Ухвала суду № 27537816, 06.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2012 року м. Київ К-27394/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року

у справі № 2а-4118/09/1470

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Морський транспортний банк» в особі філії Відкритого акціонерного товариства «Морський транспортний банк»у м. Миколаєві

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Морський транспортний банк»в особі філії Відкритого акціонерного товариства «Морський транспортний банк»у м. Миколаєві (позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (відповідач) про визнання недійними податкових повідомлень-рішень № 00000722/3 від 06 серпня 2009 року, № 00002822/3 від 06 серпня 2009 року та № 00000822/3 від 06 серпня 2009 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00000822/3 від 06 серпня 2009 року. В решті позовних вимог відмовлено. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. покладено на позивача, а решту суми в розмір 385,34 грн. повернуто позивачу з Державного бюджету України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року апеляційну скаргу ВАТ «Морський транспортний банк»в особі філії ВАТ «Морський транспортний банк»у м. Миколаєві задоволено частково. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року скасовано. Постановлено у справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 00000722/3 від 06 серпня 2009 року, № 00002822/3 від 06 серпня 2009 року та № 00000822/3 від 06 серпня 2009 року. Стягнуто на користь філії ВАТ «Морський транспортний банк»у м. Миколаєві витрати із сплати державного мита в розмірі 388,74 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ВАТ «Морський транспортний банк»в особі філії ВАТ «Морський транспортний банк»у м. Миколаєві з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 83/22/26028378 від 05 лютого 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 00000722/3 від 06 серпня 2009 року, яким філії визначено суму податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 32 660,66 грн. (22 143,63 грн. -основний платіж, 10 517,03 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 00002822/3 від 06 серпня 2009 року, яким філії визначено суму податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 4 465,39 грн. (2 607,07 грн. -основний платіж, 1 858,32 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 00000822/3 від 06 серпня 2009 року, яким філії визначено суму податкового зобов'язання із збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 1 747,77 грн. (47,77 грн. -основний платіж, 1 700,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення філією ВАТ «Морський транспортний банк»у м. Миколаєві пунктів 4, 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року № 303 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 3.1 розділу 3, пунктів 5.3, 5.4, 5.5 розділу 5 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з неотриманням лімітів на розміщення та утворення відходів на 2006 -2008 роки, а також своєчасним непереданням на утилізацію люмінесцентних ламп, акумуляторних батарей, сургучу тощо.

Крім того, встановлено порушення філією пунктів 2, 5, 13, 15 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року № 1494 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок № 1494), пункту 1.7 розділу 1, пункту 2.2 розділу 2, пунктів 4.2, 4.5, 4.6 розділу 4, пунктів 6.2, 6.3 розділу 6 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01 жовтня 1999 року № 231/539/118/219 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з огляду на несплату в охоплений перевіркою період збору за спеціальне використання водних ресурсів.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 1998 року № 1218 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок № 1218), ліміт на утворення відходів -це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території; ліміт на розміщення відходів -це обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 1218 власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Таким чином, обсяги відходів, які передані на договірних засадах іншим суб'єктам господарської діяльності, вже не є власністю суб'єкта, що їх передав, та не повинні враховуватись у розрахунку збору за розміщення відходів, який має стягуватись з цього суб'єкта.

Як встановлено, зокрема судом апеляційної інстанції, в охоплений перевіркою період позивачем укладено ряд договорів з Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Соборне»та Дочірнім підприємством «Центральний-1»про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів і будівельних відходів, а також з Приватним підприємцем ОСОБА_3 на утилізацію люмінесцентних ламп, у зв'язку з чим позивач був звільнений від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Що стосується доводів відповідача про утворення відходів внаслідок використання акумуляторів, сургучу та свинцевих пломб, то Одеським апеляційним адміністративним судом встановлено, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт утворення відходів внаслідок використання філією вказаних матеріалів, що з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 00000722/3 від 06 серпня 2009 року та № 00002822/3 від 06 серпня 2009 року.

Статтею 49 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ВК України) передбачено, що спеціальне водокористування є платним.

Відповідно до статті 30 ВК України платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

При цьому, пунктом 16 Порядку № 1494 передбачено, що збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення.

Як встановлено судами, філія ВАТ «Морський транспортний банк»у м. Миколаєві не здійснює діяльність, пов'язану з гідроенергетикою або водним транспортом, а використовує воду виключно для питних та санітарно-гігієнічних потреб.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.