Ухвала суду № 27458604, 15.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/2858/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Бережнюка Р.В.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.10.2011 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р.

у справі №2270/10807/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому,

за участю третьої особи - Головного управління Державного казначейства України у Хмельницькій області,

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.10.2011 р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р., позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.05.2011 р. № 0000882307 та від 14.06.2011 р. № 0000992307, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 112 610,00 грн., присуджено з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 1132,90 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду із названим позовом стали результати проведеної контролюючим органом позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий, березень 2011 р., за результатами якої складено акти від 18.05.2011 р. № 3639/13-7/35750435 та від 03.06.2011 р. № 4127/13-7/35750435.

На підставі проведених перевірок контролюючим органом було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 26.05.2011 р. № 0000882307, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2011 р. на суму 11 472,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн., та від 14.06.2011 р. № 0000992307, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 р. на суму 101 138,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість стали висновки податкового органу, викладені у акті перевірки, відповідно до яких відповідачем було встановлено відсутність фактів які б свідчили про здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності за адресою: м.Хмельницький, вул. Курчатова, 6, та недостатність у нього трудових ресурсів для проведення господарських операцій.

Крім того, контролюючий орган у своїх доводах вказує на те, що наявність у позивача документів необхідних для формування податкового кредиту не є безумовною підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту у зв'язку із тим, що відомості, які містяться в таких документах не відповідають дійсності, наведена в них інформація є суперечливою, дані документи складено з порушенням вимог законодавства.

Відхиляючи зазначені доводи відповідача та задовольняючи позовні вимоги, судові інстанцій вказали на правомірність заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість та виходили з того, що наявність у позивача первинних документів є достатніми підтвердженнями правомірності сформованого податкового кредиту, а докази здійснення фактичної оплати товару (послуг) свідчать на користь висновку про правомірність заявленої до бюджетного відшкодування суми.

Між тим, із такими висновками судових інстанцій не може погодитись колегія Вищого адміністративного суду України зважаючи на таке.

За змістом положень пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування -це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У той же час, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 цього ж Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 вказаної статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, згідно приписів п. 198.6 цієї ж статті, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Керуючись вказаними законодавчими нормами суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у контрагентів товарів (послуг), можливе лише за умови непідтвердження відповідними первинними документами здійснення таких господарських операцій. Встановлення факту відсутності у позивача власних виробничих запасів, основних засобів, виробничих потужностей, що використовувались для виготовлення продукції визнано судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, які самі по собі не позбавляють позивача права на бюджетне відшкодування.

У той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, положення Податкового кодексу України необхідною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначають факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз зазначених норм свідчить, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створює не сам факт укладення договорів та виписування податкових накладних, а фактична поставка товару або послуг, тому що право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже будь які документи мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

У той же час, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що наявність у платника податку (позивача у справі) первинних документів є достатньою підставою для визначення податкового кредиту з вказаного податку та заявлення бюджетного відшкодування.

Проте, такі висновки є передчасними, так докази, на які посилались суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту та бюджетного відшкодування за господарськими операціями, які на думку контролюючого органу були фіктивними.

Суд повинен був з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу докази, які підтверджували його доводи, що наведені у первинних документах відомості не відповідали дійсності. Якщо контролюючий орган таких доказів не надав або останні не були достатніми, суд керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.

Судами попередніх інстанцій не було враховано, що у разі підтвердження доводів відповідача про фіктивність зазначених господарських операцій, визначення позивачем податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування було б безпідставним, незважаючи на наявність первинних документів, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 -231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому задовольнити частково.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.10.2011 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р. у справі №2270/10807/11 скасувати.

Справу №2270/10807/11 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.