Ухвала суду № 27489146, 13.11.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2012 р. Справа № 62576/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Каралюса В.М.

при секретарі судового засідання: Курдоба Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові апеляційні скарги Волинської обласної прокуратури та Луцької ОДПІ на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року у справі за позовом ТзОВ «Ганімед-М» до Луцької ОДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

У квітні 2011 року ТзОВ «Ганімед-М» до Луцької ОДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Позивач зазначав, що працівниками Луцької ОДПІ з 07.02.2011 року по 25.02.2011 року було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Ганімед-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 29.12.2007 року по 30.06.2010 року за результатами якої складено акт №1071/23-2/35594217 від 04.03.2011 року.

На підставі даного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000992301 від 31.03.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по ПДВ 11 191 375 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 2 797 843,75 грн., та №0000982301 від 31.03.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток на 9 476 456 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 2 369 114 грн.

Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення незаконними, позивач звернувся до суду.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ №0000982301 та №0000992301 від 31.03.2011 року.

Постанову суду оскаржили Волинська обласна прокуратура та Луцька ОДПІ. Вважають, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просять скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 07.02.2011 року по 25.02.2011 року працівниками Луцької ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Ганімед-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 29.12.2007 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 29.12.2007 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт № 1071/23-2/35594217 від 04.03.2011 року

Актом перевірки встановлено наступні порушення: підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 9476456 грн.; частини 1 статті 203, статей 215, 228 Цивільного кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 11191375,00 грн., а також до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 Декларацій з податку на додану вартість) на загальну суму 4258412,00 грн.

На підставі даного акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення №0000982301 від 31.03.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ 11191375,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 2797843,75 грн., та №0000982301 від 31.03.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток 9476456,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 2369114,00 грн.

Встановлено, що між компанією «L.V.S. Enterprise Group LTD» (Великобританія) та ТзОВ «Ганімед-М» від 11.04.2008 року укладено контракт, предметом якого є купівля-продаж товару, а саме: двигуни бувші у вжитку до моторно-транспортних засобів та агрегатів, запчастини, кузови, колеса ходові автомобільні, частини та пристрої до них; автомобілі легкові і вантажні нові та бувші у вжитку, причепи та напівпричепи, мотоцикли, мопеди, автомобілі спеціального призначення.

Компанією «L.V.S. Enterprise Group LTD» на виконання умов вищевказаного контракту було здійснено поставку кузовів та легкових автомобілів на умовах DAF Ягодин Правил Інкотермсу. Згідно умов цього ж контракту працівники ТзОВ «Ганімед-М» безпосередньо перевезення товару не здійснювали, функції по доставці покладались на відправника, угоди з перевізниками позивачем не укладались. Митне оформлення товару, який надійшов від компанії «L.V.S. Enterprise Group LTD» здійснювало ТзОВ «Ганімед-М». Оплата за митне оформлення товару проводилось в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Волинської митниці.

З метою підтвердження легітимності вищевказаної компанії нерезидента УПМ ДПА у Волинській області направлявся запит через ГУПМ ДПА України до компетентних органів Великобританії.

Згідно відповіді компетентного органу Великобританії, яка надійшла в ДПА у Волинській області 18.05.2009 року вбачається, що йому відома компанія «L.V.S. Enterprise Group LTD», яка заснована в Обєднаному Королівстві 09.12.2004 року за адресою 6 th Floor, 52/54 Gracechurch Street, London, EC3V 0EH.

Разом з тим, в наданій інформації також зазначається, що вказана компанія не подавала фінансової звітності та декларацій з моменту свого заснування. Одноосібним директором компанії є Валеріус Медусевкіс.

З огляду на викладене, відповідач прийшов до висновку про фіктивність господарських операцій.

Так, згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та «L.V.S. Enterprise Group LTD» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

З матеріалів справи вбачається, що правочин, укладений між позивачем та компанією «L.V.S. Enterprise Group LTD» виконується обома сторонами.

Суд не бере до уваги відповідь компетентного органу Великобританії яка надійшла в ДПА у Волинській області 18.05.2009 року, оскільки представниками позивача в судовому засіданні представлено лист №217/31 від 01.03.2011 року, адресований позивачем компанії «L.V.S. Enterprise Group LTD» з проханням підтвердити їх співробітництво.

Із відповіді на вищевказаний лист, отриманої позивачем 10.03.2011 року слідує, що дія укладеного контракту між вищевказаними сторонами продовжується.

Факт придбання товару підтверджується наявними в матеріалах справи документами: копіями контракту купівлі-продажу № 612-04-08 від 11.04.2008 року, додатковими угодами (1 том, а.с. 90-98), реєстром вантажно-митних декларацій за 2008, 2009, 2010, 2011 роки.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача з компанією «L.V.S. Enterprise Group LTD» (контракт, додатки до нього, вантажно-митні декларації) відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків.

Згідно із пунктом 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Пунктом 5.1, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки витрати ТзОВ «Ганімед-М» підтверджені відповідними первинними документами, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат 37185474,00 грн., сплачених при придбанні товару у компанії «L.V.S. Enterprise Group LTD».

Визначаючи позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість, відповідач вказував на порушення з боку останнього підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно із пунктом 1.4 статті 1 зазначеного Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судом встановлено, що позивачем належним чином були оформлені вантажно-митні декларації. Дана обставина представниками відповідача не спростована.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів правомірності винесених податкових повідомлень-рішень №0000982301 та №0000992301 від 31 березня 2011 року.

Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційних скарг являються безпідставними і необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на викладене, та керуючись ст. 160, 196, 198, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги Волинської обласної прокуратури та Луцької ОДПІ залишити бенз задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року у справі №2а-1084/11/0370 - без змін.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: В. Каралюс

Р.Гулид