Ухвала суду № 27500905, 29.10.2012, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2514/2110/12 Провадження № 22-ц/2590/3226/2012 Головуючий у I інстанції - Скалозуб О.М.Категорія - цивільна Доповідач - Бойко О. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБойко О.В.суддів:Квача М.О., Шитченко Н.В.при секретарі:Зіньковець О.О.за участю:представників сторін ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 29 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про зміну розміру часток у спільній частковій власності, знесення незаконного самовільного будівництва, припинення незаконної діяльності, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 29 серпня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про зміну розміру часток у спільній частковій власності, знесення незаконного самовільного будівництва, припинення незаконної діяльності, відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги.

Доводи скарги зводяться до того, що суд належним чином не дослідив надані нею докази в обгрунтування позовних вимог, що стало наслідком прийняття незаконного та невірного по суті рішення та суд надав перевагу лише доказам відповідача.

Не обгрунтованим і безпідставним є висновок суду про те, що веранда відповідачем побудована на відстані 2 м від її частини будинку, адже в дійсності вона побудована безпосередньо до стіни, що перешкоджає догляду за нею та суперечить будівельним нормам.

Хибним є висновок суду в частині того, що не можна встановити чи є вона користувачем земельної ділянки, в зв"язку з чим вона не може вимагати знесення самовільно збудованих будівель, адже статус земельної ділянки ніким не змінювався, ділянка знаходиться у спільному користуванні співвласників будинку та була надана на підставі рішення виконкому № 262 від 27.06.1974 року.

Незаконною є відмова суду в задоволенні вимоги про зобов"язання відповідача припинити діяльність забійного пункту парнокопитних, що відбувається на спільній земельній ділянці, оскільки така вимога була спрямована на майбутнє, в зв"язку з чим посилання суду на те, що на даний час відпали підстави для задоволення таких вимог, порушує ст. 131 ЦПК України.

Безпідставно відмовив суд у відшкодуванні матеріальної і моральної шкоди, адже в справі є всі докази, які підтверджують заподіяння такої шкоди.

У судовому засіданні представник позивачки підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнала, просила в її задоволенні відмовити, залишити рішення суду 1 інстанції без зміни.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8 про зміну розміру часток у спільній частковій власності, знесення незаконного самовільного будівництва, припинення незаконної діяльності, відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції прийшов до висновку, що позивачкою на підтвердженнях своїх позовних вимог не надано доказів.

З таким висновком суду 1 інстанції погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_7 належить ј частина зазначеного будинку, а ОСОБА_8 - ѕ частини будинку.

Зазначене підтверджується правовстановлюючими документами, зокрема, договором дарування від 12.11.2009 року, за яким ОСОБА_5 подарувала зазначену частину будинку своїй дочці ОСОБА_7, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копіями технічних паспортів, а також рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12.06.2012 року (а.с. 13-21, 83-86).

Відповідно до ч.3 ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Так, ОСОБА_7, в обгрунтування вимог про збільшення своєї частки в праві спільної часткової власності, посилалась на те, що до складу загальної площі будинку не бралась до уваги цегляна прибудова „а", яка є невіддільною від будинку частиною, позначена у плані будинку „кухня", її площа складає 6,7 кв.м, тобто, вона, як учасник спільної часткової власності, за свій рахунок з дотриманням встановленого порядку використання спільного майна здійснила невіддільне поліпшення, а тому її частка мала бути більшою, ніж ј, як зазначено в правовстановлюючих документах. Також, реальна вартість витрат на придбання (спорудження) будинку (що зазначена в договорі дарування від 12.11.2009 року) не відповідає вказаному у правовстановлюючих документах розміру прав на частки у домоволодіння та є значно завищеною на користь ОСОБА_8.

Виходячи з положень матеріального закону та доводів позивачки, її позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та недоведеними. Судова експертиза стосовно вирішення та встановлення цих обставин по справі не призначалась та не проводилась, з даного приводу клопотань позивачка не заявляла.

Отже, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно відмовлено в позові в зазначеній частині з підстав відсутності правових підстав для зміни часток сторін у спільній частковій власності.

Згідно вимог ч.7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов"язати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову.

Зважаючи на те, що позивачка є фізичною особою, а не органом державної влади чи місцевого самоврядування, та на відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що таким будівництвом порушені її права, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. На підтвердження порушення прав позивачки не було надано жодного доказу, а припущення про можливість порушення її прав в майбутньому суперечить положенням ч.4 ст.60 ЦПК України, відповідно до якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, судова експертиза з даного питання не проводилась, на пропозицію суду призначити експертизу позивачка відмовилась, як в суді 1 інстанції, так і в апеляційному суді.

Таким чином, неможливо встановити, чи дійсно збудовані відповідачем споруди перешкоджають позивачці користуватись належною їй частиною будинку та чи дійсно вони збудовані з істотним порушенням норм та правил.

Апеляційний суд також погоджується з відмовою суду в задоволенні вимог про зобов"язання відповідача припинити діяльність забійного пункту парнокопитних, що відбувається на спільній земельній ділянці, оскільки матеріалами справи встановлено, що відповідач не проводить забій тварин, що підтверджується листом начальника головного управління ветеринарної медицини Чернігівської області від 08.06.2012 року та актом обстеження подвір"я управління ветеринарної медицини в м.Ніжині від 27.07.2012 року.

Посилання апелянта на те, що такі вимоги нею заявлені на майбутнє не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог та скасування рішення суду.

Вимоги про відшкодування матеріальної і моральної шкоди також належними доказами не підтверджені, адже позивачка не довела факту заподіяння їй шкоди відповідачем, зокрема, що саме незаконні дії відповідача стали наслідком відсутності електропостачання в будинку, що саме нею були понесені витрати на відновлення електромережі, і що такими діями відповідача були заподіяні моральні страждання.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив всі обставини справи та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду та не дають підстав для скасування вірного по суті рішення.

За таких обставин, рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 29 серпня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: