Постанова № 27587809, 14.11.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3873/2012

14 листопада 2012 року 15год. 57хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Любежаніної Т.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Ніколайчук С.М.,

відповідача: представник Троянчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Конкурент плюс" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Конкурент плюс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004382342, №0004392342 від 21.09.2012 року.

В обґрунтування позову вказав, що не погоджується з висновками відповідача, які стали підставою для прийняття спірних рішень, про безтоварність та нікчемність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП Союз» (далі - ТОВ «ВІП СОЮЗ»). Позивач стверджує, що господарські операції з цим контрагентом є товарними та такими, що фактично виконувались. В підтвердження названих обставин позивач надав первинні документи по спірним господарським операціям, на підставі яких здійснив формування сум витрат та податкового кредиту; облікові документи щодо оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «ВІП СОЮЗ» та первинні документи про подальшу реалізацію позивачем таких товарно-матеріальних цінностей. З таких підстав просив суд позов задовольнити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав. В обґрунтування заперечень пояснив суду, що господарські операції, відображені у первинних документах позивача та його контрагента є безтоварними, оскільки у ТОВ «ВІП СОЮЗ» відсутні необхідні активи, трудові ресурси, виробничі потужності для провадження господарської діяльності. Крім цього, зазначив, що позивачем не надано для перевірки товарно-транспортні документи, що засвідчували б транспортування придбаних ним у ТОВ «ВІП-СОЮЗ» товарно-матеріальних цінностей. Відтак, відповідач вважає, що позивач неправомірно відніс до складу витрат та податкового кредиту суми за названими операціями, тому оспорювані податкові повідомлення-рішення є правомірними. Просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

За результатами проведення позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «ВІП СОЮЗ» за період з 01.02.2012 р. по 28.02.2012 р. ревізорами відповідача складено акт №445/22-200/34518711 від 07.09.2012 р. (а.с.11-20), далі - акт перевірки.

В акті перевірки відповідач вказує на порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2 055 грн. та податку на додану вартість в сумі 1 957 грн.

До такого висновку відповідач дійшов, трактуючи господарські операції позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ» безтоварними, тобто такими, що мали нереальний товарний характер.

При цьому, відповідач посилається на акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.07.2012 р. №2243/22-9/37240791 «Про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ 37240791) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період грудень 2011, січень-травень 2012 року» (а.с.55-89). Зі змісту цього акта вбачається, що у ТОВ «ВІП СОЮЗ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби і під час перевірки не встановлено факту передачі останнім товарів (послуг) контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Керуючись інформацією, наведеною в акті перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.07.2012 р. №2243/22-9/37240791, відповідач дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «ВІП СОЮЗ» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства і є нікчемними відповідно до ч. 1, ч. 5 ст.203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки, позивач звернувся до відповідача із запереченнями (а.с.21-23), за результатами розгляду яких відповідач залишив без змін висновки акта перевірки.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0004382342 від 21.09.2012 року (а.с.7), яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за податком на прибуток в сумі 3082,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 2055,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1027,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0004392342 від 21.09.2012 року (а.с.8), яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 2935,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 1957,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 978,50 грн.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0004382342 від 21.09.2012 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 1 кв. 2012 року на суму 2055 грн.

Вказані висновки зроблені відповідачем на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ», висновків ДПІ у Печерському районі м. Києва, викладених в акті перевірки від 05.07.2012 року №2243/22-9/37240791 та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що у ТОВ «ВІП СОЮЗ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби і під час перевірки не було встановлено факту передачі товарів позивачу у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) документів, що засвідчують транспортування товарів.

Поряд з цим, актом перевірки відповідач засвідчує, що позивачем для проведення перевірки було надано первинні документи (податкова та видаткова накладна, рахунок-фактура, платіжне доручення, реєстр виданих та отриманих податкових накладних та ін.), що підтверджують взаємовідносини позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ».

Однак, на підставі акта перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.07.2012 року №2243/22-9/37240791 відповідач прийшов до висновку, що відповідно до ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України правочини позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ» мають ознаки нікчемності і не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

З вказаними висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання усного договору поставки, укладеного між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ», позивачу було поставлено у лютому 2012 року товарно-матеріальні цінності (вкладиші, ролики, реле, станція управління тощо) на суму 11743,06 грн., в зв'язку з чим виписано рахунок-фактуру №49 від 16.02.2012 р. (а.с.25), видаткову накладну №РН-0001750 від 16.02.2012 р. (а.с.26), податкову накладну №478 від 16.02.2012 р. (а.с.27). Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності здійснювалася в безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №21 від 28.02.2012 р. (а.с.28). Актом перевірки встановлено відсутність у позивача заборгованості по розрахунках з ТОВ «ВІП СОЮЗ».

На підставі зазначених первинних бухгалтерських документів позивачем в 1 кварталі 2012 року здійснювалося формування витрат.

Згідно з пп.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Відповідно до вимог п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи видаткова накладна, платіжне доручення, рахунок- фактура, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що зазначені первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано. Крім того, судом встановлено і представником відповідача не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ» останнє мало цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, було платником податків та не було позбавлене права укладати угоди у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В лютому 2012 року позивач використав придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ» товарно-матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а саме реалізував їх Приватному підприємству «Балансир-Ліфт».

Відтак, віднесення позивачем до складу витрат в 1 кварталі 2012 року сум, сплачених на оплату товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «ВІП СОЮЗ», відповідає вимогам ст. 138 Податкового кодексу України.

Пункт 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік витрат платника податку, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Серед таких обмежень витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, які були виключені відповідачем зі складу витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, суд вважає протиправним виключення відповідачем зі складу витрат позивача сум, сплачених ним на користь ТОВ «ВІП СОЮЗ» в оплату отриманих товарно-матеріальних цінностей.

Крім цього, в акті перевірки відповідачем безпідставно розширено перелік документів, якими повинен підтверджуватись факт поставки товару. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що для перевірки не надано товарно-транспортних накладних, які засвідчили б факт передачі товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця.

Вимога відповідача підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися за договором з ТОВ «ВІП СОЮЗ», товарно-транспортними накладними, є протиправною, з огляду на таке.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасниками транспортного процесу є вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відповідачем в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару або оплачувати вартість його поставки, тобто був вантажоодержувачем за умовами відповідного правочину. Так само, відповідачем не було встановлено, що ТОВ «ВІП СОЮЗ» передавало призначений для позивача товар будь-якій транспортній організації для перевезення і, відповідно, було вантажовідправником. Тому, відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних не може спростовувати факту придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується іншими первинними документами.

Одночасно, суд вважає безпідставним твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ».

Факт використання позивачем у власній господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «ВІП СОЮЗ», підтверджується дослідженими судом доказами, а саме: актом перевірки, договором поставки №2 від 02.02.2012 р. (а.с.29), накладною №110 від 27.02.2012 р. (а.с.30), податковою накладною №10 від 27.02.2012 р. (а.с.31), довіреністю №12 від 27.02.2012 р. (а.с.32).

Встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ», використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей та підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій.

Докази того, що товарно-матеріальні цінності придбані позивачем не з метою використання їх у господарській діяльності, відповідачем суду не надано.

Суд критично оцінює висновок відповідача про те, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ» є нікчемним, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Жодних доказів того, що позивач та/або ТОВ «ВІП СОЮЗ» під час укладання договору завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства, суду відповідачем не надано, як і не надано відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача чи ТОВ «ВІП СОЮЗ», постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини, суд вважає висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ «ВІП СОЮЗ», безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача №0004382342 від 21.09.2012 року не відповідає вказаним критеріям правомірності.

З урахуванням встановлених обставин справи, не знайшли свого підтвердження висновки відповідача про порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а відтак податкове повідомлення-рішення №0004382342 від 21.09.2012 року є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0004392342 від 21.09.2012 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення ґрунтується на висновках відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість за лютий 2012 року на суму 1957 грн.

Вказані висновки зроблені відповідачем на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ», висновків ДПІ у Печерському районі м. Києва, викладених в акті перевірки від 05.07.2012 року №2243/22-9/37240791 та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України.

З вказаними висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання товарно-матеріальних цінностей (вкладиші, ролики, реле, станція управління тощо) відсутні.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податковий кредит за отриманими позивачем від ТОВ «ВІП СОЮЗ» товарно-матеріальними цінностями підтверджено відповідною податковою накладною, що не заперечується відповідачем.

Зауважень до форми та змісту податкової накладної, виписаної ТОВ «ВІП СОЮЗ» для позивача, в акті перевірки відповідачем не зазначено.

Судом встановлено, що податкова накладна №478 від 16.02.2012 р. (а.с.27), яка виписана ТОВ «ВІП СОЮЗ» для позивача, містить всі необхідні обов'язкові реквізити. Крім того, зобов'язання за договором виконані сторонами в повному обсязі, заборгованість відсутня.

ТОВ «ВІП СОЮЗ» на момент здійснення господарської операції з позивачем був зареєстрований платником податку на додану вартість. Зазначена обставина сторонами не заперечується та підтверджується відомостями, відображеними на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (http://sta.gov.ua/control/uk/vat/search), про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

Позивач в подальшому реалізував товарно-матеріальні цінності, придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ», про що виписав податкову накладну №10 від 27.02.2012 р. (а.с.31). Зазначена податкова накладна відображена в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за лютий 2012 р. (а.с.39) та врахована у складі податкового зобов'язання в додатку 5 до декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 р. (а.с.35-38).

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій та правомірність віднесення сум податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, до складу податкового кредиту.

З огляду на реальний характер господарських операцій позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ», безпідставність доводів відповідача про безтоварність операцій та нікчемність правочинів, суд вважає, що у відповідача відсутні підстави для виключення зі складу податкового кредиту позивача суми податку, сплаченої у зв'язку з придбанням у ТОВ «ВІП СОЮЗ» товарно-матеріальних цінностей.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Тому, можливі порушення з боку ТОВ «ВІП СОЮЗ» податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності (відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо) не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків (позивача) права на податковий кредит з податку на додану вартість.

За таких обставин, суд вважає висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України безпідставним, а податкове повідомлення-рішення №0004392342 від 21.09.2012 року - протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0004382342, №0004392342 від 21.09.2012 року .

Враховуючи викладене, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 21 вересня 2012 року №0004382342 та № 0004392342.

Присудити на користь позивача Приватного підприємства "Конкурент плюс" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 107,30 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.