Постанова № 27505528, 07.11.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Буряк І.В.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2012 року справа №2а/0570/8797/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.,

за участю: представника позивача: Саркісова О.В. (довіреність від 12.10.2012р.),

представника відповідача: Телятнікової І.Г.(довіреність від 10.07.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс» до Єнакієвської об»єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 16.02.2010 року № 0000272300/0, яким визначено податкове зобов'язання позивача з податку на додану вартість у сумі 77451,63 грн. (з яких 51634,42 грн. - за основним платежем та 25817,21 грн. - штрафні (фінансові) санкції), яке було винесено на підставі акту планової виїзної перевірки з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2009р., при цьому, зазначеним актом встановлено, що позивачем укладені договори купівлі-продажу з ТОВ «Бізнес-ЛІКС-Р.К.» та ТОВ «ПОЛІС-МАРІАЛ» по придбанню товару, що не спричинили реального настання правових наслідків.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування апеляційної скарги позивач наголошує на тому, що Товариством не було порушено податкове законодавство, тому воно не повинно нести відповідальність.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс» є юридичною особою, знаходиться на обліку як платник податків у Єнакієвській ОДПІ.

03.12.2007 р. між позивачем та ТОВ «БІЗНЕС-ЛІКС-Р.К.» був укладений договір купівлі-продажу № 29, на підставі якого позивач отримав від останнього відповідні товари на загальну суму 1715006,60 грн., а 08.06.2009 р. позивачем укладений договір купівлі-продажу № 25/06 з ТОВ «ТКФ «ПОЛІС-МАРІАЛ», на підставі якого позивач отримав від останнього товари на загальну суму 125625 грн.

Відносно позивача Єнакієвською ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.07 по 30.09.09, за результатами якої складений Акт від 09.02.2010 р. № 198/23/31131858, у висновках якого відповідачем встановлені, зокрема, порушення п.п. 7.2.3 п.7.2, пп. 7.4.4,7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , внаслідок чого позивачем занижена сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 51634,42 грн., у тому числі за травень 2009 року на 26270,42 грн., за червень 2009 року - 25125 грн., за грудень 2007р. на 171грн., за травень 2009р. на 68грн., при цьому, висновок відповідача відносно зазначених порушень базується на тому, що договори купівлі-продажу № 29 від 03.12.2007 р. та № 25/06 ; 08.06.2009 р. укладені позивачем з ТОВ «БІЗНЕС-ЛІКС-Р.К.» та з ТОВ «ТКФ «ПОЛІС- МАРІАЛ» є нікчемними правочинами з огляду на те, що зазначеними контрагентами не ведеться господарська діяльність, дані підприємства не знаходяться за місцем державної реєстрації, не звітують до податкового органу, не відповідають на запити, у зв'язку з чим, підтвердити факт постачання товарів позивачу, а також повноти та правильності відображення цих поставок у податковому обліку з ПДВ та податку на прибуток не є можливим.

Таким чином, відповідач вважає, що ТОВ «Контакт-Плюс» було завищено суму податкового кредиту у травні 2009р. внаслідок віднесення до податкового кредиту суми з ПДВ за операціями зі своїм контрагентом ТОВ «БІЗНЕС-ЛІКС-Р.К.» на суму 26270,42 грн. та на 25125,00 грн. за операціями у червні 2009 р. з ТОВ «ТКФ «ПОЛІС-МАРІАЛ».

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.02.2010 року № 0000272300/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 77451,63 грн. (з яких 51634,42 грн. - за основним платежем та 25817,21 грн. - штрафні (фінансові) санкції), яке є предметом даного спору.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №168).

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168 визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як вбачається з п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, право платника податку - покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг).

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

Виходячи з зазначених норм Закону №168, єдиною умовою для включення сум податку до складу податкового кредиту є наявність податкових накладних, виданих відповідно до вимог закону, які підтверджують сплату податку в ціні товару (послуги).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в ціні товару за укладеними з ТОВ «ТКФ «ПОЛІС-МАРІАЛ» та ТОВ «БІЗНЕС-ЛІКС-Р.К.» договорами, сплачено податок на додану вартість та отримано податкові накладні, які містять всі необхідні реквізити і відповідають вимогам чинного законодавства України, при цьому, контрагенти позивача на момент здійснення вказаних операцій перебувають у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є платниками податку на додану вартість (а.с.15-18, 96-110 т.1).

Податковий орган наполягає, що укладені позивачем з контрагентами договори є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю у останніх трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, відсутністю їх за місцезнаходженням тощо.

Колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача, виходячи з наступного.

Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів та враховуючи той факт, що правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду.

Крім того, посилаючись в акті перевірки на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави недійсності правочинів, відповідач не врахував того, що, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи податкового органу про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідач не довів суду правомірність своїх дій, оскільки його доводи щодо нікчемності угод, укладених позивачем ґрунтуються на припущеннях, в той час, як судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і, в свою чергу, є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового про задоволення позову.

Постанова в повному обсязі складена 09 листопада 2012 року.

Керуючись ст..ст.195,196,198,202.205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року в адміністративній справі №2а/0570/8797/2012 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс» до Єнакієвської об»єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,- задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Єнакіївської об»єднаної державної податкової інспекції Донецької області від 16.02.2010 року №0000272300/0, яким визначено податкове зобов»язання позивача у сумі 77451,63 грн. (51634,42 грн. - за основним платежем та 25817,21 грн. - за штрафними санкціями).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс» витрати по сплаті судового збору в сумі 3 грн. 40 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Колегія суддів: Л.В.Губська

Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко