Ухвала суду № 27417271, 08.11.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2012 р. Справа № 4156/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Ніколіна В.В., Качмара В.Я.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 року в справі за позовом Державного відритого акціонерного товариства «Шахта «Надія» до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Шахта «Надія» (далі - Позивач, ДВАТ «Шахта «Надія» відповідно) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Сокальському районі) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В ході розгляду справи Позивач уточнив позовні вимоги.

Позов, з врахуванням прийнятих судом уточнень, обґрунтований тим, що ДПІ у Сокальському районі прийняте податкове повідомлення-рішення № 000961150/0 від 12.09.2007 року.

З даним рішенням Відповідача ДВАТ «Шахта «Надія» не погоджується, тому що самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, виконало своє зобов'язання зі сплати цих податків за визначений ним у платіжних документах період і це виключає застосування штрафних санкцій на підставі п. 17.1.7 п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Також Позивач вважає, що органом державної податкової служби були пропущенні строки застосування штрафних санкцій, визначенні підп.. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 цього Закону.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 року позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відповідно до чинного на час часткової сплати ДВАТ «Шахта «Надія» грошових зобов'язань законодавства право визначати призначення платежу належало виключно платнику і податковий орган не був наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Тому самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час нарахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Нарахування штрафу Відповідачем здійснено за межами строків застосування штрафних санкцій.

З постановою окружного суду не погодився Відповідач, подавши на неї апеляційну скаргу, яка обґрунтована тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував положень чинного законодавства про відсутність підстав у платника податків погашати податкові зобов'язання, що мають більш пізні граничні терміни сплати, за наявності в нього непогашених сум податкових зобов'язань з більш ранніми термінами сплати та накопичувати таким чином борг за період, що пройшов. Також не ґрунтується на нормах чинного законодавства висновок суду першої інстанції щодо пропуску податковим органом строків нарахування штрафних санкцій.

Сторони правом на участь у судовому засіданні не скористалися, у зв'язку з чим справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

В справі встановлено, що ДПІ у Сокальському районі Львівської області проведено перевірку дотримання вимог п.п.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ДВАТ «Шахта «Надія» за період з 01.05.2003 р. по 23.08.2007 року, за наслідками якої складено акт № 767/150/00178175 від 03.09.2007 року. На підставі висновків акта перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення рішення від 12.09.2007 року № 000961150/0, яким на підставі п.17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку на 1573 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 558443 грн., позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50% в сумі 279221,50 коп.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, доданого до акту перевірки, податковий борг з податку на додану вартість в сумі 279221,50 грн., визначений в податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень липень 2003 року та сплаченого у розмірі 558443,00 грн.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення за № 1218 на суму 285000 грн. 00 коп., з призначенням платежу «ПДВ за травень 2007 року», № 1219 на суму 315000 грн. 00 коп., з призначенням платежу «ПДВ за червень 2007 року», № 1457 на суму 500000 грн., з призначенням платежу «ПДВ за липень 2007 року», №1487 від 23.08.2007 року на суму 300000 грн. з призначенням платежу «ПДВ за липень 2007 року».

Встановлені судом першої інстанції обставини справи не були спростовані в ході перегляду справи судом апеляційної інстанції, а також не заперечувалися сторонами при розгляді справи окружним судом.

Відповідно до встановлених правовідносин окружний суд правильно застосував норми матеріального права.

Так, декларування Позивачем грошових зобов'язань та їх сплата здійснювалися у період дії Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181-ІІІ), згідно підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 якого платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Згідно пункту 5.1 статті 5 цього Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Пунктом 5.3. статті 5 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно підпункту 4.1.4«а» пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового ) місяця.

Відповідно до пункту 4.1.5 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ визначений принцип рівності бюджетних інтересів.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.1999 року «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому відповідно до пункту 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 Закону № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податків сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про нарахування штрафу за межами допустимого строку.

Так, відповідно до п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків такої суми; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків такої суми; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 вказаного Закону податкове зобов'язання - платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з п. 1.5 ст. 1 цього ж Закону штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пунктом 17.3 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ визначено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Відповідно до п. п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 вказаного Закону за винятком випадків, визначених п.п.15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових, зобов'язань платника податків у випадках, визначених, цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, оскаржувана сума штрафних санкцій визначена поза межами строку, встановленого п. п. 15.1.1 ст. 15 Закону № 2181, оскільки, як вбачається з акту податкової перевірки від 03.09.2007 року № 767/150/00178175, Позивачем порушено граничні строки сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість, задекларованого (узгодженого) Позивачем у деклараціях з податку на додану вартість за 2003 рік.

Таким чином, із зазначеного вбачається, що штрафні санкції визначені органом податкової служби поза межами строку, визначеного ст. 15 Закону № 2181.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо скасування податкового повідомлення рішення від 12.09.2007 року № 000961150/0.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення першої інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення першої інстанції скасуванню не підлягає, як таке, що прийняте за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 року в справі № 2а-12664/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.В. Ніколін

В.Я. Качмар