Ухвала суду № 27458715, 14.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2012 року м. Київ К-28533/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010

у справі № 2а-8195/09/1/0170

за позовом відкритого акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Залів»(далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010 , позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.06.2009 № 0000212304/0.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти як такі, що ухвалені за наслідками неправильного застосування норм матеріального права, та прийняти нове рішення по справі про відмову в задоволенні вимог Товариства.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому заявник зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів та просить залишити їх без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень щодо них, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень попередніх інстанцій.

Судами під час розгляду справи встановлено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за березень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за лютий 2009 року та березень 2009 року. За наслідками цієї перевірки складено акт від 18.06.2009 № 1093/23-4/14307251 та винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2009 року в розмірі 30274 грн.

Підставою для відмови податкового органу у відшкодуванні вказаної суми податку став висновок ДПІ про включення платником до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними у попередніх звітних періодах за фактом поставки товарів та послуг позивачеві.

Визнаючи протиправним зазначене рішення податкового органу, попередні судові інстанції виходили з факту дотримання платником правил формування податкового кредиту, наведених у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункті 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та послалися на відсутність підстав для позбавлення платника податкової вигоди внаслідок відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту лише за фактом отримання податкових накладних від контрагентів.

Вищий адміністративний суд України вважає, що зазначені висновки судових інстанцій відповідають установленим під час розгляду справи обставинам та діючому законодавству.

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, до податкового кредиту включаються суми ПДВ, пред'явлені платником до сплати при придбанні товарів (робіт, послуг), за наявності відповідних первинних документів (зокрема, податкових накладних).

При цьому наведені положення Закону, що визначають порядок формування податкового кредиту, не виключають можливості його формування поза межами податкового періоду, в якому у платника виникло право на податковий кредит. В аспекті розглядуваного питання це означає, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Судами у ході вирішення цього спору встановлено виконання Товариством усіх умов, передбачених у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначені висновки податковим органом у касаційній скарзі не спростовано.

Фактично доводи касаційної скарги ґрунтуються на іншому тлумаченні законодавства, що не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010 у справі № 2а-8195/09/1/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько