Постанова № 27749620, 26.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 листопада 2012 року № 2а-15407/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м.Києва" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0010912306 від 05.12.2011

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2011 №0010912306.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки перевірки є необґрунтовані, оскільки позивач фінансується з бюджету за кодом економічної класифікації 1310 «Субсидії і поточні трансфери підприємствам, установам, організаціям»та виконує роботи з благоустрою на об'єктах комунальної власності, які закріплені за ним на праві господарського відання без передачі права на такі роботи, а тому, на думку позивача у нього не виникає податкових зобов'язань з податку на додану вартість при отриманні відповідних сум з бюджету. Крім того позивач зазначає, що ним правомірно на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит по операціях з ТОВ «Мінераліс».

Відповідач -Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби -заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що оскільки кошти від Головного управління транспорту та зв'язку ВО КМР (КМДА) надішли позивачу за кодом 100203 «Благоустрій міст, сіл, селищ»та кодом 170703 «видатки на проведення робіт, пов'язаних із будівництвом, ремонтом автодоріг»- тобто на виконання програми благоустрою міста, то такі кошти підлягають включенню до бази оподаткування податком на додану вартість. Також, відповідач зазначає, що позивачем протиправно віднесено до сум кредиту з податку на додану вартість кошти сплачені на користь ТОВ «Мінераліс», договори з яким на думку відповідача є недійсними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва»з питань дотримання вимог податкового законодавства з період з 01.10.2008 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2011, за результатом якої складно акт від 17.11.2011 №1482/23-6/03359115 (далі -акт перевірки).

Я вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема, вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.3., пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 352 252 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 №0010912306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 374 757 грн. (за основним платежем 1 352 525 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22 232 грн.

Судом встановлено, що позивач частково погодився з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та сплатив 6335,0 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 12.12.2011 №1479 (а.с. 70).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність рішення відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в контексті наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України суд встановив наступне.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва»застосовано на комунальній власності територіальної громади м. Києва і підпорядковується Київській міський державній адміністрації, майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і закріплено за ним на праві повного господарського відання (п.1.1, 5.2 Статуту).

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: перевіркою показників відображених у рядку 1кБ Декларації «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20%»встановлено, що позивачем не включено до податкових зобов'язань суму ПДВ з коштів отриманих як фінансування згідно розподілу з місцевого бюджету від головного управління транспорту та зв'язку ВО КМР (КМДА) по коду КФКВ 100203 «Благоустрій міст, сіл, селищ»та згідно економічної класифікації видатків бюджету КЕКВ 1310 «Субсидії та поточні трансфери підприємствам (установам, організаціям)»в сумі 7131600 грн.,(податкові зобов'язання 1188600 грн.), а також по коду КФКВ 170703 «Видатки на проведення робіт, пов'язаних із будівництвом, ремонтом автодоріг»КЕКВ 1310 в сумі 450000 грн. (податкові зобов'язання 75000 грн.).

Зокрема відповідач в акту перевірки зазначає, що якщо субсидії і трансферні платежі, що видаються платнику податку -одержувачу коштів за кодом бюджетної класифікації 1310 -не передбачають компенсації вартості товарів/послуг, що постачаються таким платником податку то при їх отримання об'єкта оподаткування ПДВ не виникає. Якщо зазначені кошти надходять до платників податків на виконання програми благоустрою міста. То для цілей оподаткування ПДВ такі кошти слід вважати оплатою (компенсацією) виконаних ним робіт по такому благоустрою, а тому їх сума має бути включена таким платником податків до бази оподаткування вартості виконаних робіт/послуг.

Відповідно до п. 196.1.6 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування ПДВ субсидії, що надаються за рахунок бюджетів.

Субсидії - усі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Трансфертні платежі - це невідплатні і безповоротні платежі, які не є придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу. Трансферти населенню можуть надаватись як у готівковій формі, так і шляхом оплати рахунків.

Вищезазначені визначення наведені у наказі Державного казначейства України від 25.11.2008 № 495 "Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету".

Суд звертає увагу, що відповідно до плану використання бюджетних коштів на 2011 рік, та довідок про зміни до плану використання бюджетних коштів на 2011 рік, отримані кошти використані позивачем на проведення розрахунків по заробітній платі, з фондами загальнообов'язкового страхування, на сплату вартості придбаного пального, енергоносіїв та інших матеріальних ресурсів.

Таким чином якщо субсидії і трансферні платежі, що видаються платнику податку -одержувачу коштів за кодом бюджетної класифікації 1310 -не передбачають компенсації вартості товарів/послуг, що постачаються таким платником податку то при їх отримання об'єкта оподаткування ПДВ не виникає.

Відповідно до п. 185.1 «б»ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є , зокрема, постачання послуг.

Згідно п. 14.1.185 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Таким чином, об'єктом оподаткування у розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України є, зокрема, операції цивільно-правового характеру з надання послуг, якими є, зокрема, виконання робіт.

Судом встановлено, що КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва»створено для ремонту та утримання автомобільних шляхів та споруд на них, що розташовані у Печерському районі м. Києва та закріплені за позивачем на праві господарського відання.

Отже фактично підприємство (позивач) виконує роботи по підтриманню у належному стані майна, що закріплено за ним на праві господарського відання, позивач є одночасно і замовником і виконавцем робіт з благоустрою, тобто виконує роботи на власних об'єктах, а відтак відсутня сама подія надання послуг та, відповідно, відсутній і об'єкт оподаткування.

Враховуючи, що субсидії і трансферні платежі були надані позивачу за кодом бюджетної класифікації 1310 та не передбачають компенсації вартості товарів/послуг, що постачаються таким платником податку, оскільки позивач виконує роботи на власних об'єктах, тобто відсутній факт надання послуг, а відтак і відсутній об'єкт оподаткування, отже висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Щодо господарських відносин КП Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва»та ТОВ «Мінераліс»судом встановлено наступне.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: ТОВ «Мінераліс»згідно бази даних АІС ОР та «ПДС»має стан -10 -запит на встановлення місцезнаходження, відсутня інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, загальна чисельність працюючих на підприємстві -1 особа. Також, відповідач зазначає, що податкові накладні за вересень 2010 року та жовтень 2010 року подані ТОВ «Мінераліс»до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва визнано недійсними. На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та ТОВ «Мінераліс»здійснені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Мінераліс»укладено договори підряду поо відновленню покриття доріг, зокрема: від 30.07.2009 №30/07-2009, від 14.09.2010 №14-10/10, від 19.10.2010 №19-10/10.

Вході виконання робіт укладено акти приймання виконаних будівельних (№КБ-2в) від 30.09.2009 №1/9, від 30.09.2010 №254, від 30.10.2010 №255, також ТОВ «Мінераліс»надано позивачу податкові накладні від 30.07.2009 №464, від 30.09.2010 №589, від 19.10.2010 №597.

Позивачем суми ПДВ за вищенаведеними накладними були віднесені до складу податкового кредиту за липень 2009 року та за вересень-жовтень 2010 року.

З огляду на встановлені факти в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ "МІнераліс" виконувались сторонами у повному обсязі.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналогічні положення містяться у п. 1.7, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у ПК України та Законі №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону №168/97-ВР реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача (ТОВ «Мінераліс») зареєстрований в якості платника податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 7 Закону №168/97-ВР, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що накладні були виписані та не включені до податкового зобов'язання.

Спірні договори у судовому порядку недійсними не визнавалися. Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 221, 226, 224, 228 Цивільного кодексу України нікчемними, зокрема, є правочини, укладені з недодержанням вимог обов'язкової письмової форми, якщо його недійсність прямо передбачена законом, укладені з недодержанням вимоги закону про обов'язкову нотаріальну форму, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення, укладені недієздатною фізичною особою, вчинені без дозволу органу опіки та піклування або, які порушують публічний порядок, тобто спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналіз вказаний статей Цивільного кодексу України свідчить про те, що недійсність правочину може наступати лише за умови наявності певних порушень закону, викладених вище.

Зміст договору, зокрема його предмет, прямо не спрямований на порушення публічного порядку, а саме не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи. Будь-яких законодавчих актів, які б прямо вказували на недійсність цього договору судом не встановлено.

Диспозиція зазначених норм Цивільного кодексу України, при визначенні питання про нікчемність правочину, не містить такої підстави як неможливість виконання умов договору контрагентом. При цьому визнання такого договору нікчемним можливо лише у судовому порядку. В судовому порядку він нікчемними не визнавався. Натомість, договір був фактично виконаний сторонами у повному обсязі, про що свідчать матеріали по справі. Враховуючи реальність настання наслідків за вказаним договором, ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже висновок відповідача про нікчемність правочину та порушення у зв'язку з цим податкового законодавства позивачем не відповідає дійсності.

Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу, зроблений в акті перевірки щодо нікчемності господарських операцій позивача з його контрагентами, згідно ст.ст.215, 228 ЦК України. Зокрема, відповідачами не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як свідчать з матеріали справи, на момент підписання відповідних договорів, актів за формою №КБ-2в та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Мінераліс»не була припинена.

З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Мінераліс»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.3., пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 №0010912306 безпідставним та неправомірним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги КП Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва»є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 № 0010912306.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда

Повний текст постанови виготовлено 28.11.2012.