Ухвала суду № 27458600, 08.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2012 року м. Київ К-21216/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Реутова І.В.,відповідача:Перепелюка О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Данфосс ТОВ»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010 р.

у справі №2-а-10362/08 (6/74 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Данфосс ТОВ»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Данфосс ТОВ»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі -відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду із названим позовом стали результати проведеної податковим органом виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 30.09.2007 р., результати якої оформлено актом від 14.03.2008 р. №30/23-704/20074667.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 13.5 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на доходи нерезидентів у розмірі 136 409,00 грн.: у т.ч. за 2006 р. - 66 648,00 грн., ІІІ квартали 2007 р. - 69 761,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 20.03.2008 р. №0000222310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 409 227,00 грн., з яких 136 409,00 грн. - основного платежу та 272 818,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 17.04.2008 р. №0000222310/1, від 20.06.2008 р. №0000222310/2 та від 08.09.2008 р. №0000222310/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з акта перевірки, між позивачем (замовник) та компанією Distribution Services A/S» (Королівство Данія) (виконавець) було укладено Договір від 01.08.2003 р. №DU-2003-DC, предметом якого було транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, наданих виконавцем для транспортування у міжнародному сполученні вантажним автотранспортном. Кількість та характер вантажів, вантажовідправники, терміни надання вантажу та суми фрахту визначались сторонами у кожному випадку окремо. Виконавець був зобов'язаний: оформити всі належні товарно-транспортні документи, забезпечити надання транспортного засобу в узгоджений термін, забезпечити доставку вантажу до місця призначення в узгоджений термін, доставити вантаж без пошкоджень та в кількості, зазначеній у товарно-транспортних документах та інформувати Замовника у разі затримки під час транспортування.

Судовими інстанціями встановлено, що контрагентом позивача було здійснено транспортування товару з Данії, що підтверджується актами виконаних робіт. За виконані роботи позивачем перераховані грошові кошти на адресу нерезидента компанії Distribution Services A/S»у сумі 2 273 492,00 грн. (340 541,21 Євро), а саме: ІІ кв. 2006 р. - 153 282,00 грн.; ІІІ кв. 2006 р. - 669 568,00 грн.; ІV кв. 2006 р. -287 951,00 грн.; ІІ кв. 2007 р. - 770 241,00 грн. та ІІІ кв. 2007 р. - 392 450,00 грн.

Відповідно до пп. 1.35.1 п. 1.35 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції чинній на час здійснення господарської операції), фрахт -це винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Підпункт 1.35.2 п. 1.35 ст. 1 вказаного Закону встановлює, що доходи нерезидентів, отримані як фрахт, оподатковуються за правилами, визначеними пунктом 13.5 статті 13 цього Закону.

Згідно з п. 13.5 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником цього податку чи ні, а також чи є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Як було встановлено податковим органом, позивач згідно спірного договору, в порушення приписів п. 13.5 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не нарахував та не сплатив фрахт у розмірі 136 409,00 грн.

Доводи позивача щодо безпідставності визначення йому суми податкового зобов'язання ґрунтуються на тому, що названий договір не є договором перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу у розумінні пп. 1.35.1 п. 1.35 ст.1 вказаного Закону, а забезпечував виключно координаційно-організаційні обов'язки для виконавця, передбачав виконання лише підготовчих робіт по відправленню вантажів, супровідної документації на вантажі, тобто лише здійснення організації перевезень, тоді як безпосередньо транспортування вантажів здійснювалось та регулювалось іншими договорами між контрагентом позивача та третіми особами.

Відтак, сума фрахту, передбачена положеннями п. 13.5 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», повинна сплачуватись виконавцем, а не позивачем.

Із такими доводами позивача не погодились суди попередніх інстанцій зважаючи на таке.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим законом - застосовуються норми міжнародного договору.

Конвенцією «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно»від 05.03.1996 р., укладеної між Урядом України і Урядом Королівства Данії, яка набрала чинності 21.08.1996 р., зокрема, статтею 3 «Загальні визначення»встановлено, що термін «міжнародне перевезення»означає будь-яке перевезення морським або повітряним судном, що експлуатується підприємством Договірної Держави, крім випадків, коли морське або повітряне судно експлуатується виключно між пунктами в другій Договірній Державі.

У відповідності до статті 8 «Міжнародний транспорт»Конвенції, прибутки, одержані резидентом Договірної Держави від експлуатації морських і повітряних суден у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише у цій Державі.

Зважаючи на викладене, судові інстанції дійшли правомірного висновку, що положеннями вказаної Конвенції не передбачено інших видів перевезень, окрім морських і повітряних.

У той же час, зі змісту спірного договору вбачається, що перевезення були здійснені автотранспортом.

Крім того, судовими інстанціями було встановлено, що вказаний договір є за своєю суттю договором фрахту у розумінні положень пп. 1.35.1 п. 1.35 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки передбачав забезпечення надання транспортного засобу в узгоджений термін, забезпечення доставки вантажу до місця призначення в узгоджений термін та доставку вантажу, тощо.

Так, здійснена операція має всі ознаки перевезення вантажу, відтак усі здійснені позивачем платежі є фрахтом, а отже у нього виникає обов'язок утримати та сплатити податок з суми такого фрахту.

Посилання скаржника на ту обставину, що компанія Distribution Services A/S» брала на себе лише обов'язок забезпечення транспортування таких засобів шляхом залучення автотранспорту третіх осіб було обґрунтовано відхилено судовими інстанціями оскільки зміст спірної господарської операції передбачав не тільки координаційно-організаційні обов'язки для вказаної компанії, а власне перевезення вантажу із виплатою суми фрахту на користь нерезидента.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про невідповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Данфосс ТОВ»залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010 р. у справі №2-а-10362/08 (6/74 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.