Ухвала суду № 27631124, 22.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12165/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби -ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс-Кіно» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гравіс-Кіно»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що, на його думку, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України було прийнято протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів, у зв'язку з чим просив скасувати спірне податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року задоволено позов повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0008142202 від 22.08.2012оку, винесене Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС про донарахування податку на додану вартість 1496381,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби -ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року по взаємовідносинах з ТОВ "Телеміст-Н".

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 09.08.2012 року № 602/22-2/36257228, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п. 198.1., п. 198.6. ст. 198, п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1197105,00 грн., в тому числі за січень 2012 року на суму 1197105,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.08.2012 року № 0008142202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1197105,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 299276,00 грн.

За результатами перевірки відповідач дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Телеміст-Н" ґрунтувалися на договорі поставки від 24.11.2011 року № 1251111, за яким ТОВ "Телеміст-Н" як продавець зобов'язувався передати у власність позивача як покупця товар -б/у обладнання, яке використовується у господарській діяльності покупця, а останній, в свою чергу, зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити відповідний товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, ТОВ "Телеміст-Н" були виписані позивачу наступні первинні документи: акт приймання-передачі від 30.01.2012 року; видаткова накладна від 30.01.2012 року № РН-0000002; податкові накладні від 15.12.2011 року № 3 на загальну суму 7182630,00 грн., в тому числі ПДВ 1197105,00 грн., від 30.01.2012 року № 3 на загальну суму 7182630,00 грн., в тому числі ПДВ 1197105,00 грн.

В той же час, згідно акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 02.08.2012 № 976/2240/35086558 про неможливість проведення перевірки ТОВ "Телеміст-Н" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень 2012 року, використаного відповідачем під час перевірки та складання акту перевірки позивача, в якому встановлено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутня інформація щодо наявності складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, отже має ознаки "фіктивності".

В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця.

Крім того, під час перевірки, відповідачем було використано інформацію, викладену у висновку спеціаліста від 30.07.2012 року № 361 CTKЗР Білоцерківського MB при ГУМВС України в Київській області, в якому зафіксовано, що підписи від імені гр. ОСОБА_3, вчинені іншою особою.

Виходячи з викладеної інформації, на думку відповідача, фінансово-господарська діяльність ТОВ "Телеміст-Н" здійснюється «поза межами правового поля», що у свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право- та дієздатності ТОВ "Телеміст-Н", фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ "Телеміст-Н" з позивачем є фіктивними (нікчемними) правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Позивач вважає зазначене вище податкове повідомлення-рішення протиправним та оскаржив його у судовому порядку.

Задовольняючи позову суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача про заниження позивачем сум податку на додану вартість є помилковими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За правилами ст. 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались.

Отже, колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції доводів відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом.

Також судом першої інстанції було встановлено, що на момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Правова позиція по даному питанню висловлена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби -ОСОБА_2 -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.