Постанова № 27749621, 26.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 листопада 2012 року 11:00 № 2а-14277/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доВідділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві провизнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту -позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві), в якому просила: визнати дій відповідача протиправними; стягнути моральну та матеріальну шкоду; повідомити відповідні правоохоронні органи про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 травня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 7 червня 2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2012 року провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наслідками розгляду апеляційної скарги позивача, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2012 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 5 листопада 2012 року.

У судовому засіданні, призначеному на 5 листопада 2012 року, судом оголошувалась перерва до 12 листопада 2012 року в зв'язку з необхідністю надання позивачу часу для уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні 12 листопада 2012 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, які вона підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення та просив розглядати справу за його відсутності. Відповідач у судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 12 листопада 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 06.05.2005р. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-7015, виданого 23.04.2004р. Богунським районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі ј частини заробітку щомісяця, починаючи з 09.11.2004р. і до повноліття дитини.

Супровідним листом від 06.05.2005р. № 0340-21 копію вказаної постанови надіслано боржнику та стягувачу, а на адресу Головного управління з питань взаємодії засобів масової інформації і зв'язку з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) -місце роботи боржника, того ж числа направлено розпорядження та виконавчий лист №2-7015 для проведення стягнення відповідних коштів.

У зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 з попереднього місця роботи шляхом переведення в апарат виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), листом від 28.03.2007р. №052-654 Головним управлінням з питань взаємодії засобів масової інформації і зв'язку з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оригінал виконавчого листа повернуто до органу виконавчої служби.

13.02.2010р. на ім'я начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві позивачем подано заяву про направлення дубліката виконавчого листа №6-463 від 17.12.2009р., виданого Богунським районним судом м. Житомира, з підстав втрати оригіналу №2-7015 на виконання за місцем роботи боржника.

Розпорядженням державного виконавця від 12.03.2010р. зазначений виконавчий лист надіслано на адресу Київської міської державної адміністрації та отримано головним бухгалтером останньої 17.03.2010р.

З метою розрахунку розміру заборгованості по аліментам та на виконання заяви стягувача, 14.04.2010р. на адресу відповідача Головним управлінням з питань взаємодії засобів масової інформації і зв'язку з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) направлено довідку про доходи ОСОБА_2 за період з 12.10.2004р. по 02.01.2007р., а супровідним листом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2010р. №025/83 на адресу виконавчої служби направлено довідки про розмір заробітної плати №025/77, 025/78 та №025/79.

За наслідками вивчення відповідних даних, головним державним виконавцем 23.04.2010р. складно довідку -розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за період з 01.01.2007р. по 01.04.2010р. №28/21.

28.05.2010р. на адресу ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києва надійшла скарга боржника щодо розміру заборгованості по аліментах, за наслідками розгляду якої 31.05.2012р. складено нову довідку -розрахунок та визначено заборгованість у розмірі 27427,42 грн.

У зв'язку з надходженням заяви стягувача від 11.02.2011р. про направлення запиту за місцем роботи ОСОБА_2 щодо розміру отримуваних ним доходів, 11.02.2011р. державним виконавцем на адресу Київської міської державної адміністрації направлено відповідну вимоги №дв/21.

Листом заступника голови від 05.05.2011р. №015-1001 відповідачу направлено довідку про доходи ОСОБА_2 та повідомлено, що згідно наказу по апарату від 06.09.2010р. №74-к з 08.09.2010р. по 06.04.2012р. він знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без збереження заробітної плати.

Зазначене стало підставою для направлення за місцем роботи боржника вимоги від 12.05.2011р. №дв/21 про повернення виконавчого листа до органу виконавчої служби з відміткою по яку дату та в якому розмірі утримані аліменти та чи існує заборгованість, якщо так то в якому розмірі. Окрім того, отримання довідки про заробітку плату зумовило проведення державним виконавцем чергового перерахунку заборгованості по аліментах та складення довідки - розрахунку за період з 01.01.2007р. по 23.04.2010р., що склала 27427,42 грн.

18.05.2011р. листом №015-1128 виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) повернув ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виконавчий лист №6-463/09 від 23.04.2009р. та повідомив, що станом на 01.11.2010р. заборгованість по аліментах становить 24948,39 грн.

25.05.2011р. постановою головного державного виконавця виконавче провадження №6738658 з примусового виконання виконавчого листа №2-7015, виданого 23.04.2004р. Богунським районним судом м. Житомира, закінчено.

Вважаючи, що державний виконавець та начальник ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві неналежним чином виконували покладені на них Законом України «Про виконавче провадження»обов'язки під час виконання виконавчого листа №2-7015, позивач звернулась з відповідним позовом до суду, у якому з урахуванням уточнень просить:

1) визнати неправомірними дії щодо:

- невиконання судового рішення про стягнення аліментів на неповнолітню дитину вчасно і в повному обсязі;

- несвоєчасного надання вимог (запитів) до місць роботи боржника про його доходи за попередній період;

- несвоєчасного надання довідки про зникнення двох виконавчих проваджень від 2004 року з метою отримання дублікатів виконавчих листів;

- несвоєчасного надання дублікату виконавчого листа до місця роботи боржника;

- ненадання вимоги до попереднього місця роботи боржника в квітні 2007 року з приводу місця знаходження виконавчих листів з метою вчасного їх надання до нового місця роботи;

- не складання актів про порушення за двома місцями роботи боржника з приводу порушення розпоряджень державного виконавця;

- не надання повідомлення до відповідних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів;

- невідповідності фактів, викладених в листах від 27.12.2010р., 23.02.2012р. та 06.06.2012р. щодо дати закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 18.03.2005р. та неповного нарахування заборгованості за виконавчим листом №2-7015;

- несвоєчасного закриття виконавчого провадження;

2) винести окрему ухвалу про притягнення винних посадовців відповідача до кримінальної відповідальності;

3) стягнути з відповідача 200 000 грн. матеріальної та моральної шкоди.

Аналізуючи наведені вимоги позивача, суд приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV (редакція, чинна на час вчинення оскаржуваних позивачем дій) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Права та обов'язки державного виконавця щодо примусового виконання рішень визначені у статті 5 названого Закону.

Так, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання; роз'яснює сторонам їх права і обов'язки; проводить оцінку (переоцінку) майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Частиною 3 статті 5 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV виконавцю надано право, зокрема, одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію; проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами; здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників; вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до положень статті 24 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

У 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій зазначає строк для добровільного виконання.

На реалізацію наведених приписів закону, державним виконавцем у день отримання виконавчого листа №2-7015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку направлено боржнику та стягувану, а також розпорядження, яке направлено за місцем роботи боржника.

Згодом, у зв'язку з тим, що виконавчий лист №2-7015 було втрачено під час пересилки від роботодавця до виконавчої служби та отриманням 12.03.2009р. його дубліката, розпорядженням головного державного виконавця того ж дня його направлено за місцем роботи боржника.

Таким чином, твердження позивача про несвоєчасне надання відповідачем дубліката виконавчого листа за місцем роботи ОСОБА_2 є безпідставним.

Також, протягом всього часу перебування виконавчого листа на виконанні, державним виконавцем вчинялись дії щодо встановлення розміру доходів боржника та, у зв'язку з цим, проводився розрахунок заборгованості по аліментам.

Посилання ОСОБА_1 щодо протиправності дій відповідача в частині не складання актів про порушення та ненадання повідомлень до відповідних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати податків, суд також до уваги не приймає.

Як зазначено вище, відповідно до положень Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV складання актів про порушення віднесено до виключеної компетенції державного виконавця, а тому в силу вимог статті 17 та пунктів 1, 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене питання не віднесено до компетенції суду.

Щодо притягнення до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів, то відповідно до примітки до статті 164 Кримінального кодексу України, яка передбачає таку відповідальність, під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.

Проте, під час розгляду справи позивачем не надано доказів вчинення таких дій ОСОБА_2, у той час як матеріалами виконавчого провадження такі обставини спростовують.

Також, суд звертає увагу на приписи статті 74 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV, якою врегульовано порядок стягнення саме аліментів.

Так, частиною 2 названої правової норми закріплено, що у разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника.

Проте, відповідно до статті 20 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до органу Державної виконавчої служби за новим місцем проживання, перебування чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Саме на реалізацію наведених правових норм, державним виконавцем після отримання відомостей щодо перебування боржника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за місцем роботи останнього було направлено вимогу від 12.05.2011р. про повернення виконавчого листа та після його отримання з листом від 18.05.2011р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.05.2011р.

Щодо вимоги позивача винести окрему ухвалу, слід зазначити, що відповідно до частин 1, 2 статті166 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

З огляду на те, що фактів, які б підтверджували порушення відповідачем вимог законодавства судом не встановлено, підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.

Щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди підлягає з'ясуванню факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Позивачем не було доведено та надано суду відповідні докази завдання їй моральної шкоди та не наведено, з яких міркувань вона виходила при визначені розміру шкоди, так само, як і не надано жодного належного та допустимого доказу завдання матеріальної шкоди у визначеному позивачем розмірі.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Посилання позивача щодо втрати двох виконавчих листів, які були надані на виконання відповідачу, суд також вважає безпідставним, оскільки останнім під час розгляду справи надано докази знищення матеріалів виконавчих проваджень, відкритих за цими виконавчими документами у зв'язку з їх виконанням.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з положень постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010р. №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».

Так, відповідно до приписів пункту 2 названої постанови, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, спори з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень судів цивільної юрисдикції, ухвалених до 1 вересня 2005 року, відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства, але з обов'язковим дослідженням судового провадження, за яким ухвалено рішення, що перебуває на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

При цьому з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 червня 2012 року, якою відстрочено сплату судового збору ОСОБА_1 до ухвалення судового рішення у справі, суд вважає за необхідне стягнути з позивача судовий збір у розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір»від 08.07.2011р. №3674-VI.

Так, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір»від 08.07.2011р. №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру - 0,03 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже, загальна сума судового збору, яка підлягає сплаті позивачем складає 2032 (дві тисячі тридцять дві) грн.19 коп.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України (р/р 31214206700007, отримувач коштів: УДК у Печерському районі м. Києва, код отримувача: 26077922, банк отримувача ГУ ДКУ у м. Києві, код банку отримувача: 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір у розмірі 2032 (дві тисячі тридцять дві) грн.19 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко