Ухвала суду № 27458673, 24.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2012 року м. Київ К-21884/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010 р.

у справі №2а-272/09/2670-6/238

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія Емеральд»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія Емеральд»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій від 13.08.2008 р. № 0000742202/0 у розмірі 37 306,10 грн. та від 20.10.2008 р. №0000952202/0 у частині донарахування пені у сфері ЗЕД у розмірі 8 437,47 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р., за результатами якої складено акт від 31.07.2008 р. №8598/23-07/32183336.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»по контракту від 14.05.2004 р. №01-DS-04 з фірмою Limited»(Китай).

На підставі вказаного акту податковим органом було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.08.2008 р. №0000742202/0, яким застосовано до позивача пеню у сфері ЗЕД у розмірі 37 306,10 грн.

Позивачем було оскаржено спірне рішення в адміністративному порядку, за результатами якого податковим органом було додатково донараховано позивачу пеню за прострочення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 8 437,47 грн. (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.10.2008 р. №0000952202/0).

Позивачем було повторно оскаржено спірні рішення в адміністративному порядку, за результатами якого скарга позивача була залишена без задоволення, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами попередньої позапланової перевірки позивача (акт перевірки від 07.08.2006 р. №2658-365/22-0206/32183336), за період з 02.11.2004 р. по 03.08.2006 р. контролюючим органом було зафіксовано, що станом на 03.08.2006 р. на митному ліцензійному складі зберігався товар по імпортному контракту від 14.05.2004 р. №01-DS-04 з фірмою opra Limited»(Китай) на суму 33 431,30 дол. США та встановлено прострочену дебіторську заборгованість по такому контракту на суму 33 431,30 дол. США.

У ході проведеної виїзної планової документальної перевірки за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р., позивачем було надано перевіряючим документи, що свідчать про завершення митного оформлення, а саме, залишок товару, який зберігався на митному ліцензійному складі на суму 33 431,30 дол. США (168 828,06 грн.) надійшов на митну територію України від фірми Limited»(Китай), згідно попередньо оформлених вантажно-митних декларацій типу ІМ 74 від 29.03.2005 р. № 251136 та від 20.05.2005 р. №251896, що підтверджується вантажними - митними деклараціями типу ІМ 40, якими завершене митне оформлення отриманого товару: від 18.10.06 р. №732016 на суму 3 371,40 дол. США; від 18.10.2006 р. №732021 на суму 482,98 дол. США; від 05.12.2006 р. №732649 на суму 4 431,52 дол. США; від 05.12.2006 р. №732650 на суму 3 725,06 дол. США; від 23.02.2007 р. №177545 на суму 4 496,94 дол. США; від 06.06.2007 р. №178847 на суму 7 403,41 дол. США; від 20.08.2007 р. №179936 на суму 9 549,99 дол. США.

Судовими інстанціями було встановлено, що фактичною підставою для висновку контролюючого органу про необхідність застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача стало встановлення ним, що згідно вантажно-митних декларацій типу ІМ 40 товар було отримано із порушенням приписів ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відтак за період з 24.02.2007 р. по 20.08.2007 р. позивачу було визначено пеню у розмірі 37 306,10 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 та 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно ст. 2 цього Закону, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Як встановлено у ході розгляду справи судами попередніх інстанцій, позиція відповідача ґрунтується на тому факті, що законодавство України кореспондує дату імпорту товару з фактом оформлення вантажно-митних декларацій типу ІМ 40.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, які сторонами не оспорються, погоджується із правовою суду першої та апеляційної інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог зважаючи на таке.

Згідно ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Поняття «момент перетину товаром митного кордону України»визначається також нормами Митного кодексу України.

Так, п. 2 ст. 1 Митного кодексу України передбачено, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Приписами ст. 40 цього ж Кодексу визначено, що митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

Момент перетину товаром митного кордону України також міститься у п. 35 ст. 1 Митного кодексу України, відповідно до якого пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України -це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Статтею 43 Митного кодексу України встановлено, що товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Відповідно до ст. 72 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави погодитись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що під поставкою імпортованого товару слід вважати факт ввезення товару на митну територію України.

Крім того, відповідно до п. 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою КМУ від 09.06.1997 р. № 574, встановлено, що вантажна митна декларація - це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

При цьому згідно п. 1.8 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307, для визначення митної вартості товару встановлено також момент перетину митного кордону, а саме: б) при морських і річкових перевезеннях: при експорті - здійснення або завершення митного оформлення в порту навантаження на території України; при імпорті - початок або здійснення митного оформлення в першому порту вивантаження чи перевантаження на території України, якщо факт перевантаження підтверджено митним органом цього порту.

Враховуючи викладене обґрунтованим є висновок, що оформлена ВМД типу ІМ-40 не є єдиним документом, яким підтверджується факт і дату фактичного переміщення товару через митний кордон України, оскільки перебування товару під митним контролем не можливе без його фактичного ввозу на територію України і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, з відтиском штампу «під митним контролем»з відповідною датою, що підтверджує факт перетину митного кордону України.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що датою поставки імпортованого товару для застосування положень ст. 2 Закону України «Про порядок розрахунків у іноземній валюті», слід вважати факт ввезення товару на митну територію України та перебування товару під митним контролем, підставою для якого в режимі імпорту -є наявність на товаросупровідних документах відтиску штампу «під митним контролем».

Відтак, товар, що надійшов в Україну на адресу позивача за контрактом від 14.05.2004 р. №01-DS-04 з фірмою Limited»(Китай), перетнув кордон України у межах 90-денного строку, передбаченого ст. 2 Закону України «Про порядок розрахунків у іноземній валюті України», що свідчить про безпідставність прийнятих контролюючим органом рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та підтверджується матеріалами справи, відповідачем обґрунтованість власних тверджень про порушення позивачем вимог Закону України «Про порядок розрахунків у іноземній валюті»доведена не була

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010 р. у справі №2а-272/09/2670-6/238 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.