Ухвала суду № 27473646, 15.11.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2012 р. Справа № 53860/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Обрізка І.М., Глушка І.В.

за участю секретаря судового засідання - Ливак М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області та Державного підприємства "Львіввугілля" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-7250/11/1370 за позовом Державного підприємства "Львіввугілля" до Державної податкової інспекції у Сокальському районі про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2011 року Державне підприємство «Львіввугілля» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0009413500/0 від 26.10.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані були тим, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято з порушенням норм податкового законодавства, оскільки висновки відповідача стосовно заниження податку на прибуток всього в сумі 5893222 грн. та завищення відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 68953656 грн. є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. А тому позивач вважав, що оскаржуване податкове повідомлення рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року, позовні вимоги задоволено частково та визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області № 0009413500/0 від 26.10.2011 року в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, у розмірі 14518220,50 грн., з яких: основний платіж 5893222 грн., штрафна фінансова санкція 8624998,50 гривень у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду 1 інстанції відповідач ДПІ у Сокальському районі Львівської області оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова суду від 22 лютого 2012 року прийнята без врахування фактичних обставин справи та постановлена з порушенням норм матеріального права. Апелянт покликається на те ,що згідно акту планової виїзної перевірки від 13.10.2010 року встановлено та доведено, що ДП « Львіввугілля» порушило Закон України « Про оподаткування прибутку підприємств», а тому просять скасувати постанову суду від 22 лютого 2012 року,та прийняти нову постанову якою позивачу ДП « Львіввугілля» у позові відмовити повністю.

Також не погодився з постановою суду 1 інстанції позивач ДП « Львіввугілля» і також оскаржило її апеляційному порядку, вважає, що постанова суду в частині відмови в позові у задоволенні позовних вимог стосовно включення позивачем до складу валових витрат суми витрат з придбання товарів у ПП « КФ «Парадигма» на загальну суму 7 899 433 грн., є незаконною, оскільки вважає,що висновок суду в цій частині постанови є необгрунтований та зроблений в порушення вимог чинного законодавства, а тому просить постанову суду 1 інстанції в цій частині змінити та задовільнити позовні вимоги в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подані апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Державне підприємство «Львіввугілля»включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 27.07.2004 року, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 8171593 від 20.01.2011 року. Позивача взято на облік в органах ДПС 28.01.2003 року за № 02-215, що підтверджено довідкою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові № 796/29-0 від 04.02.2011 року.

В період з 30.06.2010 року по 17.08.2010 року Державною податковою інспекцією у Сокальському районі Львівської області проведено планову виїзну перевірку державного підприємства «Львіввугілля», про що складено Акт № 835/23-01/32323256 від 13.10.2010 року про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 4.1.1. п. 4.1., п. п. 11.3.1. п. 11.3. ст. 11, п. 5.9. ст. 5, п. 1.25. ст. 1, п. п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., п. п. 5.2.1., п. п. 5.2.5., п. п. 5.2.10. п. 5.2., п. п. 5.3.9., п. 5.4.9. п. 5.4., п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5, п. п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11, п. п. 8.1.1., п. п. 8.1.2. п. 8.1., п. п. 8.2.2. п. 8.2., п. п. 8.3.1., п. п. 8.3.2. п. 8.3., п. п. 8.4.1., п. п. 8.4.2. п. 8.4., п. п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 5893222 грн. а також завищення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 68953656 грн.

26.10.2010 року відповідачем на підставі акта перевірки № 835/23-01/32323256 від 13.10.2010 року прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 0009413500/0, яким керуючись положеннями п.п. 17.1.3, п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.00 № 2181-ІІІ (норми якого були чинними при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення рішення та далі по тексту іменуватиметься Закон 2181-ІІІ) за порушення норм п.п. 4.1.1. п. 4.1., п. п. 11.3.1. п. 11.3. ст. 11, п. 5.9. ст. 5, п. 1.25. ст. 1, п. п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., п. п. 5.2.1., п. п. 5.2.5., п. п. 5.2.10. п. 5.2., п. п. 5.3.1., п. п. 5.3.3., п. п. 5.3.9., п. 5.4.9. п. 5.4., п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5, п. п. 8.1.1., п. п. 8.1.2. п. 8.1., п. п. 8.2.2. п. 8.2., п. п. 8.3.1., п. п. 8.3.2. п. 8.3., п. п. 8.4.1., п. п. 8.4.2. п. 8.4., п. п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8, п. п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності в сумі 16392956,50 грн., у тому числі основний платіж 5893222 грн., штрафні (фінансові) санкції 10499734,50 грн.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог виходив з слідуючого:

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. 1.25. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 335/94-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та далі по тексту іменуватиметься - Закон №335/94) безнадійна заборгованість заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Згідно п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону №335/94 платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно п. 3.1. ст. 3 Закону №335/94 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1. ст. 4 Закону №335/94 валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п. п. 4.1.1. та п. п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону №335/94 валовий доход включає:

- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

- доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу";

сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону №335/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1., п. п. 5.2.5., п. п. 5.2.10. п. 5.2. ст. 5 Закону №335/94, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті; суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування»(крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті; суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Згідно п. п. 5.3.1. та п. п. 5.3.3. п. 5.3. ст. 5 Закону №335/94 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а також витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

Згідно п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону №335/94 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. п. 5.4.9. п. 5.4. ст. 5 Закону №335/94 до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації): дитячих ясел або садків; закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку; дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі якщо вони не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяльністю; закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам; спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів і будинків культури, в разі якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів); приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку; багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад; дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності.

Згідно п. п. 5.6.1. п. 5.6. ст. 5 Закону №335/94 з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Згідно п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону №335/94 до складу валових витрат платника податку відносяться суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 цієї статті, у розмірах і порядку, встановлених законом.

Згідно п. 5.9. ст. 5 Закону №335/94 платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Згідно п. 5.11. ст. 5 Закону №335/94 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно п. п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8 Закону №335/94 під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно п. п. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8 Закону №335/94 основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Згідно п. п. 8.3.1. п. 8.3. ст. 8 Закону №335/94 сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).

Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов'язкових платежів).

Згідно п. п. 8.3.2. п. 8.3. ст. 8 Закону №335/94 балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1), де:

Б(а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б(а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Згідно п. п. 8.4.1. та п. п. 8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону №335/94 у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно п. п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 цього ж Закону норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.

Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим підпунктом.

Зазначене рішення:

- приймається платником податку до початку звітного податкового року та не може бути змінене протягом такого року;

- доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за перший квартал такого звітного податкового року.

Для платників податку, визнаних монополістами згідно із законом, сума амортизаційних відрахувань не є обов'язковою складовою тарифів, інших видів цін на їх послуги.

Згідно п. п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону №335/94 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно п. п. 11.3.1. п. 11.3. ст. 11 Закону №335/94 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Стосовно заниження валових доходів на суму 11800556 грн., встановленого Актом податкової перевірки, суд встановив наступне.

Згідно Договору про закупівлю послуг по збагаченню від 06.04.2009 року № 75, додаткових угод до вказаного Договору та договору № 199 від 28.07.2009 року ДП «Львіввугілля»(замовник) передає рядове вугілля ВАТ «Львівська вугільна компанія»(виконавець) на умовах DDP станція призначення (у редакції Інкотермс-2000). Після виконання робіт по переробці рядового вугілля виконавець зобовязується здати вугільний концентрат станції відправлення Залізниці згідно відвантажувальних документів. Згідно даних звіту про утворення, використання та поставку вторинної сировини і відходів виробництва позивачем у кількісному виразі обліковується 71062 тис. тон відходів, які використовуються як сировина для виробництва супутньої продукції. За даними бухгалтерського обліку відходи, що утворились від переробки та збагачення рядового вугілля на балансі ВАТ «Львівська вугільна компанія» не обліковувались.

Для визначення вартості відходів, яка з метою оподаткування включається до складу валового доходу за ціною давальницької сировини, відповідачем застосована мінімальна собівартість 1 тони рядового вугілля по шахті «Червоноградській», яка на думку податкового органу становить 166,06 грн.

Відповідно до Порядку обліку, розробки, переробки та використання ресурсів вторинного палива, одержаного з відходів вуглезбагачувальних фабрик, затвердженого наказом Міністерства вугільної промисловості України № 397 від 17.08.1999 року, вуглезбагачувальні фабрики, на балансі яких знаходяться шламонакопичувачі, ведуть поточний облік поступлення, використання, накопичення відходів із вказанням їх кількості і якості (зольності). Сировиною для переробки і отримання вторинного палива є відходи вуглезбагачувальних фабрик, які знаходяться в шламонакопичувачах (відстойниках). Облік сировини і ресурсів вторинного палива проводять також вуглезбагачувальні фабрики по кожному окремому шламонакопичувачу на основі визначення кількості, яка знаходиться в шламонакопичувачі (відстойнику) відходів і складі в них вугільних фракцій.

Суд зазначає, що відсутність обліку тонких відходів позивачем не може свідчити про їх безоплатну передачу контрагентові ВАТ «Львівська вугільна компанія». Відповідачем не надано належних та допустимих доказів (договорів, податкових чи видаткових накладних, актів приймання-передачі та ін.), які б вказували на безоплатну передачу ДП «Львіввугілля» тонких відходів у власність ВАТ «Львівська вугільна компанія».

Крім того, суд не погоджується із висновком податкового органу щодо визначення вартості тонких відходів, утворених в процесі переробки та збагачення давальницької сировини на ВАТ «Львівська вугільна компанія», із розрахунку мінімальної собівартості однієї тони саме рядового вугілля по шахті «Червоноградській» в сумі 166,09 грн. Відповідачем не наведено доказів правомірності застосування вказаної суми для обчислення вартості тонких відходів. Згідно Висновку судово-економічної експертизи №1458 від 30.06.2011р. (т. 2, а. с. 235-239), не підтверджується обґрунтованість визначення собівартості однієї тони тонких відходів, утворених в процесі переробки та збагачення давальницької сировини на ВАТ «Львівська вугільна компанія»у розмірі 166,06 грн.

Враховуючи наведене, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку про протиправність висновків відповідача, встановлених у акті податкової перевірки, про порушення позивачем п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону №335/94 щодо заниження валових доходів на суму 11800556 грн.

Стосовно заниження валових доходів на суму 479570 грн., зазначеного в акті податкової перевірки, судом встановлено наступне.

Згідно Договору комісії № 1/С від 29.07.2008 року ДП «Вуглезбут» (комісіонер) зобовязується за дорученням ДП «Львіввугілля»(комітент) укладати за рахунок комітента, але від свого імені договори (угоди) з продажу (поставки) вугільної продукції та продуктів збагачення. На виконання вказаного договору ДП «Львіввугілля»передало, а ДП «Вуглезбут»прийняло вугільну продукцію; після виконання умов договору комітент прийняв та затвердив звіти комісіонера по виконанню умов договору № 1/С від 29.07.2008 року.

Позивачем включено до складу валових доходів реалізацію вугілля, переданого на комісію всього в сумі 13751951,43 грн., проте в бухгалтерському обліку не відображено витрат, повязаних зі сплатою комісійної винагороди.

Відповідно до ст. 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобовязаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Суд1 інстанції вірно вважає обґрунтованим твердження відповідача про заниження валових доходів на суму винагороди як різниці здійснення комісіонером продажу вугілля по ціні вищій, ніж зазначена у договорі на загальну суму 479570 грн., оскільки позивачем не дотримано вимог Закону №335/94 стосовно обєкта оподаткування.

Так, валові доходи при продажу товарів комітент повинен визначати по загальних правилах першої події, які викладені в пп. 11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону №335/94, а саме:

датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

Згідно п.4.1 ст.4 Закону України Закону №335/94 валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Якщо в умовах договору, керуючись положеннями ст. 1020 Цивільного кодексу України, сторони встановили право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, то комітент повинен включити до складу валових доходів на суму грошових коштів, отриману від комісіонера, збільшену на суму витрат та плату по договору комісії, які він утримав з виручки, отриманої від Покупця, при перерахуванні грошових коштів комітенту.

Враховуючи, що комісіонер здійснив продаж вугілля комітента по ціні вищій, ніж зазначена в договорі, та перерахував комітенту виручку від реалізації вугілля за мінусом комісійної винагороди, яку він утримав з грошових коштів, перерахованих Покупцем за поставлене вугілля Комітента, а відповідно до ст. 1014 Цивільного кодексу України якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, та додатково одержана вигода належить комітентові, отже ДП «Львіввугілля в порушення п.4.1 ст.4, пп. 11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону №335/94 занижено валові доходи всього в сумі 479 570 гривень.

Стосовно зазначеного в Акті податкової перевірки заниження валових доходів на загальну суму 9352864 грн. Судом встановлено наступне.

Відповідно до «Інструкції по обліку обємів видобутку рядового вугілля і виробництва готової вугільної продукції на шахтах, розрізах і збагачувальних (брикетних) фабриках Мінвуглепрому України»затвердженої наказом Міністерства вугільної промисловості України від 17.09.1996р. № 466 (надалі Інструкція) встановлено порядок обліку видобутого рядового вугілля.

Відповідно до п. 9 Інструкції «Короткі вказівки по застосуванню і заповненню форм первинного обліку виробництва продукції»книга обліку руху видобутого вугілля Форма УПД-41 «Застосовується для щоденного обліку рядового вугілля і контролю за його залишками на місяць по марках і сортах, а також в розрізі шахтних дільниць. Записи в книзі про прихід, розхід і залишки рядового вугілля проводяться з кожну добу згідно форми УПД-28, а також відомостей на відвантаження рядового вугілля та інших документів по розходу рядового вугілля».

Згідно вказаного пункту інструкції для визначення розміру добового видобутку рядового вугілля в цілому по шахті застосовується форма УПД-28. Обсяг добового видобутку визначається на основі даних про видобуток вугілля, обрахованих згідно відповідних первинних документів.

Згідно п. 2.5.3. Інструкції на шахтах із повною конвеєризацією транспортування рядового вугілля, де не можливо організувати оперативний облік по транспортних ємкостях (ВП «Шахта «Червоноградська»ДП «Львівугілля»), повинні бути встановлені конвеєрні ваги і обладнанні місця для розділення проб.

За їх відсутності (на ВП «Шахта «Червоноградська»ДП «Львівугілля»конвеєрні ваги відсутні) видобуток рядового вугілля за зміну по забоях визначається гірничими майстрами при здачі наряду (книги нарядів дільниць). Кількість видобутого вугілля відображається у формі УПД-6.

Згідно даних книги обліку руху видобутого вугілля форма УПД-41 за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року відображено видобуток рядового вугілля в сумі 520259 тон, залишок рядового вугілля станом на 01.10.2008 року 8232 тон, станом на 31.03.2010 року 13900 тон. При співставленні даних книги обліку руху видобутого вугілля форма УПД-41 та даних наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою виникли розбіжності стосовно кількості вугілля, видобутого за вказаний період.

Згідно твердження позивача, облік видобутого вугілля ведеться по формі УПД-21, тобто внаслідок співставлення результатів визначення обєму видобутку рядового вугілля по маркшейдерському заміру і оперативному обліку. Відповідач у свою чергу стверджує, що позивачем порушено вимоги Інструкції на первинному етапі видобутку вугілля, не складались звіти форми УПД-1, форма УПД-6 складалась щодобово, хоча повинна складатись позмінно в розрізі забоїв. Відтак відповідач вважає, що для визначення обєму видобутку рядового вугілля у даному випадку повинні використовуватись дані наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою. Крім того стверджує, що розбіжності, відображені в акті форми УПД-21 не відповідають дійсності, а відповідно дані форми УПД-21 не можуть бути прийняті до обліку без надання додаткових пояснень. Жодних пояснень до форм УПД-21 в ході перевірки надано не було.

Таким чином, перевіркою на основі первинних документів встановлено заниження обсягів видобутого вугілля в періоді з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року. Враховуючи, що за результатами проведених підприємством інвентаризацій не було встановлено розбіжностей між фактичними та обліковими даними про залишки вугілля на складі, все вищевказане вугілля ВП «Шахта «Червоноградська»ДП «Львіввугілля» було реалізовано.

При цьому реалізація такого вугілля в порушення вимог пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.4.1 ст.4 Закону №335/94 не відображена у складі валових доходів платника.

Суд 1 інстанції правильно не взяв до уваги твердження відповідача про необхідність застосування даних наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою для визначення обєму видобутого рядового вугілля, оскільки згідно Інструкції наряд-путівка не входить до переліку форм обліку видобутку рядового вугілля. Первинним документом, в якому зазначається обєм видобутку рядового вугілля є журнал роботи шахти форми Ш 1.2, дані з якого заносяться у форму УПД-6. Суд вважає правомірним застосування позивачем форми УПД-21 для обліку видобутого вугілля, тобто внаслідок співставлення результатів визначення обєму видобутку рядового вугілля по маркшейдерському заміру і оперативному обліку.

Виходячи звищенаведеного, суд 1 існанції вірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині відсутності заниження валових доходів на загальну суму 9352864 грн.

Стосовно встановленого заниження задекларованих ДП «Львіввугілля»показників у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»усього в сумі 50127756 грн. Суд встановив наступне.

Згідно п. 18 наказу ДП «Львіввугілля»№ 86 від 31.03.2008 року про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику внутрішньогосподарські відносини обліковуються відповідно до положення про внутрішньогосподарські відносини між структурними одиницями ДП «Львіввугілля», затвердженого протоколом засідання метод ради № 3 від 08.07.2003р.

При внутрішньогосподарській передачі товарно-матеріальних цінностей структурні одиниці ДП «Львіввугілля»тведуть облік приросту (убутку) балансової вартості товарних запасів, матеріальних ресурсів і малоцінних предметів. Структурна одиниця, яка придбала товарно-матеріальні цінності та включила їх вартість до складу валових витрат, відображає передачу таких цінностей іншій структурній одиниці як убуток. Структурна одиниця, яка прийняла товарно-матеріальні цінності від іншої, відображає збільшення залишків товарно-матеріальних цінностей як приріст при складанні розрахунку приросту (убутку) балансової вартості товарних запасів.

Придбані товарно-матеріальні цінності, які призначені як для внутрішнього переміщення на структурні підрозділи ДП «Львіввугілля»шахти, інші управління, обєднання, так і для продажу стороннім організаціям, включались ВП Управління «Західвуглепостач»до складу валових витрат в рядок 04.1 «Витрати на придбання товарів, робіт, послуг»декларацій з податку на прибуток ВП Управління «Західвуглепостач», що подавались до ДП «Львіввугілля»для формування зведеного звіту, та відповідно Декларацій з податку на прибуток головного підприємства ДП «Львіввугілля», що подаються до ДПІ у Сокальському районі Львівської області, та в бухгалтерському обліку ВП Управління «Західвуглепостач»обліковувались як товар на субрахунку бухгалтерського рахунку 28 «Товари»(а саме: матеріали, запасні частини, спец. одяг, руд. стійки та інші виробничі запаси для структурних підрозділів ДП «Львіввугілля») незалежно від вартості товарно-матеріальних цінностей і терміну їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п.1.15 Бухгалтерський облік запасів Додатку 2 до наказу ДП «Львіввугілля»від 31.03.2008 року № 85 «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики підприємства»облік матеріалів довготривалого використання здійснювати відповідно до розпорядження Мінпаливенерго України від 09.12.2003 року №129-р «Про впорядкування використання та обліку матеріалів довготривалого використання». При відпуску таких матеріалів у виробництво облік їх здійснювати на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів».

Накопичення витрат на ремонти та інші поліпшення основних фондів виробничого призначення здійснюється на спеціальному субрахунку 23 «Виробництво». Списання матеріалів довготривалого використання на поточні ремонти та поліпшення основних фондів виробничого призначення здійснювалось щомісячно за лімітними картками та актами на списання, що відображено в бухгалтерському обліку проведеннями Дт23 Кт39.

Судом встановлено, що під час проведення перевірки податковим органом зроблено висновок про неправильне визначення позивачем приросту (убутку) товарних запасів та матеріальних ресурсів на складах, а саме не зменшена вартість товарно-матеріальних цінностей на початок кожного звітного періоду у зв'язку з використанням їх на цілі, які не повязані з виробництвом, а також про не включення позивачем вартості готової продукції та незавершеного виробництва.

Дослідивши подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про необґрунтованість здійснення податковим органом коригування залишків на початок звітних періодів на суми балансової вартості товарних запасів, які віднесені на рахунок 31 (39) «Витрати», оскільки ці запаси направлені на гірничо-підготовчі роботи і не збільшують вартості основних фондів, а також безпосередньо повязані з виробництвом.

Позивач керуючись нормами Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (далі Інструкція № 291), щоб відкласти відображення витрат до моменту отримання доходів, мав право відобразити їх на рахунку 39 у складі витрат майбутніх періодів.

Згідно з Інструкцією № 291 даний рахунок призначено для узагальнення інформації щодо здійснених витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах.

До витрат, облік яких ведеться на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», належать витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплата страхового поліса; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

Відповідно до п. 21. Правил застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», затверджених Постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 року (із змінами та доповненнями) до матеріальних витрат належать в тому числі витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, та зокрема, витрати на підготовчі роботи у видобувних галузях: проходження підготовчих гірничих виробок, дорозвідування родовищ, очищення території зони відкритих гірничих робіт ….

Враховуючи наведене, вбачається протиправність висновків відповідача, встановлених у Акті податкової перевірки, про заниження задекларованих ДП «Львіввугілля»показників у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»усього в сумі 35937055 грн., відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Стосовно заниження валових доходів на суму 13716867,78 грн., зазначеного в Акті податкової перевірки, судом встановлено наступне:

Під час проведення податкової перевірки встановлено, що в грудні 2008 року ДП«Львівугілля»згідно даних бухгалтерського обліку проведено списання наявної кредиторської заборгованості в сумі 13716867,78 грн. зарахуванням дебіторської заборгованостей по контрагенту ТОВ «Укргоскомп»в сумі 13716867,78 грн.

Вказана операція в бухгалтерського обліку підтверджується здійсненим в грудні 2008 року проведенням за дебетом рахунків 377 2 «Розрахунки з іншими дебіторами (у розрізі замовлень)»та 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» в сумі 13 716 867,78 грн. та кредитом рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»в сумі 13716 867,78 грн. (відомість аналітичного обліку розрахунків з покупцями та замовниками за грудень 2008 року).

Підставою для проведення ДП «Львівугілля»вказаної операції згідно представлених до перевірки первинних документів був Протокол № 6 засідання комісії з розгляду питань скорочення дебіторської та кредиторської заборгованостей від 06.10.2008 року, затверджений Генеральним директором ДП «Львівугілля»В. Л. Гарбузюком.

Відповідно до пункту 8 вказаного протоколу комісією прийнято рішення стосовно проведення заліку зустрічних однорідних вимог щодо контрагентів, по яких існує розгорнута дебіторська та кредиторська заборгованість. В свою чергу, перелік контрагентів, по яких необхідно зробити залік зустрічних однорідних вимог, наведено у додатку № 3 до протоколу, до складу яких під визначеним порядковим номером 31 входить ТзОВ «Укргоскомп».

На виконання прийнятого рішення щодо проведення заліку зустрічних однорідних вимог з ТзОВ «Укргоскомп»списана по даних бухгалтерського обліку ДП «Львівугілля»кредиторська заборгованість в сумі 13716867,78 грн. не була відображена у складі валових доходів податкового обліку апарату управління ДП «Львівугілля». Будь-яких первинних документів (договору зарахування, акту зарахування чи належним чином оформленої заяви на проведення зарахування), на виконання норм цивільного законодавства, які б давали підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог між ДП «Львівугілля»з ТОВ «Укргоскомп» для згортання заборгованостей до перевірки не представлено.

На підтвердження позовних вимог у цій частині позивачем надано копію Акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.09.2008 року (т. 6, а. с. 102), згідно якого, керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, ДП «Львіввугілля»та ТзОВ «Укргоскомп»дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобовязаннями у розмірі 13716867,78 грн. та з моменту підписання цього Акта вважатимуть вказані зобовязання припиненими в повному обсязі.

Враховуючи наведене, судом 1 інстанціїї вірно не взято до уваги твердження відповідача про заниження позивачем валових доходів на суму 13716867,78 грн., а позовні вимоги у цій частині задоволено.

Стосовно встановленого у Акті податкової перевірки неправомірного виключення зі складу валових доходів в декларації по податку на прибуток за 2008 рік відокремленим підрозділом Шахта «Червоноградська»ДП «Львіввугілля» 4011296,47 грн. не списаної протермінованої кредиторської заборгованості по ТзОВ «Укргоскомп» судом встановлено наступне.

Податковим органом під час проведення перевірки встановлено, що відокремленим підрозділом Шахта «Червоноградська»ДП «Львіввугілля», в порушення п.1.25. ст. 1, п. п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включено до складу валового доходу суми протермінованої кредиторської заборгованості в розмірі 4011296,47 грн., по якій минув строк позовної давності та яка підлягає обовязковому включенню до складу валового доходу у відповідних періодах.

Такж судом встановлено, що між відокремленим підрозділом Шахта «Червоноградська»ДП«Львіввугілля»та ТзОВ «Укргоскомп» не існувало договірних відносин (вказаний факт сторонами не заперечувався), проведення розрахунків за послуги по збагаченню вугілля з ТзОВ «Укргоскомп»здійснювалось Позивачем тільки по рахунку 682, шляхом авізо як внутрішні розрахунки між ДП «Львіввугілля»та відокремленим підрозділом Шахта «Червоноградська»ДП «Львіввугілля», в частині договірних відносин між ДП «Львіввугілля»та ТзОВ«Укргоскомп». Тобто відокремлений підрозділ Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля»не могла включати в доходи внутрішню кредиторську заборгованість, так як згідно плану рахунків ведення бухгалтерського обліку 682 рахунок внутрішні розрахунки, а облік кредиторської заборгованості перед постачальниками та підрядниками ведеться по рахунку 631. Крім того, Судом встановлено правомірність зарахування зустрічних однорідних вимог ДП «Львіввугілля»та ТзОВ «Укргоскомп»на суму 13716867,78 грн., в яку входить кредиторська заборгованість в розмірі 4011296,47 грн.

Стосовно завищення позивачем задекларованих показників у рядку 04.3 Декларацій «витрати на оплату праці»всього у сумі 2674196 грн. та включення до складу валових витрат внесків збору на обовязкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 1329076 гривень судом встановлено наступне.

Податковий орган в Акті перевірки стверджує, що позивачем до складу валових витрат віднесено премії працівникам за виконання та перевиконання плану на загальну суму 2674196 грн. Вказана сума премій, на думку відповідача, повинна обраховуватись виходячи з даних наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою. Судом встановлено, що згідно Інструкції по обліку об'ємів видобутку рядового вугілля і виробництва готової вугільної продукції на шахтах, розрізах и збагачувальних (брикетних) фабриках Мінвуглепрому України наряд-путівка не входить до переліку форм обліку видобутку рядового вугілля, відтак дані наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою не можуть слугувати для обчислення премії працівникам за виконання та перевиконання плану.

Враховуючи наведене, вбачається правомірним внесення позивачем задекларованих показників у рядку 04.3 Декларацій «витрати на оплату праці»всього у сумі 2674196 грн. та включення до складу валових витрат внесків збору на обовязкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 1329076 грн., а позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.

Стосовно господарських відносин позивача із контрагентом КФ «Парадигма» судом 1 інстанції встановлено наступне.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом надано постанови про проведення виїмки документів та протоколи виїмки оригіналів первинних документів, здійснених в межах розслідування кримінальної справи №02/10/9068, порушеної відносно гр. ОСОБА_1, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, а також копії вказаних документів. Вказані первинні документи (договір поставки від 26.11.2009 року, специфікації до договору, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери, авізо, платіжні доручення, розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) свідчать про фактичне здійснення господарських операцій з поставки товарів позивачу контрагентом КФ «Парадигма».

Стосовно вказаного епізоду відповідач стверджує, що господарські операції із контрагентом КФ «Парадигма»фактично не відбулись, мали безтоварний характер, оскільки позивачем не надано до перевірки всіх необхідних первинних документів на підтвердження господарських операцій (актів приймання-передачі продукції, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ на складах відокремлених підрозділів та ДП «Львіввугілля», документи, що засвідчують якість товару, технічної документації, комплекту перевізних документів залізничним чи автомобільним транспортом та інші документи, що свідчать про транспортування ТМЦ на склади відокремлених підрозділів та ДП «Львіввугілля», договорів на завантаження та доставку ТМЦ іншими субєктами господарювання, договорів та актів виконаних робіт по зберіганню придбаних ТМЦ чи оренді складських приміщень у покупця чи іншого субєкта господарювання). Крім того, відповідач покликається на вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 21.10.2010 року у кримінальній справі № 1-887/2010, яким засновника та директора КФ «Парадигма» ОСОБА_1, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, ч. 3 ст. 358 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та встановлено факт створення ОСОБА_1 субєкта підприємницької діяльності ПП «КФ «Парадигма»з метою фіктивного підприємництва.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд 1 інстанції вірно взяв до уваги обставини, встановлені у Постанові Луганського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 року у справі № 2а-2367/11/1270 за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до ПП «КФ «Парадигма»про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи, згідно якої визнання ОСОБА_1 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, свідчить про провадження юридичною особою (ПП «КФ «Парадигма») діяльності, що суперечить закону.

Виходячи з вищенаведеного суд 1 інстанції вірно дійшов висновку про порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1. п. 5.2. ст.5 Закону №335/94 стосовно включення до складу валових витрат суми витрат з придбання товарів у ПП «КФ «Парадигма»на загальну суму 7899433 грн. А тому у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено правильно.

Стосовно здійснення господарських операцій із контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр»та ПП «Вілмат-Електрик»позивачем надано копії:

-договору поставки товару № 7 від 02.02.2010 року, укладеного між позивачем та ТзОВ «Економікторг»та специфікацій до нього, податкових накладних, накладних, прибуткових ордерів, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, довідок про стан розрахунків з ТзОВ «Економікторг», сертифікатів якості на товар (т. 7, а. с. 1-144);

-договору поставки товару № 07/12-09 від 07.12.2009 року, укладеного між позивачем та ТзОВ «КФ «Продінвест»та специфікації до нього, договору купівлі-продажу товару № 15-03/10 від 03.03.2010 року, укладеного між позивачем та ТзОВ «КФ «Продінвест», специфікації та протоколу узгодження ціни до вказаного договору, податкових накладних, накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, карток складського обліку матеріалів, відомостей інвентаризації ТМЦ на складі, прибуткових ордерів, сигнальних довідок на зверх лімітний відпуск матеріалів, прихідних журналів, товарно-транспортних накладних, авізо (т. 7, а. с. 145-211);

-податкових накладних, виданих ПП «Міг», видаткових накладних, звітів про використання коштів, наданих на відрядження, квитанцій до прибуткового касового ордера, журналів про відпуск ТМЦ (т. 7, а. с. 213-224);

-податкових накладних, виданих ТзОВ Магнат-Центр», видаткових накладних, звітів про використання коштів, наданих на відрядження, квитанцій до прибуткового касового ордера, журналу про відпуск ТМЦ (т. 7, а. с. 225-230);

-податкової накладної, виданої ТзОВ «Векосс», видаткової накладної, прибуткового ордера, авізо, картки складського обліку матеріалів, відомостей інвентаризації ТМЦ на складі (т. 7, а. с. 231-247);

-договору поставки товару № 10/12-09 від 10.12.2009 року, укладеного між позивачем та ТзОВ «СТАР ЛАЙТС»та специфікацій до нього, податкових накладних, видаткових накладних, інформації про рух ТМЦ, одержаних від ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», прибуткових ордерів, платіжних доручень та авізо (т. 8, а. с. 1-67);

-податкової накладної, виданої ТзОВ «Паритет Днепр», накладної, квитанції до прибуткового касового ордера, звіту про використання коштів, наданих на відрядження, прибуткового ордера (т. 8, а. с. 189-192);

-договору купівлі-продажу товару № 27-11/09 від 02.11.2009 року, укладеного між позивачем та ПП «Вілмат-Електрик», специфікації та протоколу узгодження ціни до договору, договору купівлі-продажу товару № 28-11/09 від 01.12.2009 року, укладеного між позивачем та ПП «Вілмат-Електрик», специфікації та протоколу узгодження ціни до договору, договору купівлі-продажу товару № 1-01/10 від 28.01.2010 року, укладеного між позивачем та ПП «Вілмат-Електрик», специфікації та протоколу узгодження ціни до договору, податкових накладних, видаткових накладних, авізо, прихідних ордерів (т. 8, а. с. 135-166).

Вказані вище докази підтверджують відсутність порушень позивачем п. 5.1., п. п. 5.2.1. п.5.2. п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону №335/94 стосовно господарських відносин з контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр»та ПП «Вілмат-Електрик». Позивачем представлено Суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ДП «Львіввугілля»та контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр»та ПП «Вілмат-Електри껴рунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 13.10.2010 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ДП«Львіввугілля»на укладення договорів з ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр» та ПП «Вілмат-Електрик»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо придбання товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями ДП «Львіввугілля»щодо транспортування та оплати придбаних товарів, їх використання у своїй господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ДП «Львіввугілля», на укладення фіктивних правочинів не встановлено, що виключає їх кваліфікацію як недійсних. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Слід зазначити також і те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також суд 1 інстанції вірно зазначив, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), колегія суддів вважає, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

А тому, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Суд вірно дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр»та ПП «Вілмат-Електрик», а також висновки про завищення валових витрат стосовно вказаних контрагентів не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Обставини, викладені в Акті перевірки № 835/23-01/32323256 від 13.10.2010 року стосовно порушення позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2. п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при здійсненні господарських операцій із контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр»та ПП «Вілмат-Електрик»відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

За наслідками судового розгляду встановлені суми скоригованого валового доходу за період з 01.10.2008 по 31.03.2010 року, а саме встановлено його заниження всього на суму 11787429 грн., в тому числі: за 4 квартал 2008 року в сумі 549569 грн., за І квартал 2009 року в сумі 1433985 грн., за перше півріччя 2009 року в сумі 1581961 грн., за 3 квартали 2009 року в сумі 645368 грн., за 2009 рік в сумі 6119045 грн. та за І квартал 2010 року в сумі 5080685 гривень.

Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.10.2008 по 31.03.2010 року Cудом встановлено їх завищення всього в сумі 10142646 грн., в тому числі за рахунок заниження в ІV кварталі 2008 року в сумі 615207 грн., в 2009 році в сумі 592790 грн. (в т.ч.: завищено в І кварталі 2009 року на суму 592790 грн., завищено в І півріччі 2009 року на суму 1 245 028грн., завищено за ІІІ квартали 2009 року на суму 1832368 грн. та занижено за 2009 рік на суму 3 271069 грн.) та за рахунок завищення в І кварталі 2010 року в сумі 6256370 гривень.

Судом підтверджуються висновки податкової перевірки щодо повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 01.10.2008 по 31.03.2010 року, якими встановлено завищення позивачем амортизаційних відрахувань всього у сумі 538 009 грн., в тому числі по періодах: ІV квартал 2008 року на суму 41546 грн., 1 квартал 2009 року в сумі 106 423 грн., І півріччя 2009 року в сумі 209 005 грн., 3 квартали 2009 року в сумі 307 850 грн., 2009 рік в сумі 403020 грн. та 1 квартал 2010 року в сумі 93 443 гривень.

Враховуючи, надані сторонами розрахунки штрафних санкцій та з урахуванням обставин встановлених Судом підчас розгляду адміністративної справи, підтверджується заниження суми податкового зобов'язання (недоплату) позивачем по податку на прибуток за 2 квартал 2009 року у сумі 1980665,00 грн. та за 3 квартал 2009 року - 1768807,00 грн.

У разі якщо документальною перевіркою результатів діяльності платника податків виявлено заниження суми податкових зобов'язань платника податків, заявлених у податкових деклараціях, то контролюючий орган самостійно визначає суму його податкового зобов'язання, а такий платник податків згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III зобов'язаний сплатити за податковий період штраф у розмірі 10 % від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання), але не більше ніж 50 % від такої суми та не менше ніж 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (170,00 грн.) сукупно за весь строк недоплати незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Зазначений штраф нараховується за кожний з податкових періодів, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом отримання платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу.

Періодом виникнення недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) потрібно обирати той базовий податковий (звітний) період, на який припадає граничний термін подання податкової декларації, в якій виявлено заниження суми податкового зобов'язання.

У даному випадку, встановлена недоплата податкового зобов'язання по податку на прибуток за 2 квартал 2009 року у сумі 1980665,00 грн. та за 3 квартал 2009 року - 1768807,00 грн. Отже, сума штрафних (фінансових) санкцій, що підлягає застосуванню відповідно пп.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-ІІІ за недоплату податкового зобов'язання по податку на прибуток у 2 кварталі 2009 року складатиме 990332,50 грн. та у 3 кварталі 2009 року 884403,50 гривень. Враховуючи вищенаведене, Судом встановлене правомірне застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій на загальну суму 1874736,00 гривень.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області №0009413500/0 від 26.10.2010 року є протиправним в частині визначення податкового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, у розмірі 14518220,50 грн., з яких: основний платіж 5893222 грн., штрафна фінансова санкція 8624998,50 грн.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області та Державного підприємства "Львіввугілля" -залишити без задоволення , а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-7250/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.Я. Макарик

Судді : І.М. Обрізко

І.В.Глушко