Ухвала суду № 27591525, 08.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2506/1450/12 Головуючий у 1-й інстанції: Жук М.І

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Степанюка А.Г., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 серпня 2012 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа - управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про визнання дій протиправними, скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 серпня 2012 р. позов задоволено: визнано протиправними дії заступника начальника Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції та постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 31311641 від 27.04.2012 року з примусового виконання виконавчого листа від 06.12.2011 року, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова про зобов'язання УПФ України в м. Чернігові вчинити позивачу перерахунок підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 20.04.2010 року по 20.10.2010 року.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, де посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, виразив прохання скасувати це рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 грудня 2010 р. було зобов'язано УПФ України в м. Чернігові вчинити позивачу перерахунок підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 20.04.2010 року по 20.10.2010 року.

Постановою підрозділу примусового виконання рішень від 21.02.2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2а-2506/3752/10 виданого Деснянським районним судом м. Чернігова.

Постановою державного виконавця від 27.04.2012 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 11 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», копію постанови про закінчення виконавчого провадження направлено до суду та сторонам.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, регламентується главою 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 76 Закону визначено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.

В силу ст. 87 даного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону. Приписи даної норми конкретизовані в п. 8.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5.

Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого виконавчий документ постановою, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно з ч.1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно п. 38 до рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі «Жовнер проти України»державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З матеріалів справи не вбачається, що неможливість виконання судового рішення підтверджується будь-якими доказами, таким чином висновки державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції -залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 серпня 2012 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 13.11.2012.