Рішення № 27713446, 20.11.2012, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/11599/2012

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І.П.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2012 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Проскурніцького П.І.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю: апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

позивача ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 серпня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 серпня 2012 року задоволено частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 в загальному розмірі 156 180 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь держави 214 грн.60 коп.

В решті вимог ОСОБА_4- відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що сплата неустойки (пені) за прострочення

______________

Справа №2/0907/11599/2012 Головуючий у 1 інстанції: Ковалюк І.П.

Провадження № 22ц/0990/2238/2012 Суддя-доповідач Меленко О.Є.

Категорія 48

сплати аліментів настає за наявності вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти. Однак позивачем не доведено, що заборгованість по сплаті аліментів виникла саме з вини відповідача, а судом не враховано, що заборгованість утворилася у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати.

Також судом не враховано, що виконавчий лист видано відповідачці 20.05.2009 року, а звернула вона його до виконання тільки 19.10.2010 року. Таким чином пеня повинна нараховуватись на аліментні платежі вже після звернення рішення до примусового виконання, та після закінчення терміну добровільного виконання.

Вказує також на те, що нарахування пені обмежується лише тим місяцем, протягом якого не проводилося стягнення. Позивач також не зазначила суми заборгованості, та не вказала чи мало місце повідомлення державним виконавцем боржника про наявність заборгованості та про його строк погашення, оскільки саме з цієї дати слід нараховувати пеню за кожен день прострочення виплати. Не представлено позивачем суду і правильного розрахунку заборгованості.

Також, апелянт зазначає, що суд безпідставно не врахував його скрутного матеріального становища, та не застосував до спірних правовідносин п.2 ст.196 СК України.

З цих підстав рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

ОСОБА_4 та її представник доводів апеляційної скарги не визнали. Рішення суду першої інстанції вражають законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, доводи представників, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заборгованість відповідача виникла у зв'язку з невиконанням ним рішення суду про стягнення аліментів, а тому позивач в силу дії ст. 196 СК України має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. При цьому суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає неустойка в сумі 156 180 грн. на підставі розрахунку, що наданий позивачем.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд також посилався на те, що вироком Івано-Франківського міського суду від 26.10.2011 року ОСОБА_2 визнано винним у злісному ухиленні від сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина (а.с. 8)

Однак погодитись повністю з таким висновком суду, зокрема в частині визначення розміру неустойки (пені) та періоду, за який вона нарахована колегія суддів не може.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Івано-Франківського міського суду від 14.04.2009 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Цим же рішенням зобов'язано ОСОБА_2 сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 в розмірі 750 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Судом також вірно встановлено, що на виконання вищевказаного рішення, 20 травня 2009 року видано виконавчий лист за № 2-2734 і лише 19.10.2010 року відкрито виконавче провадження (а.с. 5-6).

Відповідно до ст. 196 Сімейного кодексу України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Згідно положень Сімейного кодексу України аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, тому за змістом ст. 196 Сімейного кодексу України пеня нараховується не на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

Це пов'язано з тим, що відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. У зв'язку з цим сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до наступних, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того, скільки днів прострочено сплату певної суми заборгованості. При цьому пеня нараховується не з часу фактичного ухилення від утримання і не з часу подання позовної заяви про стягнення аліментів чи з часу набрання рішенням суду про стягнення аліментів законної сили, а з часу невиконання рішення суду.

Аналізуючи встановлені обставини та зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів з часу невиконання рішення суду, а саме з часу відкриття виконавчого провадження від 19.10.2010 року з примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2009 року про стягнення аліментів та відповідно невиконання рішення суду.

Таким чином, беручи до уваги довідку розрахунок по стягненню аліментних платежів (а.с. 7), та виходячи з вимог ст. 196 СК України, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до кількості днів прострочення підлягає стягненню з ОСОБА_2 неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів у розмірі 2 055 (дві тисячі п'ятдесят п'ять) гривень ( за жовтень 2010 року- 232, 5 грн, за листопад 2010 року-225 грн., за грудень 2010 року - 232,5 грн., за січень 2011 року- 232 грн., за лютий 2011 року- 210 грн., за березень 2011 року- 232,5 грн., за жовтень 2011 року- 232,5 грн., за листопад 2011 року- 225 грн., за грудень 2011 року 232,5 грн.).

Що стосується доводів апелянта про застосування ст. 196 СК України про зменшення розміру неустойки враховуючи скрутне матеріальне становище платника аліментів, то такі не приймаються судом до уваги.

Передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вина ОСОБА_2 в ухиленні від сплати аліментів доведена вироком Івано-Франківського міського суду від 26.10.2011 року, а тому вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення неустойки суд першої інстанції обгрунтовано вважав підставними.

З таким висновком погоджується і колегія суддів з огляду на приписи ч.4 ст. 61 ЦПК України, згідно з якими вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягуваної неустойки (пені) з ОСОБА_2 за прострочення сплати аліментів слід змінити, стягнувши з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 2 055 (дві тисячі п'ятдесят п'ять) гривень.

На підставі наведеного та ст.ст. 196, 197 СК України, ст. 61 ЦПК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 серпня 2012 року в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 в загальному розмірі 2 055 (дві тисячі п'ятдесят п'ять) гривень.

В решті рішення Івано-Франківського міського суду від 27 серпня 2012 року залишити без зміни.

Рішення набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

П.І. Проскурніцький