Ухвала суду № 27591523, 08.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9128/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Степанюка А.Г., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області ДПС та Дочірньої компанії "Укргавидобування" Національної Акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Дочірньої компанії "Укргавидобування" Національної Акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2012 №0000181830, від 19.04.2012 №0000191830, від 19.04.2012 №0000201830, від 19.04.2012 №0000241830, від 19.04.2012 №0000251830, від 19.04.2012 №0000261830, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2012 р. позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Гадяцької МДПІ Полтавської області ДПС від 19.04.2012 №0000191830 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 20 236,49 грн.; від 19.04.2012 №0000241830 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 131 175,95 грн.; від 19.04.2012 №0000251830 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 47 777,76 грн.; від 19.04.2012 №0000261830 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 138 122,05 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням сторони по справі, кожен окремо, подали апеляційній скарги, в яких просять скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Позивач також просить ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, а відповідач -у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційного суду, встановлено, що відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по платі за користування надрами, по рентній платі за нафту, природний газ і газовий конденсат за період з 01.12.2009 року по 14.01.2012 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 260.7 статті 260 Податкового кодексу України, а саме порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання із рентної плати за газовий конденсат, природний газ та нафту.

За наслідками перевірки складено акт перевірки від 24.02.2012 №3/152-30019775 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.03.2012.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, рішенням ДПС у Полтавській області від 10.04.2012 №912/10/10-215 частково задоволено скаргу позивача, скасовано в частині ряд податкових повідомлень-рішень від 06.03.2012, а замість скасованих податкових повідомлень-рішень від 06.03.2012 Гадяцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Полтавської області винесені податкові повідомлення-рішення: від 19.04.2012 №0000181830, яким позивачеві визначено штраф з рентної плати за нафту, що видобувається в Україні у сумі 499 491, 67 грн., що складає 20 % від суми простроченого податкового боргу; від 19.04.2012 №0000191830, яким позивачеві визначено штраф із рентної плати за нафту, що видобувається в Україні у сумі 29 104,41 грн., що складає 10% від суми простроченого податкового боргу; від 19.04.2012 №0000201830, яким позивачеві визначено штраф із рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні у сумі 2 227 342,78 грн., що складає 20 % від суми простроченого податкового боргу; від 19.04.2012 №0000241830, яким позивачеві визначено штраф із рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні у сумі 435 162,43 грн., що складає 10% від суми простроченого податкового боргу; від 19.04.2012 №0000251830, яким позивачеві визначено штраф із рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні у сумі 2 283 837,11 грн., що складає 20% від суми простроченого податкового боргу; від 19.04.2012 №0000261830, яким позивачеві визначено штраф із рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні у сумі 442 165,54 грн., що складає 10% від суми простроченого податкового боргу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, аргументуючи це наступним.

Відповідач в своїх доводах зазначає про несвоєчасність сплати узгоджених податкових зобов'язань позивачем протягом 2010 року.

Колегія суддів вважає ці доводи безпідставними та погоджується з позицією позивача.

Справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Спірні правовідносини за 2010 рік виникли в період дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено принцип рівності бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

Зазначена норма не позбавляє платника права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону. Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно, Законом Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки органу державної податкової служби про порушення позивачем в 2010 році граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання із рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні, з рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні та рентної плати за нафту, що видобувається в Україні (сплачених позивачем своєчасно (що не заперечувалось відповідачем), але зарахованих відповідачем в рахунок погашення податкового боргу з цих платежів минулих періодів, у зв'язку із чим у позивача виникала заборгованість по поточному періоду), є неправомірними, що і було вірно встановлено судом першої інстанції.

З 01 січня 2011 рок вступив в дію Податковий кодексу України і відповідне право зарахування поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу минулого періоду надано контролюючому органу відповідно до приписів статті 87 названого Кодексу.

Статтею 260 ПК України врегульовано порядок обчислення податкових зобов'язань з рентної плати та строк їх сплати, проте згідно положень п. 87.9 ст. 87 цього ж Кодексу, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Отже, даною правовою нормою чітко встановлено імперативний обов'язок податкового органу здійснювати зарахування коштів без врахування призначення платежу, визначеного позивачем.

Крім того, вказана правова норма також містить ще один імперативний припис для платника податків, що спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що взагалі не враховано позивачем.

Згідно з п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Позивач в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що застосування штрафних санкцій на підставі ст. 126 ПК України здійснюється лише у разі порушення платником податку норм ПК України. Також зазначає, що оскільки на адресу позивача рішення про дострокове розірвання договорів розстрочення податкового боргу не надходило, то вказані договори є чинними.

На спростування таких доводів колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 4.9 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом № 1036 від 24.12.2010 року (далі - Порядок) передбачено, що рішення про скасування розстрочення (відстрочення) та дострокове розірвання договору за ініціативою органу державної податкової служби може бути оскаржене.

З наведеного позивачем зроблено висновок, що окрім рішення про скасування розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань має бути ще й рішення про дострокове розірвання договору, яке в подальшому буде підставою для розірвання даного договору в судовому порядку.

Колегія суддів не може погодитися з такою позицією, оскільки п. 4.9 Порядку свідчить лише про наявність у платника податків права на оскарження зазначених в цьому пункті рішень, що, до речі, платником податків зроблено не було.

У зв'язку з вищевикладеним, оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірно скасовані судом першої інстанції в частині застосування до платника податків штрафних санкцій за порушення позивачем строків сплати узгодженого податкового зобов'язання із рентної плати за нафту, природний газ та газовий конденсат у 2010 році, оскільки право органів державної податкової служби зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, виникло у контролюючого органу лише з 01.01.2011 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області ДПС та Дочірньої компанії "Укргавидобування" Національної Акціонерної компанії "Нафтогаз України" -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2012 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 13.11.2012.