Постанова № 27645888, 13.11.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2012 р. Справа № 14532/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Маципури Ю.Ю.

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

у вересні 2011 року позивач - ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області у якому просив визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 28.04.2011р. № 0000422350.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм податкового законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно недійсності правочинів з контрагентом позивача ПП «Галторгцентр» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Наявні первинні документи, дають право включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року позов задоволено. Визнано недійсним податкові повідомлення - рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області від 28.04.2011р. № 0000422350.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ДПІ у Пустомитівському районі Львівській області подала на неї апеляційну скаргу. Вважає, що дана постанова прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що в процесі проведення перевірки, податковою інспекцією встановлено неправомірне відображення позивачем у податковому обліку шляхом включення до податкового кредиту господарських операцій з ПП «Галторгцентр», оскільки такі фактично між ними не відбувались. А саме, перевіркою встановлено, що це підприємство не володіє майном, матеріальними ресурсами, які необхідні для здійснення операцій купівлі-продажу, відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення транспортні засоби, відтак відсутній факт здійснення господарських операцій. Отже, подані до перевірки первинні документи не можуть бути підставою для підтвердження господарських операцій і не можуть мати юридичної сили та доказовості. Крім того, позивачем не надано доказів щодо транспортування товару, використання такого у господарській діяльності.

Враховуючи те, що усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд даної справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 04.04.2011 року по 07.04.2011 року службовими особами ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунку з ПП «Галторгцентр» за період з 09.09.2008 року по 26.10.2010 року, результати якої оформлені актом № 178/232/30790714 від 14.04.2011 року (а.с. 11-16).

Відповідно до висновків даного акту, перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» пп. 7.2.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 3114 грн., а саме: у квітень 2009 року на суму 1993 грн., у липні - 2009 року на 1121 грн.

До таких висновків податковий орган прийшов виходячи з того, що дані господарські операції не мають реального характеру та є нікчемними, оскільки згідно акта перевірки ПП «Галторгцентр» складеного ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 22.11.2010 року № 2818/223-209/360786690 встановлено, що дане підприємство визнано банкрутом, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість якого анульовано 14.10.2009 року. У період який цим підприємством здійснювались господарські операції, в нього були відсутні необхідні для здійснення господарської діяльності офісні та виробничі приміщення, земельні ділянки, транспортні засоби, трудові ресурси, що свідчить про неможливість здійснення господарських операцій між позивачем та цим підприємством.

На підставі вказаного вище акта перевірки, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області винесла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000422350 від 28.04.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 622,5 грн., в тому числі 498 грн. за основним платежем та 124,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 12).

Не погоджуючись із вказаними вище податковим повідомленням-рішенням, позивач скористався процедурою адміністративного оскарження, однак рішеннями ДПА у Львівській області № 19388/10/25-005/1518 від 15.07.2011 року, скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а.с. 18-29).

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується усіма первинними документами, які характерні для даного виду правовідносин. Податкові накладні на підставі яких позивачем формувався податковий кредит, за формою та змістом відповідають усім вимогам законодавства та виписані суб'єктом господарювання, який на час господарських операцій був зареєстровані, як платники ПДВ та мав відповідне свідоцтво. Разом з цим, суд зазначив, що позивач не може нести відповідальності за свого контрагента, який не виконав свого обов'язку щодо сплати податків до бюджету, відповідальність за такі негативні наслідки несе саме ця особа - контрагент. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має усі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Також, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідачем не доведено та не надано суду доказів для встановлення мети позивача та його контрагента, яка завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, а тому посилання відповідача на нікчемність укладених між позивачем та цими підприємствами договорів, є безпідставним. На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).

В статті 1 Закону N 168/97-ВР надано визначення термінів, які вживаюсь в цьому Законі, згідно з якою під податковим кредитом слід розуміти суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду (п. 1.7 ст. 1). Відповідно до п. 1.8 цієї ж статті, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 Закону N 168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету, є наявність у платника податку (позивача у справі) оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства податкової накладної та інших первинних документів, які підтверджують реальність проведення господарських операцій, а також сплата платником податків в ціні придбаного товару (послуг) податку на додану вартість.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що між ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» та ПП «Галторгцентр» укладено договір поставки № 02/03-09 від 02.03.2009 року, предметом якого є продаж ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» обладнання і матеріалів згідно виставленого рахунку. Ціна товару складає 100 000 грн.

Згідно п. 2.1 термін поставки по даному договору становить десять днів після отримання коштів на розрахунковий рахунок продавця.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивач надав видаткові накладні № № РН-4-23001 від 23.04.2009 року, РН-4-30002 від 30.04.2009 року, РН-7-28001 від 28.07.2009 року; податкові накладні №№ 23000001 від 23.04.2009 року, 4300000002 від 30.04.2009 року, 7280000001 від 28.07.2009 року; виписки по особовому рахунку позивача станом на 09.06.2009 року, 31.08.2009 року, 10.09.2009 року та подорожні листи від 23.04.2009 року, 30.04.2009 року, 27.07.2009 року (а.с. 30-36; 71-82).

З вищезазначених виписок по особовому рахунку ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» вбачається, що оплата за будівельні матеріали ПП «Галторгцентр» проводилась згідно рахунків № СФ-000020/9 від 20.07.2009 року на суму 6727, 51 грн. в т.ч. ПДВ - 1121, 25 грн.; № 1/04 від 01.04.2009 року на суму 8774,59 грн. в т.ч. ПДВ - 1462, 43 грн.; № 1/04 від 01.04.2009 року на суму 3182,88 грн. в т.ч. ПДВ - 530, 48 грн., що не дає можливості суду зробити висновок про те, що оплата проведена саме по цьому договору і за цей товар, оскільки поставка будівельних товарів здійснювалась на підставі видаткових накладних.

Оскільки позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували факт надмірної сплати ПДВ у ціні придбаного товару саме на підставі договору № 02/03-09 від 02.03.2009 року, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність у позивача права на віднесення цих коштів до податкового кредиту.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у податкових накладних від 23.04.2009 року та від 28.07.2009 року зазначено, що такі видані на підставі видаткових накладних № РН-4-02004 від 02.04.2009 року та № РН-7-38001 від 28.07.2009 року. Однак, поставка будівельних матеріалів здійснювалась на підставі видаткових накладних за № РН-4-23001 від 23.04.2009 року та № РН-7-28001 від 28.07.2009 року.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що надані суду подорожні листи від 23.04.2009 року, 30.04.2009 року, 27.07.2009 року не підтверджують факту транспортування товару, а саме відсутні жодні підтвердження перевезення вантажу саме по договору з ПП «Галторгцентр», звідки брався та куди доставлявся вантаж, найменування вантажу, а в подорожньому листі від 23.04.2009 року відсутні дані про автомобіль, яким перевозився вантаж та дані водія.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскільки подорожні листи не містять усіх обов'язкових реквізитів первинного документа, то такі не можуть бути в подальшому використані для підтвердження проведення господарської операції.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про протиправність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, який зроблений з посиланням на те, що сама лише наявність у ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» податкових накладних, виписаних від імені його контрагента, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За результатами аналізу документів, даних податкової звітності та акту перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 22.11.2010 року № 2818/23-209/36078690 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Галторгцентр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 09.09.2008 року по 26.10.2011 року, встановлено, що на момент вчинення господарських операцій у цього підприємства були відсутні трудові ресурси, складські приміщення, основні фонди, виробничі активи, транспортні засоби та інше рухоме та нерухоме майно, яке необхідне для ведення фінансово-господарської діяльності, а також відсутність підприємства за юридичною адресою, відсутність працівників, які б забезпечували господарську діяльність.

Неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, свідчать про безтоварність господарських операцій.

Таким чином, податковий орган прийшов до правильного висновку, що позивач допустив порушення п.п. 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від "Про податок на додану вартість" в результаті чого завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість на загальну суму 3114 грн., а саме: у квітні 2009 року на 1993 грн., у липні 2009 року на 1121 грн.

Суд першої інстанції безпідставно посилається на презумпцію правомірності правочину передбачену ст. 204 ЦК України, оскільки наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності. У разі підтвердження доводів державної податкової інспекції про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з'ясовано усі обставини, як мають значення для справи, а справу вирішено з порушенням норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог.

З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

постановив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області - задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року по справі № 2а-10073/11/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ТзОВ «Спецбудмонтажпроект» - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін