Ухвала суду № 27645554, 21.11.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2012 р.Справа № 2а-8835/11/1470

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Шеметенко Л.П.

суддів - Кравець О.О.

Шевчук О.А.

при секретарі - Гречаному В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавна-стівідорна компанія" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавна-стівідорна компанія" (далі ТОВ "Дунайська судноплавна-стівідорна компанія") звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, у теперішній час - Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва), про скасування податкового повідомлення-рішення 08 листопада 2011 року №000133201 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 943 795 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що за результатами документальної планової виїзної перевірки відповідач дійшов висновку, що товариство неправомірно відносило до складу валових витрат витрати, які включаються до собівартості створеного власного перевантажувального комплексу, у зв'язку з чим, було прийнято оскаржене рішення.

На думку позивача, ці висновки є помилковими, оскільки витрати на створення зазначеного комплексу він відносив на рахунок 15 "Капітальні витрати", а до складу валових витрат були віднесені витрати, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" та ПК України.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що у перевіряємому періоді вся діяльність позивача була спрямована на створення кваліфікаційного активу (власного перевантажувального комплексу) за рахунок позики і, тому, всі його витрати формують собівартість кваліфікаційного активу і не включаються до валових витрат.

Крім того, відповідач вказував, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат ІІ кварталу 2011 року від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2010 рік.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 08 листопада 2011 року №000133201.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва подало апеляційну скаргу, в якій апелянт ставить питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

З 26 вересня по 14 жовтня 2011 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року.

21.10.11 за результатами перевірки було складено акт №4181/23-200/31012697, у висновках якого, крім іншого, зазначено, що позивачем порушено п.3.1 ст. 3, пп.5.3.2 п.5.3 ст. 5, пп.8.4.2 п.8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, пп.139.1.5 п.139.1 ст. 139, п.146.6 ст. 146, п.150.1 ст. 150 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього у сумі 943 795 грн., а саме: за 2010 рік - 695 402 грн., І квартал 2011 року - 822 222 грн., І квартал 2011 року - 943 795 грн.

08 листопада 2011 року на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №000133201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 943 795 грн.

Позивачем подано відповідачу уточнену декларацію з податку на прибуток за 2010 року в якій визначений об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності в сумі "-"695 402 грн. та уточнену декларацію з податку на прибуток за І квартал 2011 року, в якій визначений об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності в сумі "-"822 222 грн.

Відповідно до уточненої декларації з податку на прибуток за II квартал 2011 року, визначений об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності в сумі "-"943 795 грн.; від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду: 822 222грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством передбачено право позивача на включення до складу валових витрат ІІ кварталу 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2010 рік. Також, суд виходив з того, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат суми, сплачені за проценти за користування позикою, та сплачені банку, як комісію за продаж іноземної валюти.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог позивача та вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з актом перевірки, позивачем порушено, зокрема: пп.5.3.2 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.139.1 ст. 139 ПК України.

Підпунктом 5.3.2 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Наведена норма викладена у пп.139.1.5 п.139.1 ст. 139 ПК України (після набрання ним чинності) в наступній редакції: "Не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу".

Таким чином, для підтвердження правомірності оскарженого рішення податковому органу необхідно було довести, що цим рішенням валові витрати позивача зменшено виключно на витрати, здійснені безпосередньо на будівництво власного перевантажувального комплексу, а саме (з урахуванням п.146.5 ст. 146 ПК України "Визначення вартості об'єктів амортизації" та П(С)БО 7) на:

- суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням/отриманням прав на об'єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

- витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

- витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

- фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Тобто, апелянт мав довести, що суми: 695 402 грн. -за 2010 рік; 126 820 грн. -за І квартал 2011 року; 109 593 грн. -за ІІ квартал 2011 року (які загально складають суму оскарженого рішення) витрачені позивачем на первісну вартість об'єкта амортизації -перевантажувального комплексу, визначену згідно з п.146.5 ст. 146 ПК України та П(С)БО 7 (на яке посилається апелянт).

З матеріалів справи вбачається, що згідно з податковими деклараціями з податку на прибуток за 2010 рік, перший квартал 2011 року та другий квартал 2011 року, до складу витрат позивачем були віднесені:

- адміністративні витрати, що включали витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи, плату за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банку, винагороду за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, амортизацію основних засобів загальногосподарського використання та інші;

- фінансові витрати в сумі 37 218 грн. (пов'язані з виплатою процентів за договором позики);

- інші витрати звичайної діяльності, у тому числі собівартість реалізованої іноземної валюти, суми повернутої поворотної фінансової допомоги, від'ємне значення курсових різниць, витрати на операції оренди/лізингу, суми нарахованих податків та зборів.

Стосовно включення позивачем до складу валових витрат фінансових витрат в сумі 37 218 грн., пов'язаних з виплатою процентів за договором позики, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до "Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 року №415, капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу (п.3).

У разі безпосереднього позичання коштів з метою створення кваліфікаційного активу сумою фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, є фактичні, визнані у звітному періоді, фінансові витрати, які пов'язані з цим запозиченням (за вирахуванням доходу від тимчасового фінансового інвестування запозичених коштів) (п.6).

Таким чином, витрати на виплату процентів за позику, безпосередньо спрямованою на створення кваліфікаційного активу, включаються до собівартості цього активу, а не до складу валових витрат, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Разом з тим, п.7 Положення 31 передбачено, що якщо запозичення безпосередньо не пов'язані зі створенням кваліфікаційного активу, то сума фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, є добутком норми капіталізації та середньозважених витрат на створення кваліфікаційного активу (з урахуванням витрат на створення такого кваліфікаційного активу на початок звітного періоду, включаючи раніше капіталізовані фінансові витрати).

З матеріалів справи вбачається (а.с.38), що позивач отримав цільову позику на:

- фінансування інвестицій;

- поповнення обігових коштів;

- на загальні корпоративні цілі.

Отже, не вся позика, отримана підприємством, була пов'язана з фінансуванням інвестицій і, тому, сума фінансових витрат позивача, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, мала визначатися згідно з п.7 Положення 31.

Відповідно, зі складу валових витрат позивача податковий орган повинен був виключити не фінансові витрати в сумі 37 218 грн., а фінансові витрати в сумі, розрахованої згідно з п.7 Положення 31, однак цього не було враховано при винесені оскарженого рішення.

Також, апелянтом не доведено чому зі складу валових витрат позивача виключено:

- адміністративні витрати (оплата праці та внески на соціальні заходи, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банку, винагорода за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, амортизація основних засобів загальногосподарського використання та інші);

- інші витрати звичайної діяльності, у тому числі собівартість реалізованої іноземної валюти, суми повернутої поворотної фінансової допомоги, від'ємне значення курсових різниць, витрати на операції оренди/лізингу, суми нарахованих податків та зборів.

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на те, що вся господарська діяльність позивача була направлена на створення кваліфікаційного активу (перевантажувального комплексу) і, тому, витрати підприємства формують собівартість цього кваліфікаційного активу і відображаються на рахунку 15 "Капітальні інвестиції" та не включаються до складу валових витрат.

З заперечень на акт перевірки, з пояснень (а.с.100, 192), вбачається, що з часу виникнення спірних правовідносин, позивач наполягав, що витрати на створення перевантажувального комплексу віднесено ним на рахунок 15 "Капітальні інвестиції" та не включено до складу податкових витрат.

Однак, на цей довід позивача, апелянт лише повторював зміст глави "Валові витрати" акта перевірки, тобто, фактично, відповіді по суті заперечень позивача не надав.

Згідно з Довідкою про загальну інформацію щодо ТОВ "Дунайська судноплавна-стівідорна компанія" та результати його діяльності за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року (а.с.52-59), за даними бухгалтерського обліку ТОВ "ДССК" по рах. 10 "Основні засоби", рах. 15 "Капітальні інвестиції" та рах. 12 "Нематеріальні активи" балансова вартість основних фондів, капітальних інвестицій і нематеріальних активів:

Станом на 01.07.2008 складає:

- Основні фонди (рах. 10) - 0,00 тис. грн.;

- Капітальні інвестиції (рах. 15)- 130,386 тис. грн.;

- Нематеріальні активи (рах. 12) - 2,871 тис. грн.

Станом на 31.06.2011 складає:

- Основні фонди (рах. 10) - 25,684. грн.;

- Капітальні інвестиції (рах. 15)- 1250,3416 тис. грн.;

- Нематеріальні активи (рах. 12) - 0,00 тис. грн.

Таким чином, за період з 01 липня 2008 року до 31 червня 2011 року (в якому, як вказує апелянт, вся господарська діяльність позивача була направлена на створення перевантажувального комплексу) рахунок 15 "Капітальні інвестиції" збільшився майже в 10 разів, що вказує на обґрунтованість доводу позивача про віднесення витрат на створення комплексу саме на цей рахунок, а не до складу валових витрат.

Апелянтом не надано жодного обґрунтованого пояснення з приводу того, що цей рахунок мав збільшитися й на суму оскарженого повідомлення-рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено, що оскарженим рішенням валові витрати позивача зменшено виключно на витрати, здійснені безпосередньо на будівництво власного перевантажувального комплексу.

Стосовно доводу апелянта про те, що до складу ІІ кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкту оподаткування, отримане суб'єктом господарювання за результатами господарської діяльності за І квартал 2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Абзац другий пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України передбачає право платника податку на прибуток відобразити у складі витрат другого кварталу 2011 року суму від'ємного значення, що є результатом розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року.

Водночас розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 1 квітня 2011 року норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 6.1 ст. 6 цього Закону було визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону.

Особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. До складу валових витрат платника податку на прибуток за перший квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилося станом на 1 січня 2010 року.

Водночас, як передбачено абзацом другим пункту 22.4 статті 22 Закону, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом. Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.

Таким чином, відповідно до зазначених законодавчих норм до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток - як ті, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, так і ті суми від'ємного значення, що виникли протягом 2010 року.

Отже, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен був здійснюватися з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також протягом 2010 року.

На підставі пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України в разі якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Включення від'ємного значення об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року становить особливість застосування у 2011 році норми пункту 150.1 статті 150 ПК України.

За загальним правилом, установленим нормою пункту 150.1 статті 150 ПК України, у разі якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, в разі якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Ці особливості зумовлені тим, що розділ III ПК України набув чинності з 1 квітня 2011 року, тобто починаючи з другого кварталу 2011 року. Включення від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу витрат не першого, а другого кварталу звітного року має місце лише у 2011 році, у зв'язку з чим законодавцем було передбачено відповідні особливості нормативного регулювання цієї ситуації.

Таким чином, до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також тих, що виникли протягом 2010 року.

У подальшому розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

При цьому тлумачення абзацу третього пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України в системному взаємозв'язку з абзацом другим цього ж пункту дозволяє дійти висновку про те, що наведене в цій нормі поняття "від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року" - це від'ємне значення, отримане як розрахунок значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року на підставі норм чинного на час проведення розрахунку законодавства. Відповідний розрахунок передбачав урахування у складі валових витрат першого кварталу 2011 року також і сум від'ємного значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди.

Водночас відсутні підстави вважати, що поняття "від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року" охоплює лише ті суми від'ємного значення, які утворилися як результат господарської діяльності лише за перший квартал 2011 року. Зазначене пояснюється тим, що значення об'єкта оподаткування розраховувалося в першому кварталі 2011 року з урахуванням усіх сум, що включалися до валових витрат цього податкового періоду, а не лише валових витрат, сформованих за результатами господарських операцій тільки першого кварталу 2011 року. Правомірно сформоване від'ємне значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди без будь-яких обмежень включалося до валових витрат першого кварталу 2011 року і враховувалося при визначенні об'єкта оподаткування за цей період, значення якого могло бути як позитивним, так і від'ємним.

Таким чином, довід апелянта про те, що до складу ІІ кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкту оподаткування, отримане суб'єктом господарювання за результатами господарської діяльності за І квартал 2011 року є помилковим.

Також, апелянт стверджує, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат витрати на комісію банку за операцію з продажу іноземної валюти в розмірі 11 980 грн., оскільки, згідно з абзацом 3 пп.153.1.4 п.153 ст. 153 ПК України: "… до витрат відносяться витрати на сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з придбанням іноземної валюти".

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу "є" пп.138.10.2 п.138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, у тому числі, й плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач оплатив банку послугу з продажу іноземної валюти і, тому, віднесення ним витрат на цю послугу до валових витрат узгоджується з вищенаведеною нормою ст. 138 ПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що ст. 153 ПК України не містить прямої заборони щодо включення до складу валових витрат комісійних банку за проведення операції з продажу іноземної валюти

Крім того, згідно пп.4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПК України, податкове законодавство ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма Закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Закону, або якщо норми різних Законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Посилаючись на ст. 153 ПК України, апелянт повністю ігнорує довід позивача про те, що він діяв згідно з ст. 138 цього Кодексу (яка дійсно передбачає відповідне право позивача), тим самим порушуючи зазначений принцип презумпції правомірності рішень платника податку.

Також, не можуть бути прийняті до уваги посилання апелянта на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2011 року у справі про адміністративне правопорушення, оскільки копія цієї постанови, яка міститься в матеріалах справи (а.с.182), не засвідчена належним чином. Крім того, не має відомостей щодо набрання нею законної сили.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст судового рішення виготовлено 26 листопада 2012 року.

Головуючий:/підпис/Л Л.П. Шеметенко Суддя:/підпис/О.О.Кравець Суддя:/підпис/О.А.Шевчук