Ухвала суду № 27479746, 30.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/80851/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

на постанову господарського суду Київської області від 02 вересня 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року

у справі №А6/461-08

за позовом Казеного заводу порошкової металургії

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі -Броварська ОДПІ Київської області)

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У серпні 2008р. позивач звернувся до господарського суду Київської області з адміністративним позовом, в якому поставлено питання про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Броварської ОДПІ Київської області №0003711601/0 від 07.07.2008р.

Постановою господарського суду Київської області від 02 вересня 2008р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2011р., позов було задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської ОДПІ Київської області №0003711601/0 від 07.07.2008р. Судовий збір в сумі 3,40грн. стягнуто з відповідача на користь позивача.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом проведена перевірка своєчасності розрахунків Казеним заводом порошкової металургії з бюджетом по податках і зборах, про що складено акт №687/15-309/00186192 від 07.07.2008р.

Перевіркою встановлено порушення п.п. 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»в частині несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0003711601/0 від 07.07.2008р., яким визначено суму штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язанні податку на додану вартість на підставі ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Так, судами встановлено, що податковий орган зарахував суми, перераховані платником на погашення податкових зобов'язань за платіжними дорученнями: № 2594 від 27.05.2008р. та №2656 від 29.05.2008р. на погашення податкового боргу позивача за попередні податкові періоди в порядку черговості, а без урахування зазначеного платником податку у графі «призначення платежу»спрямування -зобов'язання по декларації №25076 від 19.05.2008р.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що був чинним на час правовідносин, визначено порядок сплати зобов'язань платників податків, зокрема п.п. 17.1.7 п. 17 ст. 17 цього Закону встановлено відповідальність у вигляді штрафу за порушення граничних строків сплати узгоджених сум зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що узгоджені суми податкових зобов'язань позивача підтверджено наявними копіями податкової декларації та платіжних доручень із зазначенням періодів за які проведено оплату у відповідних графах призначення платежу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому, згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Виходячи із аналізу вказаних нормативних положень, суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», дійсно, передбачено пріорітет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, вищезазначені норми цього ж Закону України не встановлють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

При цьому, слід звернути увагу на те, що нормами п.п. 16.3.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковим органам було надано право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п.1.3 Закону включає суму пені) на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Отже, цілком правомірно, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що на час виникнення правовідносин не було передбачено права у податкового органу за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) направляти кошти такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (і про це зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення по відповідному податку нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. Разом з цим, відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.

Крім того, дійсно п.п. 8.6.2 п. 8. 6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»з урахуванням положень п.п. «б»п.п. 8.6.1 п.8.6 ст. 8 цього ж Закону не встановлюють заборону для платників податків щодо розпорядження своїми оборотними коштами, зокрема, для сплати поточних податкових зобов'язань.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що зміна призначення платежу за наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями здійснена податковим органом поза межами наданих законодавством повноважень, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області -залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Київської області від 02 вересня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов