Ухвала суду № 27624247, 15.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1324/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Бужак Н.П.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макфоксі»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Макфоксі»(далі -Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби (далі -Відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №№0000042303 та 0000032310 від 06.01.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач зареєстрований 30.04.2009 року Шевченківською районною в м.Києві державною адміністрацією (ідентифікаційний код 36470918 згідно свідоцтва про реєстрацію юридичної особи Серія А01 №457128).

Згідно довідки АА №397536 з ЄДРПОУ видами діяльності Позивача за КВЕД є: 55.30.1 Діяльність ресторанів; 15.81.0 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; 55.30.2 Діяльність кафе; 55.40.0 Діяльність барів; 55.52.0 Послуги з постачання готової їжі; 55.51.0 Діяльність їдалень.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.05.2009 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 08.05.2009 року по 30.06.2011 року, за результатами якої 16.12.2011 року складено акт №2565/23-03/36470918.

В ході перевірки Відповідачем виявлені порушення пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого Позивачем віднесено до складу валових витрат витрати, пов»язані з будівництвом основних фондів, які підлягають амортизації, що спричинило заниження податкового зобов»язання з податку на прибуток на суму 510 406,00 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 510 406,00 грн.; п.249.6 ст.249 розділу ІІІ Податкового кодексу України, внаслідок чого не нараховано екологічний податок в сумі 1 424,25 грн., в т.ч. за 1 квартал 2011 року в сумі 387,79 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 1 036,46 грн.

За наслідками розгляду поданих Позивачем заперечень на висновок вказаного акту, заперечення залишені без задоволення, а висновки -без змін.

06.01.2012 року Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»№0000042303 про збільшення Позивачу суми грошового зобов»язання з податку на прибуток за основним платежем на 510 406,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 127 602,00 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «Р»№0000032310 про збільшення суми грошового зобов»язання з екологічного податку за основним платежем на 1 424,25 грн. та штрафні (фінансові) санкції 1,00 грн.

15.05.2009 року між Позивачем та нерезидентом Lazeroni LTD (Кіпр) укладено договір позики №МС/L від 15.05.2009 року. Протягом 2009 року Позивачем отримувалися кредитні кошти в еквіваленті грошової одиниці України (гривні) на суму 11 699 370,00 грн., та відповідно до додаткової угоди №1 від 25.12.2009 до договору позики №МС\L-1505 від 15.05.2009 року Позивачем протягом 2010 року отримано кредитні кошти в еквіваленті грошової одиниці України на суму 6 001 125,00 грн.

Кредитні кошти за умовами вказаного кредитного договору отримувались Позивачем на поповнення обігових коштів позичальника для здійснення господарської діяльності.

Товариством задекларовано об»єкт оподаткування в декларації з податку на прибуток за 2009 та 2010 роки в сумі 00.00 грн., а згідно оборотно-сальдових відомостей по рахунку 10 «основні засоби»за вказані роки Позивачем збільшено балансову вартість основних засобів на суму 17 535 477,08 грн. та 3 719 581,13 грн.

Отже, на думку Відповідача, Позивач фактично використав кредитні кошти на придбання основних засобів для здійснення фінансово-господарської діяльності (ремонти приміщень, закупка обладнання тощо).

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розпорядження Позивачем кредитними коштами у такий спосіб не суперечить предмету господарської діяльності останнього, що визначений у статуті підприємства.

Виплачені Позивачем відсотки в розмірі 2 041 626,00 грн. за користування кредитом Позивачем включені до складу валових витрат у звітному періоді за IV квартал 2010 року.

Згідно визначення пп.1.11.1 п.1.11 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання під процент.

Згідно пп.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшою використання у власній господарській діяльності.

Приписами пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Так, згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності;

Підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства (п.5 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на те, що Позивачем фактично використано кредитні кошти на придбання основних засобів для здійснення фінансово-господарської діяльності - ремонт приміщень, закупку обладнання тощо - що безпосередньо пов»язано із веденням ним своєї господарської діяльності, то колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції про обгрунтованість дій Позивача щодо включення до складу валових витрат суми витрат з нарахування відсотків за борговими зобов»язаннями в розмірі 2 041 626,00 грн.

Крім того, Позивачем укладалися договори з ДП «Фірма Альтфатер Київ»від 14.08.2009 року №1687 про вивезення твердих побутових відходів, та ТОВ «Демікон»від 10.03.2011 року №3288 на демекурізацію відпрацьованих люмінесцентних ламп.

Так, пунктом 240.1 статті 240 Податкового кодексу України визначено, що платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: в тому числі, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Згідно п.240.5 ст.240 Податкового кодексу України не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері.

Відповідно до пп.242.1.3 п.242.1 ст.242 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування в тому числі є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначено Законом України «Про відходи».

Згідно визначень статті 1 Закону України «Про відходи»відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів; розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Позивач не здійснює зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, ним не отримувався дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Позивач не є платником екологічного податку у відповідності до п.240.5 ст.240 Податкового кодексу України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Костюк Л.О.

Бужак Н.П.