012р.).

При цьому, відповідно до пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 3.9 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092, визначення вартості матеріального збитку (реальні збитки) з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування колісним транспортним засобом (втрати товарної вартості), здійснюється на підставі аналізу цін продажу (пропозиції) КТЗ, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках. При цьому можливе визначення збитків відповідно до цінових даних, аналогічних, але не ідентичних КТЗ, з належним або скоригованим строком експлуатації.

Отже, суд приймає до уваги те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжні доручення про виплату, при цьому розмір виплати встановлюється страховим актом (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 42/92 від 23.08.2011р.).

Відповідно до ч. 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Як зазначалось вище, відповідно до Постанови Городоцького районного суду Львівської обл. від 26.01.2012р. по справі № 3/1305/64/12р., встановлена вина Стефанишина Ігоря Васильовича у вчиненні вищеописаного ДТП.

Відповідно до полісу № АА/2386781, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 50 000 гривень, при цьому франшиза складає 0 гривень.

При виплаті Страхувальнику страхового відшкодування, Позивачем вже було вирахувано франшизу, передбачену Договором страхування.

Відповідач, після звернення Позивача до суду з даним позовом, платіжним дорученням № 68804 від 05.11.2012р. перерахував Позивачу 12353,88 грн., отже не перерахованими залишаються 146,12 грн.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Пунктом 37.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»(у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування, яка діяла до 19.09.2011р.) (далі - Закон) передбачено право страховика у разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим із ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у цьому випадку збитки, відповідно до положень Закону, у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме Відповідач.

Статтею 38 Закону (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування, яка діяла до 19.09.2011р.) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Зазначена норма передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене Позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, тобто до Відповідача, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм Позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України №23/279 від 28.08.2012р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та заявлених ним вимог, і разом з тим суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (відсутній предмет спору) в частині стягнення 12 353,88 грн. в зв'язку з їх перерахуванням Відповідачем Позивачу; в іншій частині щодо стягнення 146,12 грн., суд позовні вимоги задовольняє та стягує ці кошти з Відповідача.

Сплачена Позивачем сума судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Відповідача, оскільки станом на дату звернення Позивача до суду з даним позовом, сума страхового відшкодування Відповідачем сплачена не була, а отже Відповідач є винним у виникнення спору та у зверненні Позивача до суду з даним позовом.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, (1-1) 80, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження в частині стягнення 12 353,88 грн.

В іншій частин позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»(м. Київ, вул. Герцена, 10; ідентифікаційний код 24745673) 146 (сто сорок шість) грн. 12 коп. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу та 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.11.12р.

Суддя І.О.Домнічева