Ухвала суду № 27457909, 17.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2012 року м. Київ К-22446/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010 р.

у справі №2-а-3400/08 (22-а-2006/09)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Вібросепаратор»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010 р., задоволено адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Вібросепаратор»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі -відповідач), визнано недійсним та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.09.2007 р. №0005152303 та №0005162303; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3, 40 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2007 р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 14.09.2007 р. №1542/23-1/13568038/0110, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 1, 2 ст. 3 та ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що полягало у непроведенні розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, нероздрукуванні відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункових операцій на суму 74 393,02 грн.; п. 3.1 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», що виявилось у відсутності платіжних документів до авансового звіту за квітень -грудень 2006 р. та січень -червень 2007 р., які б підтверджували сплату готівкових коштів у сумі 7 605,40 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті спірні рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 27.09.2007 р. №00051552303, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 371 965,10 грн. та №0005162303, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 7605,4 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період з 18.04.2006 р. по 26.06.2007 р. були реалізовані запчастини на загальну суму 67 787,44 грн. та проведена оплата за електроенергію у сумі 6 605,58 грн., при цьому реєстратор розрахункових операцій при здійсненні вказаних операцій не використовувався, гроші отримані в касу підприємства згідно прибуткових касових ордерів.

Відповідач застосовуючи до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій вказує на порушення ним вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме вважає безпідставним незастосування реєстратора розрахункових операцій при реалізації продукції не власного виробництва (запчастин, електроенергії).

Із такими доводами обґрунтовано не погодились попередні судові інстанції зважаючи на таке.

Так, положення ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»містять вичерпний перелік видів діяльності, при здійсненні яких реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються.

За змістом п. 12 ст. 9 вказаного Закону реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Судовими інстанціями було встановлено, що місцем отримання товарів був склад позивача, розташований на території підприємства, тоді як місцем проведення розрахунків була каса підприємства.

З наведеного вбачається, що в місці отримання товарів операції з розрахунків у готівковій формі позивачем не здійснювалися, тому реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не повинні застосовуватися.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач здавав в оренду частини своїх приміщень іншим суб'єктам господарювання, з якими укладені відповідні договори оренди та договори на послуги по постачанню електроенергії.

Згідно вказаних договорів позивач забезпечував постачання електроенергії орендарям та самостійно проводив розрахунок за спожиту електроенергію з Житомирським РЕМ.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що оскільки сплата позивачу коштів за електропостачання є невід'ємною умовою і зобов'язанням по виконанню договорів оренди приміщень, то отримання цих коштів не можна вважати операціями в готівковій або безготівковій формі з купівлі-продажу товарів (надання послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, що виключає необхідність застосовувати реєстратор розрахункових операцій чи розрахункові книжки.

Доводи контролюючого органу про наявність у діях позивача порушень п. 2.11 п.2 та п.3.1 п.3 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України», затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 р. №637, також були правомірно відхилені судовими інстанціями з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.11 п.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України.

За змістом п. 3.1 п.3 Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктом 1.12 Інструкції «Про службові відрядження у межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністертва фінансів України від 13.03.1998 р. №59, встановлено, що витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо.

Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Витрати у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо) при наявності документа, що підтверджує витрати.

Зважаючи на наведені нормативні положення, неврахування контролюючим органом авансових звітів з рахунками готелів від 11.09.2006 р. №745, від 18.09.2006 р., №757, від 22.09.2006 р. №774, від 7.11.2006 р. №910, від 7.11.2006 р. № 908, від 7.11.2006 р. №911 на загальну суму 519,00 грн. було обґрунтовано визнано судами попередніх інстанцій неправомірним.

Крім того, положеннями ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 р. №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», на які посилається відповідач, передбачено, що штрафні санкції застосовуються за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

Таким чином, положення вказаного Указу визначають, що поряд з касовим чеком можливе надання іншого письмового документа, яким може бути, зокрема, рахунок за проживання в готелі з відміткою проведеної оплати у разі здійснення оплати без проведення касових операцій.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010 р. у справі №2-а-3400/08 (22-а-2006/09) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.