Рішення № 27438990, 12.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.11 справа№ 5015/6051/11

за позовом ВТПП Дімекс

до відповідача Фізична особа- підприємець ОСОБА_2

про стягнення

ціна позову: 10738,13грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Сорочик В.Ю.

Представники:

від позивача - Пеленська Н.Т.- представник, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача - не з'явився

Суть спору:

ВТПП Дімекс звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 про стягнення; ціна позову: 10738,13 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області №5015/6051/11 від 18.10.2011р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 17год. 20хв. 08.11.2011р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області №5015/6051/11 від 08.11.2011р. та від 29.11.2011р.

Представнику Позивача оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської обалсті та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано наступні документи: довіреності на право здійснення представництва; довідку №1 про відсутність обставин передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України; довідку №2, в якій зазначено що сума боргу станом на 16.11.2011р. становить 9495грн.49коп.; довідки про включення Сторін в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; опис вкладення у цінний лист.

Представник Відповідача в жодне з судових засідань не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином інформований про дату, час та місце проведення судового засідання, явка визнавалась обов'язковою; вимог ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Конверти з ухвалами господарського суду Львівської області по даній справі, надіслані Відповідачеві за вказаною у Договорі (який є підставою позовних вимог) поштовою адресою: АДРЕСА_1, повертались із зазначенням у поштовій довідці причини повернення -за закінченням терміну зберігання. Проте, відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АЕ №№478366-478368, станом на 03.11.2011р. місцезнаходженням Відповідача є АДРЕСА_2, за даною адресою також скеровувались ухвали господарського суду. З врахуванням наведеного, в тому числі положень ч.1 ст.64 Господарського процессуального кодексу України, суд приходить до висновку, що ухвали господарського суду Львівської області Відповідачу вручені належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд зазначає, що враховуючи вимоги ч.ч.1, 3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України, в суда відсутня правова підстава для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 9495,49грн. боргу.

25.02.2008р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладено угоду №КНТР-00002 (далі -Договір), відповідно до п.п.1.1, 2.1 якого, Продавець продає, а Покупець купує товари: ДВП, ДСП згідно погодженого асортименту, якості та кількості; ціни за товари, продані Продавцем по даній угоді, встановлюються по домовленості між сторонами і вказуються у відповідних документах Продавця (рахунку, накладній).

Згідно п.4.2 Договору, Продавець виконує замовлення протягом 15 днів з дня перерахування Покупцем коштів згідно виставленого Продавцем рахунку; за погодженням між сторонами вказаний термін може бути змінений.

Згідно п.5.1 Договору, платежі за продані по даній угоді товари будуть проводитись на протязі 30 календарних днів з моменту відвантаження його зі складу Продавця згідно представлених Продавцем на кожне замовлення відповідних документів (рахунку, накладної) за умови загальної заборгованості Покупця не більше тридцяти тисяч гривень.

31 липня 2008 року згідно накладної на відвантаження №ТВВВ-08690 Позивачем було відвантажено Відповідачу товару на суму 11756,34грн.

Станом на 30.07.2010р. борг Відповідача перед Позивачем склав 9495,45грн..

08.09.2011 року Відповідачу була скерована вимога про оплату 9495,49грн., проте в матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведено доводів та не представлено доказів надання відповіді на дану вимогу; згідно довідки Позивача станом на час розгляду справи, борг в розмірі 9495,49грн. Відповідачем не оплачено.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, та те, що в матеріалах справи відсутні та Відповідачем не подані докази, які б спростовували позовні вимоги, чи докази, які б свідчили про повне чи часткове погашення боргу в сумі 9495,45 грн., враховуючи представлені докази та доводи мотивувальної частини рішення, суд приходить до висновку, що вимога Позивача щодо стягнення з Відповідача 9495,45 грн. боргу підлягає до задоволення.

Щодо стягнення 929,04грн. інфляційних нарахувань та 313,60грн. 3% річних.

У додатку до позовної заяви Позивач наводить розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, проведені відповідно до основного боргу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунків, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 929,04грн. інфляційних нарахувань та 313,60грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

12.12.2011року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 19.12.2011року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 34, 38, 43, 49, 69,75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємеця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь ВТПП Дімекс (79021, Львівська обл., м.Львів, вул.Садова, буд.2 В, ідентифікаційний код 22348654) 9495,49грн. основного боргу, 313,60грн. 3% річних, 929,04грн. інфляційних втрат, 102грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.