Ухвала суду № 27458226, 01.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2012 року м. Київ К-23250/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Марченка Р.В.,відповідача:Капустіної А.А.,прокурора:Чубенка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного підприємства «ОРД»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 р.

у справі №7/683

за позовом Приватного підприємства «ОРД»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

та Державної податкової адміністрації у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ОРД»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва та Державної податкової адміністрації у м. Києві (далі -відповідачі) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2009 р. позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.10.2007 р. №0000412306/1, у решті позову відмовлено, судові витрати у сумі 3,40 грн. присуджено на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду із названим позовом стали результати проведеної податковим органом невиїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок позивача, за результатами якої складено акт від 17.08.2007 р. № 461/1-23-06-30967851.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого не підтверджено податковий кредит за липень 2006 р. у розмірі 550 108,00 грн., що призвело до завищення суми податку на додану вартість, заявлену до відшкодування із бюджету за грудень 2006 р. у розмірі 303 550,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 20.07.2008 р. №0000412306/0, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2006 р. на 303 550,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 20.08.2007 р. №0000402306/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 563,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого прийнято нові від 30.10.2007 р. №0000412306/1 та №0000402306/1.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок відповідача, викладений у акті перевірки, відповідно до якого встановлено включення позивачем до складу податкового кредиту за липень 2006 р. сум податку на додану вартість відповідно до податкових накладних, виданих ПП «Агіса»на суму 525 945,29 грн та ГП «Керченський морський порт» на суму 24 162,89 грн., які не підтверджені копіями податкових накладних постачальника по першому ланцюгу постачання, що призвело до завищення суми податкового кредиту за липень 2006 р. на суму 550 108,00 грн, у результаті чого підприємством завищено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за грудень 2006 р. на 303 550,00 грн та заниження податку на додану вартість до сплати за листопад 2006 р. на 3 042,00 грн.

Із такими висновками податкового органу погодився суд апеляційної інстанції, вказавши при цьому, що факт проведення позивачем господарських операцій з ПП «Агіса»не підтверджується документально через відсутність платіжних доручень про сплату суми податку на додану вартість у ціні придбаного у вказаного контрагента товару.

Так, з матеріалів справи вбачається, що обставини виявленого порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість»пов'язані з укладенням між позивачем та ПП «Агіса»договором від 01.03.2006 р. №1/03, відповідно до якого позивач став покупцем чорного лому.

Надані позивачем документи давали суду апеляційної інстанції підстави для висновку про непідтвердженість факту сплати сум податку на додану вартість по господарським операціям із ПП «Агіса».

За змістом положень п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У той же час, згідно з п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відтак, правовий аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що вимога пункту 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Виходячи з викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком суду апеляційної інстанцій, що у разі непідтвердженості сплати позивачем постачальниками у ціні придбання товарів (робіт, послуг) податку на додану вартість, право для заявлення таких сум до бюджетного відшкодування у нього відсутнє.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «ОРД»залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 р. у справі №7/683 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.