Ухвала суду № 27458687, 15.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2012 року м. Київ К-23149/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Жданової В.П.,відповідача:не з'явився, прокурора:Чубенка В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 26.09.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 р.

у справі №33/243-32/295

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва,

за участю Прокурора Подільського району м. Києва,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-сервісна компанія «Еско-Північ»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі -відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду міста Києва від 26.09.2007 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 р., позов задоволено повністю, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 13.02.2004 р. №000004203/0 (№124-23-706-3073144/1985) та від 14.04.2004 р. №0000212303/0 (№364-23-706-30732144/5746), стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 9618,00 грн. витрат на проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду із названим позовом стали результати проведеної контролюючим органом позапланової документальної перевірки з питання достовірності відображення суми податку на додану вартість до відшкодування та правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період липень 2002 р. - січень 2003 р., березень - травень 2003 р., за результатами якої складено акт від 07.10.2003 р. № 173/23-60/30732144.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст.3, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено суми, заявлені до відшкодування у липні та серпні 2002 р. на 84 352,00 грн., заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, заявлених у податкових деклараціях за липень-грудень 2002 р. на суму 714 722,00 грн., завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, заявлених у податковій декларації за лютий 2003 р. на суму 80 616,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 13.02.2004 р. №0000042303/0 (№124-23-706-3073144/1985), яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 718 458,60 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 742 099,00 грн., та від 14.04.2004 р. за №0000212303/0, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість у розмірі 16 667,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході проведеної контролюючим органом перевірки було встановлено, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 01.07.2002 р. №1/7-01, акту приймання-передачі нафти сирої від 25.07.2002 р. та договору купівлі - продажу від 01.08.2002 р. №1/8-02 та додаткових угод до нього від 22.08.2002 р. №01, від 03.09.2002 р. № 02, від 09.10.2002 р. №03, від 11.11.2002 р. № 04, від 23.12.2002 р. №05, від 21.02.2003 р. №06, від 05.02.2003 р. № 07, а також актів приймання-передачі нафти сирої від 25.08.2002 р., від 13.09.2002 р., від 21.10.2002 р., від 15.11.2002 р., від 24.12.2002 р., від 05.02.2003 р. та від 21.02.2003 р. продав і відвантажив ТОВ «Інфокс»нафту сиру з українських родовищ у кількості 2 724 т.

При визначенні дати податкових зобов'язань з податку на додану вартість по господарським операціям на виконання зазначених договорів позивачем було застосовано «касовий метод»відповідно до ст. 3 Закону України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів».

Між тим, донараховуючи позивачу суму податкового зобов'язання та застосовуючи до нього штрафні (фінансові) санкції, контролюючий орган вказує на безпідставність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів»та зазначає, що застосуванню підлягають положення пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Із такими висновками податкового органу обґрунтовано не погодились попередні судові інстанції зважаючи на таке.

За змістом ст. 3 Закону України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів»(далі - Закон №1521-111) податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що виникають у зв'язку з продажем товарів, визначених у статтях 1 та 2 цього Закону, нараховуються за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання продавцем коштів або інших видів компенсацій вартості таких товарів від покупця. При цьому право на збільшення податкового кредиту платників податку на додану вартість - покупців таких товарів виникає у податковий період, на який припадає здійснення оплати коштами або шляхом надання інших видів компенсацій їх вартості, без застосування положень підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно ст. 4 вказаного Закону строк застосування касового методу був обмежений: по нафті сирій -до 01.01.2001 р.

У той же час, відповідно до приписів ст. 1 Закону України від 21.09.2000 р. «Про внесення змін у деякі закони України щодо оподаткування операцій по виготовленню та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів»з 01.10.2000 р. стаття 4 Закону №1521-111 була виключена. Таким чином, по операціям з визначеними цим законом товарами, у т.ч. нафті сирій, касовий метод врахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість почав застосовуватися безстроково.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що протягом перевіряємого відповідачем періоду, позивач здійснював операції з продажу нафти на умовах договору купівлі-продажу сирої нафти від 01.07.2002 р. № 1/7-01 та договору купівлі-продажу сирої нафти від 01.08.2002 р. № 1/8-02 на виконання яких були виписані податкові накладні, які відповідають законодавчим вимогам.

З матеріалів справи також вбачається, що податкові накладні по вказаним операціям були виписані у момент виникнення податкових зобов'язань, визначених підприємством на підставі статті 3 Закону України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів»і нарахованих за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання продавцем грошових коштів від покупця - TOB «Інфокс»на розрахунковий рахунок.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, зокрема, листа ДПІ у Подільському районі м. Києва від 05.03.2002 р. № 7797/10/31-09, наданого на звернення TOB «Еско-Північ»; листа ДПА України від 27.10.2000 р. № 14303/7/16-1121; рішення ДПА України від 18.07.2002 р. № 11194/7/25-0115; листа ДПА України від 15.10.2003 р. № 8571/6/15-2415-26, наданого на запит ЗАТ «Укрнафтосервіс», при розгляді питання правомірності застосування правила «касового методу»для визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість (податкового кредиту), встановленого Законом №1521-111 для операцій з продажу (придбання) нафти сирої і важких дистилятів, податковими органами були надані роз'яснення, зміст яких полягає у тому, що при продажу на митній території України з 01.10.2000 р. без обмеження кінцевого терміну застосування поновлено застосування «касового методу»визначення дати виникнення податкових зобов'язань та дати отримання права на податковий кредит для операцій з продажу нафти сирої та важких дистилятів, тобто відповідно до статті 3 Закону №1521-111 податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що виникають у зв'язку з продажем нафти сирої, важких дистилятів (дизельного пального), нараховуються за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання продавцем коштів або інших видів компенсацій вартості таких товарів від покупця. При цьому право на збільшення податкового кредиту платників податку на додану вартість - покупців таких товарів виникає у податковий період, на який припадає здійснення оплати коштами або шляхом надання інших видів компенсації їх вартості, без застосування положень пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У листі ДПА України від 15.10.2003 р. № 8571/6/15-2415-26, адресованому ЗАТ «Укрнафтосервіс»на його запит ДПА України конкретизувало перелік товарів, при продажу яких застосовуються положення статті 3 Закону №1521-111, а саме -було зазначено, що при продажу (придбанні) нафти сирої, імпортованої або вітчизняного видобутку як до 01.01.2001 р., так і після цієї дати, і важких дистилятів (дизельного пального), у тому числі імпортованих або виготовлених нафтопереробними підприємствами України, як до 01.10.2000 р., так і після цієї дати з використанням сировини, видобутої на території України або імпортованої, податкові зобов'язання з податку на додану вартість (податковий кредит) повинні нараховуватися за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання (перерахування) грошових коштів або інших видів компенсації вартості таких товарів від покупця (продавцю) без застосування пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, з наведеного можна зробити висновок щодо правомірності застосування касового методу за операціями з продажу нафти сирої, у тому числі вітчизняного виробництва, що в свою чергу спростовує висновок відповідача стосовно того, що положення статті 3 Закону №1521-111 обов'язковою умовою для нарахування податкових зобов'язань за касовим методом визначають саме операції з імпортованої на митну територію України сирої нафти.

З огляду на викладене та зважаючи на той факт, що оскільки Закон України «Про податок на додану вартість та Закону України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів» припускають неоднозначне (множинне) трактування прав платника щодо визначення дати виникнення податкових зобов'язань, суди правомірно застосували пп. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до наведених нормативних положень у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне ( множинне ) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на зазначене, висновок контролюючого органу про неправомірне застосування позивачем при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість положень статті 3 «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів» до операцій з продажу нафти сирої, не відповідає фактичним обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права.

Відтак, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає висновок судових інстанції про необхідність скасування спірних податкових повідомлень-рішень обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду міста Києва від 26.09.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 р. у справі №33/243-32/295 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.