Ухвала суду № 27500939, 31.10.2012, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2515/10818/2012 Провадження № 22-ц/2590/3371/2012 Головуючий у I інстанції - Косач І. В.Категорія - цивільна Доповідач - Шитченко Н. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШитченко Н.В., суддів:Смаглюк Р.І., Бойко О.В., при секретарі:Зіньковець О.О., за участю:представників сторін ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2012 року по справі за заявою ОСОБА_7 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 01 листопада 2011 року по справі третейського суду за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2012 року заяву ОСОБА_7 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 01 листопада 2011 року задоволено.

В апеляційній скарзі представник апелянта просить скасувати зазначену ухвалу суду та постановити нову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_7 відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при постановленні ухвали помилково дійшов до висновку щодо непідвідомчості справи третейському суду та невірно з'ясував характер спірних правовідносин. Представник апелянта зазначає, що ПАТ «Альфа-Банк» звернулося з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не з позовом щодо захисту прав споживача. На думку апелянта, дані правовідносини не підпадають під сферу дії Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, в повній мірі можуть бути розглянуті третейським судом у відповідності до третейського застереження та чинного законодавства України.

Крім того, апеляційна скарга містить посилання на те, що судом першої інстанції безпідставно поновлено строк для подання заяви про скасування рішення третейського суду.

В письмових запереченнях представник заявниці просить апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали та її ухвалення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань, оскільки у відповідності до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи заяву ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що справа, у якій було прийнято рішення третейським судом, не підвідомча третейському суду згідно ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки спір між сторонами виник з приводу захисту прав споживачів, що є підставою для скасування рішення третейського суду.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері діяльності третейських судів.

З матеріалів справи вбачається, що 07 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 490067584, згідно з умовами якого банком було надано позичальнику 30033,13 доларів США на придбання транспортного засобу строком до 07 травня 2015 року (а.с. 7-8).

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 01 листопада 2011 року позовні вимоги ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_7 задоволено та стягнуто з відповідача на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі: за кредитом - 227679,02 грн., по відсотках - 83510,01 грн., по пені - 774131,26 грн. (а.с. 5-6).

Відповідно до ст. 17 ЦПК України та ст. 1 ЗУ «Про третейські суди» сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Перелік випадків міститься в ст. 6 зазначеного закону.

Пунктами 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено поняття договору споживчого кредиту, права споживача в разі придбання ним продукції у кредит та зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Зазначеними нормами визначено, що споживчий кредит - це кошти, які надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції, а споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Аналіз спірних правовідносин, а саме обставин укладення кредитного договору, суми отриманого кредиту та його цільове призначення - придбання транспортного засобу, дають апеляційному суду підстави для висновку, що ОСОБА_7 є споживачем послуг банку з отримання споживчого кредиту.

Виходячи з положень ЗУ «Про захист прав споживачів» та роз'яснень, викладених в абз. 3 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, в спірних правовідносинах є фізична особа, а не банк - надавач банківської послуги, а тому звернення кредитора з позовом до споживача банківської послуги про стягнення заборгованості за кредитним договором за своєю правовою природою не є захистом прав споживача.

Проте, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують законності і обґрунтованості судового рішення.

Так, приймаючи рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь банку з фізичної особи, третейський суд вирішив питання не лише захисту прав кредитора, але й ухвалив рішення, яке стосується прав і обов'язків також і споживача банківських послуг, що суперечить положенням частини 4 ст. 42 Конституції України, згідно яких держава взяла на себе обов'язок захисту прав споживачів.

Законом України від 3 лютого 2011 року «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам», який набрав чинності 11 березня 2011 року, третейські суди не мають права розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Виходячи з аналізу зазначеної норми права, з врахуванням конституційних положень обов'язку держави захисту прав споживачів, з підвідомчості третейських судів було виключено справи у сфері захисту прав споживачів, а не лише справи за позовами споживачів, зокрема банківських послуг, за захистом їх порушеного права, оскільки законодавець не зробив розмежування непідвідомчості третейським судам спорів у сфері захисту прав споживачів в залежності від суб'єктного складу особи, яка звертається за захистом порушеного права.

Саме у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України щодо обов'язку держави захищати права споживачів, Конституційний Суд України в своєму рішенні № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 прийшов до висновку, що дія пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору.

Згідно частини другої прикінцевих та перехідних положень Закону після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим законом, про що виноситься мотивована ухвала.

За викладених обставин, висновок суду щодо наявності підстав для скасування рішення, ухваленого третейським судом 01 листопада 2011 року, тобто після набрання чинності 11 березня 2011 року Закону України від 3 лютого 2011 року «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам», ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав, визначених ст. 389-5 ЦПК України та ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди», за яких рішення третейського суду може бути скасовано, а відтак, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства - відхилити.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: