Ухвала суду № 27537830, 06.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/2492/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року

у справі № 2а-3872/10/1270

за позовом Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2010 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод»(позивач) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (відповідач) задоволено повністю. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000332360/0 від 30 квітня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПрАТ «Луганський патронний завод»судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року апеляційну скаргу Ленінської МДМІ у м. Луганську задоволено. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову. Відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року та залишення без змін постанови Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у банку за грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у червні, вересні та листопаді 2009 року, за результатами якої складено акт № 288/23-616/32201889 від 21 квітня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000332360/0 від 30 квітня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 7 259 040,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Флотс»(контрагента позивача по другому ланцюгу постачання) за юридичною адресою та невідображення ним у податкових деклараціях з податку на додану вартість податкових зобов'язань по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Луганський верстатобудівний завод».

Також, відповідач виходив з інформації, наданої Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі листом № 14677/7/23-319 від 06 квітня 2010 року, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційно-будівельна група «Інновація»відсутнє за своїм місцезнаходженням та не звітує до податкового органу за місцем реєстрації.

Поміж іншого, Ленінська МДМІ у м. Луганську посилалась на акт № 93/23-11/36217845 від 10 лютого 2010 року «Про неможливість проведення перевірки контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Промтехпостач»з питань підтвердження отриманих від платника податків ПрАТ «Луганський патронний завод»відомостей».

Крім того, судами встановлено, що в охоплений перевіркою період між позивачем та ТОВ «ВКК «Луганський верстатобудівний завод», ТОВ «КБГ «Інновація», ТОВ «ТД «Промтехпостач»укладено ряд договорів на постачання товару та виконання робіт (послуг), фактичне виконання яких підтверджується належним чином оформленими актом прийому-передачі виконаних робіт, звітом комісіонера, актами прийому-передачі продукції, актом приймання-передачі цінних паперів до договору № 570.1 від 16 вересня 2009 року, платіжними дорученнями.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відшкодування податку на додану вартість можливе лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету по всьому ланцюгу постачання.

При цьому, на думку Донецького апеляційного адміністративного суду, несплата податку до бюджету бодай одним з учасників ланцюга має розглядатись як обставина, що свідчить про відсутність надмірного надходження податку на додану вартість до бюджету, та, як наслідок, виключати можливість бюджетного відшкодування.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом першої інстанції, ПрАТ «Луганський патронний завод»включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів та робіт (послуг), на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому, слід зазначити, що пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Вимога ж пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» задовольнити.

Скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.