Постанова № 27641742, 04.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2012 року Справа № 2а-3802/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Кириченко Д.С., за участю:

представника позивача -Посунька В.Ю.,

представника відповідача -Шило М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест»до про Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест»звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 10.04.2012 № 0000712300 та 10.04.2012 № 0000722300.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими Товариству з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест»донараховано податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 13838 грн. 34 коп. і податку на додану вартість у сумі 12033 грн. 33 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. 00 коп., на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказані податкові повідомлення -рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 4 жовтня 2012 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест»є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби.

Судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність, пов'язану, зокрема, з будівництвом будівель, виробництвом дерев'яних будівельних конструкцій, столярних виробів, інших виробів з бетону, гіпсу та цементу, монтажем та встановленням збірних конструкцій та прибиранням виробничих та житлових приміщень, устаткування та транспортних засобів.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці Управління статистики у Вишгородському районі Київській області серії АБ № 140297, копія якої наявна в матеріалах справи (т. 2 а.с. 24).

Судом встановлено, що у березні 2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4. пункту 78.1 статті 78 та статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест»податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством «Фірма «Володар»у квітні та липні 2011 року, за результатами якої складено акт від 23.03.2012 № 250/22-00/36076116 (далі -акт перевірки).

Під час перевірки посадовими особами податкового органу зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пункту 138.2 статті 138 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні податкового кредиту за квітень 2011 року на суму 3833 грн. 33 коп. і липень 2011 року на суму 8200 грн. 00 коп. та валових витрат за II квартал 2011 року на суму 19166 грн. 67 коп. і III квартал 2011 року на суму 41000 грн. 00 коп. у зв`язку з виконанням правочинів з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар»послуг, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за квітень і липень 2011 року на загальну суму 12033 грн. 33 коп. та податку на прибуток підприємств за II- III квартали 2011 року на суму 13838 грн. 34 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 10.04.2012 № 0000712300 та 10.04.2012 № 0000722300, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 6 та 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення»Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на додану вартість у розмірі 12034 грн. 33 коп., з яких: 12033 грн. 33 коп. - за основним платежем; 1 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на прибуток підприємств у розмірі 13838 грн. 34 коп., з яких: 13838 грн. 34 коп. - за основним платежем; 0 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

У свою чергу, порядок адміністрування податком на прибуток підприємств визначено розділом III Податкового кодексу України, положення якого в силу приписів пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення»цього Кодексу застосовуються під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 розділу III Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з приписами статті 134 розділу III Податкового кодексу України, об`єктом оприбуткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

При цьому, витратами в силу приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податковим кредитом в силу приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість за квітень і липень 2011 року на загальну суму 12033 грн. 33 коп. та податку на прибуток підприємств за II- III квартали 2011 року у загальному розмірі 13838 грн. 34 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача -Приватного підприємства «Фірма «Володар», що здійснювались ним як постачальником послуг.

Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, під час перевірки податковим органом виявлено, що у квітні 2011 року позивачем укладено з Приватним підприємством «Фірма «Володар»договір підряду від 01.04.2011 № 67/04, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання виконати доручені позивачем роботи з ремонту будівель, що належать Закритому акціонерному товариству «ІКС 5 Рітейл груп Україна», а позивач зобов`язався прийняти вказані роботи та оплатити їх вартість.

26.04.2011 та 15.07.2011 між Приватним підприємством «Фірма «Володар»та позивачем підписано акти виконаних робіт згідно з договором підряду від 01.04.2011 № 67/04, відповідно до яких позивач прийняв виконані Приватним підприємством «Фірма «Володар»роботи, пов`язані зі зведенням даху на прибудові до рампи, ремонтом торгового залу, підлоги та стін в кабінеті СБ і торговому залі, ремонтом стін і клумби на ганку, а також переобладнанням зони орендарів, та оцінив їх вартість за узгодженими з контрагентом протоколами договірних цін від 26.04.2011 і 15.07.2011 на загальну суму 72200 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ -12033 грн. 33 коп.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни виконаних робіт, Приватним підприємством «Фірма «Володар»виписано податкові накладні № 149 від 26.04.2011 на суму 10000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ -1666 грн. 67 коп., № 150 від 26.04.2011 на загальну суму 8000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ -1333 грн. 33 коп., № 151 від 26.04.2011 на суму 5000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ -833 грн. 33 коп. та № 138 від 15.07.2011 на суму 492090 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ -8200 грн. 00 коп.

Оплату за придбані послуги здійснено позивачем 27.04.2011 та 15.07.2011 у безготівковій формі шляхом перерахування коштів у загальному розмірі 72200 грн. 00 коп. на рахунки Приватного підприємства «Фірма «Володар», про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень № 84 від 15.07.2011 та № 43 від 27.04.2011 (т. 2 а.с. 25).

Витрати у сумі 60166 грн. 67 коп., понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест» на придбання робіт, виконаних Приватним підприємством «Фірма «Володар», та податок на додану вартість у сумі 12033 грн. 33 коп., сплачений у складі їх ціни, включені позивачем до валових витрат за II-III квартали 2011 року та до податкового кредиту підприємства за квітень і липень 2011 року.

Під час судового розгляду справи представником відповідача не заперечувалось, що складені позивачем та Приватним підприємством «Фірма «Володар»первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податкові накладні, акти виконаних робіт, протоколи договірних цін тощо відповідали вимогам законодавства.

Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з його контрагентом ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово-господарської діяльності постачальника послуг.

Так, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області встановлено, що Приватне підприємство «Фірма «Володар»за юридичною адресою не знаходиться та не має достатніх виробничих потужностей та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово -господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

За поясненнями громадянки Росії ОСОБА_4, яка у період, що підлягав перевірці, була єдиноосібним директором, засновником та бухгалтером Приватного підприємства «Фірма «Володар», у серпні-вересні 2010 року вона брала участь у реєстрації підприємства та відкритті розрахункового рахунка в банківській установі, проте у подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства не мала, реєстраційних та звітних документів не складала та не підписувала.

Відповідач звертає увагу на те, що слідчим відділом податкової міліції Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва 10.11.2012 порушено кримінальну справу за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення невстановленою особою Приватного підприємства «Фірма «Володар».

Так, згідно з висновком почеркознавчого дослідження від 28.09.2011 № 617, підпис в договорі про визнання електронних документів від 29.04.2011, укладеному між Приватним підприємством «Фірма «Володар»та Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області, виконано не директором та засновником Приватного підприємства «Фірма «Володар»ОСОБА_4, а іншою невідомою особою.

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що Приватне підприємство «Фірма «Володар»діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з продажем товарно -матеріальних цінностей, виконанням робіт та наданням послуг, у зв`язку з чим правочини, укладені з позивачем, були спрямовані виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.

Відтак, відповідач вважає, що валові витрати у сумі 60166 грн. 67 коп. та податковий кредит у сумі 12033 грн. 33 коп. сформовано позивачем за правочином, що фактично не здійснювався, а відтак позивач не мав на меті використовувати виконані на його користь ремонті роботи в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, податкові зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест»з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за вказані звітні періоди, на думку податкового органу, підлягають коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення об`єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Таким чином, понесені підприємством витрати можуть бути віднесені до витрат підприємства для зменшення його доходу в цілях оподаткування податком на прибуток за умови дотримання вимог статей 138, 140-141 Податкового кодексу України та за відсутності перешкод, визначених статтею 139 цього Кодексу.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарської операції з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

У свою чергу, пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку -юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Враховуючи, що у період виконання господарського зобов`язання за договором підряду від 01.04.2011 № 67/04 Приватне підприємство «Фірма «Володар»було зареєстроване як платник податку на додану вартість, контрагент позивача у квітні та липні 2011 року не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.

У свою чергу, повноваження посадової особи Приватного підприємство «Фірма «Володар»Шолохова А.В. на підписання податкових накладних від 26.04.2011 № 149, 26.04.2011 № 150, 26.04.2011 № 151 та 15.07.2011 № 138 підтверджуються наказом від 06.08.2010 № 2 «Про призначення на посаду заступника директора»(т. 2 а.с. 117), яким вказаній особі надано право підписувати фінансово -господарські документи підприємства, у тому числі податкові накладні.

Суд звертає увагу на те, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, податкових накладних та актів виконаних робіт, є підставою для відображення показників валових витрат та податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово -господарської діяльності постачальника послуг.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту надання послуг за господарською операцією, вчиненою позивачем з Приватним підприємством «Фірма «Володар», за результатами здійснення якої Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест»сформовано валові витрати та податковий кредит.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт виконання Приватним підприємством «Фірма «Володар»на користь позивача ремонтних робіт та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

Про отримання позивачем виконаних Приватним підприємство «Фірма «Володар»ремонтних робіт свідчать також складені сторонами правочинів акти виконаних робіт, які містять повну інформацію про надані послуги, їх кількісне та вартісне вираження.

Крім того, судом під час дослідження зв'язку між фактом придбання позивачем у Приватного підприємства «Фірма «Володар»ремонтних робіт із господарською діяльністю позивача, встановлено, що вказані вище послуги використані Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Буд Інвест»під час виконання ним ремонтних робіт на користь Закритого акціонерного товариства «ІКС 5 Рітейл груп Україна»відповідно до умов укладених ними договорів від 01.04.2011 № 11, 12.04.2011 № 13, 12.04.2011 №14 та від 12.07.2011 № 27.

Так, згідно з даними додатків до вказаних договорів (протоколи договірної ціни) та актів приймання виконаних ремонтних робіт, вбачається, що надання Приватним підприємством «Фірма «Володар»вказаних послуг проводилось на замовлення позивача на об`єктах Закритого акціонерного товариства «ІКС 5 Рітейл груп Україна».

Наведені вище обставини свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності виконаних Приватним підприємством «Фірма «Володар» ремонтних робіт, що у свою чергу підтверджує товарність операцій з його контрагентом.

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, будівництво будівель, виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів, інших виробів з бетону, гіпсу та цементу, монтаж та встановлення збірних конструкцій та прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування та транспортних засобів.

Водночас, згідно з даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, до видів діяльності Приватного підприємства «Фірма «Володар» відноситься, зокрема, будівництво будівель, монтаж та встановлення збірних конструкцій, інші роботи з завершення будівництва та спеціальні будівельні роботи, оптова торгівля будівельними матеріалами та інші види оптової торгівлі.

Зазначені обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Приватного підприємство «Фірма «Володар»послуг, пов`язаних з виконанням ремонтних робіт, з урахуванням видів їх економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що відповідно до умов договору підряду від 01.04.2011 № 67/04, укладеного позивачем з його контрагентом, сторонами правочину визначено, що Приватне підприємство «Фірма «Володар»має право залучати до виконання ремонтних робіт, передбачених цим договором, інші субпідрядні організації.

За таких обставин, відсутність у Приватного підприємства «Фірма «Володар»достатніх виробничих потужностей та інших основних засобів не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядні договори, договори оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Суд також звертає увагу на те, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Так, позивач в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В силу приписів статті 62 Конституції України вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що лише вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, та лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На час прийняття рішення у даній справі відомостей щодо наявності вироку суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, стосовно вчинення злочинів під час створення Приватного підприємства «Фірма «Володар»та провадження ним фіктивного підприємництва, представником відповідача суду не надано.

Посилання відповідача на пояснення громадянки ОСОБА_4 як на доказ відсутності у Приватного підприємства «Фірма «Володар»господарських взаємовідносин з позивачем судом до уваги не приймається, оскільки вказаний документ в силу приписів кримінально-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, проте до моменту винесення судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину.

Слід зазначити, що в силу приписів статті 65 Кримінально -процесуального кодексу України висновок експерта також є лише одним із засобів доказування та аналізується поряд з іншими доказами у кримінальній справі, проте не є належним доказом на підтвердження нікчемності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту виконання на користь позивача робіт у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму валових витрат та податкового кредиту, заявлену позивачем, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог пункту 138.2 статті 138 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

За таких обставин, податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 10.04.2012 № 0000712300 та 10.04.2012 № 0000722300, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на додану вартість у розмірі 12034 грн. 33 коп., з яких: 12033 грн. 33 коп. - за основним платежем; 1 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на прибуток підприємств у розмірі 13838 грн. 34 коп., з яких: 13838 грн. 34 коп. - за основним платежем; 0 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представником позивача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 279 грн. 30 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 10.04.2012 № 0000712300 та 10.04.2012 № 0000722300, - визнати протиправними та скасувати.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма «Володар» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 279 (двісті сімдесят дев'ять) грн. 30 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Постанову складено у повному обсязі 9 жовтня 2012 року.