Ухвала суду № 27618079, 31.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/44100/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2012 р.

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 р.

у справі № 2а-18859/11/2670

за позовом Закритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Укртехпром»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Укртехпром» (надалі -позивач, ЗАТ «Холдингова компанія «Укртехпром») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (надалі -відповідачі, ДПІ у Оболонському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2012 р. (суддя -О.В. Кротюк), позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 27.09.2010 р. № 0000692303/0 у частині донарахування податкових зобов'язань у розмірі 37 151,50 грн. та штрафу у розмірі 18 576,00 грн. визнано протиправним і скасовано; у іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.О. Беспалов, судді: І.О. Грибан, О.А. Губська) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.09.2010 р. № 0000702303/0; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.09.2010 р. № 0000692303 у частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 369 013,75 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2 351 600,70 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частинах задоволення позовних вимог прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зазначених частинах та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої 21.09.2010 р. складено акт № 586/23-3-33056631 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 1.32, підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.2, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.4 пункту 5.4, пункту 5.9 статті 5, підпунктів 8.2.1, 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України віл 22.05.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») в результаті встановлено заниження податку на прибуток у розмірі 2 373 925,00 грн.; підпунктів 7.2.3. 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 4 168 222,00 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.09.2010 р. № 0000702303/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6 252 333,00 грн., у т.ч. 4 168 222,00 грн. -основного платежу та 2 084 111,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій; від 27.09.2010 р. № 0000692303/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 4 727 245,00 грн., у т.ч. 2 373 925,00 грн. -основного платежу та 2 353 320,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено товарності операцій з ТОВ «Сайвік»та ТОВ «Інтекс-Метал». Крім того, на думку суду відповідачем обґрунтовано донараховано товариству податкову заборгованість з податку на прибуток підприємства за ІІІ квартал 2009 р., та визнано незаконним віднесення до валових витрат витрат, які не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, за правилом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними. Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судами, у період, що перевірявся між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Сайвік»(надалі -ТОВ «Сайвік»), товариством з обмеженою відповідальністю «Інтекс-метал»(надалі -ТОВ «Інтекс-метал») укладено договори купівлі-продажу.

На час виникнення та виконання сторонами договірних відносин, контрагенти позивача перебували у Єдиному державному реєстрі та були платниками податку на додану вартість.

Реальність здійснення господарських операцій за результатами виконання умов згаданих договорів підтверджено первинними документами (податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними щодо перевезення отриманого товару з м. Артемівськ Донецької області до м. Красилів Хмельницької області, документами на відпуск товару контрагенту позивача ТОВ «Завод Атонмаш»). У бухгалтерському та податковому обліках вказані операції відображені у повному обсязі.

Усі первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та приписам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, якими визначені вимоги до первинних документів.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правильності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за період, за вказаними операціями.

Крім того, посилання податкового органу на порушення податкового законодавства контрагентами, як на підставу неприйняття податкового кредиту з податку на додану вартість, позивача є необґрунтованими, оскільки чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від стану ведення податкового обліку іншими осами, а також від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі № 21-573во10, зокрема Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Посилання податкового органу, зокрема, на відсутність підприємства ТОВ «Інтекс-метал»за місцем реєстрації, та відсутності у нього достатніх трудових та виробничих ресурсів, необхідних умови для ведення господарської діяльності обґрунтовано відхилено апеляційним судом як безпідставні, оскільки наявними у матеріалах справи доказами доведено рух активів між позивачем та вказаним контрагентом. До того ж, судом апеляційної інстанції встановлено факт використання придбаних у ТОВ «Інтекс-метал»товарів у власній господарській діяльності.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновки суду апеляційної інстанції, який визнав необґрунтованими доводи податкового органу щодо фіктивності операцій між позивачем та його контрагентами.

Що стосується висновків податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до валових витрат інформаційно-консультаційних послуг, отриманих від ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 181 495,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

До висновку про порушення позивачем приписів пункту 1.32, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 9.2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»відповідач дійшов на підставі перевірки актів виконаних робіт, виданих контрагентом позивача за результатами наданих інформаційно-консультаційних послуг.

Зокрема, податковий орган зазначив, що в актах виконаних робіт відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва. Понесені, у зв'язку з цим витрати, на думку відповідача, не принесли товариству економічної ефективності для підприємства та його господарської діяльності, тому перевірені акти виконаних робіт не можуть слугувати підставою для включення вказаних сум до складу валових витрат, що відповідає, на думку податкового органу, вимогам пункту 1.32, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пункту 9.2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок податкового органу та суду першої інстанції помилковими.

Як встановлено судом першої інстанції, між ЗАТ «Холдингова компанія «Укртехпром»та ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 укладено договори про надання послуг інформаційно-консультаційного характеру.

Умовами зазначених договорів передбачалось надання комплексу послуг інформаційно-консультаційного характеру (індивідуальні тренінги з підвищення ефективності праці, стратегічного планування та управління), згідно переліку, визначеного у додатках до договорів, у яких вказані послуги розбиті на теми та етапи з вказівкою на їх вартість.

Тобто, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, змістом даних договорів було чітко визначено перелік послуг, які надавалися підприємцем позивачу.

Виконання умов договору фіксувалося актами надання послуг, які складалися та підписувалися підприємцями за результатами наданих позивачу послуг. Крім того, у кожному акті містилася інформація про перелік, наданих послуг, їх тривалість у годинах та вартість.

Факт оплати інформаційно-консультаційних послуг підтверджується рахунками на оплату та виписками з банку.

А відтак, висновки апеляційного суду, який визнав безпідставними доводи податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, про відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували факт надання конкретних інформаційно-консультаційних послуг та понесених на їх виконання витрат, є правильними.

Що стосується правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат сум, понесених за договором про надання послуг з підбору персоналу, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами, 22.08.2008 р. між позивачем та ТОВ «Аффініті»укладено договір про надання послуг з підбору персоналу № 22-08/08.

Факт виконання умов договору та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача підтверджено відповідними актами здавання-приймання послуг та платіжними документами про оплату послуг.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

З огляду на встановлені судами обставини та враховуючи приписи викладеної норми та підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, якими доведено правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат сум, понесених за договором про надання послуг з підбору персоналу та безпідставності тверджень відповідача про порушення ЗАТ «Холдингова компанія «Укртехпром»вимог Закону України «Про податок на додану вартість»під час взаєморозрахунків з ТОВ «Аффініті».

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, правильними висновки суду апеляційної інстанції, яким визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.09.2010 р. № 0000702303/0; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.09.2010 р. № 0000692303 у частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 369 013,75 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 2 351 600,70 грн.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 р. у справі № 2а-18859/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.