Постанова № 27476254, 07.11.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2012 року Справа № 2а/1270/7944/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Солоніченко О. В.

при секретарі: Балябі В.С.,

за участю

представника позивача: Ємельяненко А.В. дов. від 03.01.2012 р.,

представника відповідача: Біленького В.І. дов. від 25.10.2012 р.,

розглянувши у від?критому судовому засіданні с?праву за адміністративним по?зовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «МДРО-СЕРВІС» про стягнення адміністративно - господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

11 жовтня 2012 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому зазначило, що відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ, п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

У порушення зазначеної норми Закону відповідач не працевлаштував необхідну кількість інвалідів у 2011 році. Так, у 2011 році замість 1 інваліда непрацевлаштовано жодного інваліда.

Сума розрахованих адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів за 2011 рік склала 14385,72 грн. Вказану санкцію відповідач повинен був самостійно сплатити до 15 квітня 2012 року, наступного за звітним, однак не зробив цього. На суму несплачених санкцій нарахована пеня у сумі 509,76 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2011 році у розмірі 14385,72 грн. та пеню за прострочення терміну сплати санкції у розмірі 509,76 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду заперечення в яких серед іншого зазначив, що виходячи з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок згідно ст. 18 зазначеного Закону покладено на органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Так на підприємстві згідно до Наказу №1 від 02.02.2009 року працював токарем ОСОБА_3, який був інвалідом другої групи, але він звільнився 28.02.2011 року за власним бажанням. Протягом 2011 року Брянківським міським центром зайнятості інваліди на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «МДРО-СЕРВІС» не направлялись. Тобто відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які були направлені центром зайнятості, позивачем не були додані до позовної заяви. Тому позивач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, оцінивши надані докази, суд вважає вимоги адміністративного позову такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.

07 липня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МДРО-СЕРВІС» подало до Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік форми № 10-ПІ, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) - 0.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.2001 р.) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Обов'язок подання звітів про інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості за місцем реєстрації організації як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, передбачено також п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2007р. № 70.

Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з листа Брянківського міського центру зайнятості № 04-03-2019 від 17.09.2012 року, відповідач протягом 2011 року не надавав інформацію про наявність та створення (пристосування) робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

А як було вказано вище, стаття 18 Закону передбачає, що безпосередньо інвалід звертається для працевлаштування на підприємства та в організації.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

За змістом норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто відповідачем не вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів на підприємстві та не працевлаштована необхідна кількість інвалідів згідно відповідного нормативу.

Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.

Посилання відповідача на неправомірне застосування до нього адміністративно - господарських санкцій у зв'язку з тим, що Міським центром зайнятості не направлялись інваліди для працевлаштування судом не приймаються, оскільки відповідачем не виконано в повному обов'язків передбачених вищенаведеними нормами. А саме, відповідачем не виконано обов'язку щодо подання звітів за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» до Брянківського міського центру зайнятості.

Представником позивача вимоги за позовом доведені у повному обсязі.

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідачем не вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на відповідача має бути покладена юридична відповідальність.

Таким чином, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «МДРО-СЕРВІС» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МДРО-СЕРВІС» (ЄДРПОУ 34164856) на користь Державного бюджету в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у сумі 14385,72 (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят п'ять грн. 72 коп.) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 509,76 грн. (п'ятсот дев'ять грн. 76 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 13 листопада 2012 року.

СуддяО.В. Солоніченко