Ухвала суду № 27416689, 31.10.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2012 р.Справа № 2-а-2823/10/2170

Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко К.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -Яковлєва О.В.,

суддів -Бойка А.В., Романішина В.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 року, у справі за позовом Приватного підприємства "Транс лоджистик сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 року, частково задоволено позов ПП "Транс лоджистик сервіс" та скасовано рішення ДПІ №0000392200/0 від 31.05.2010 року, в частині застосування до позивача штрафних санкцій, на суму 144183,51 грн., та рішення №0000402200/0 від 31.05.2010 року, в частині застосування до позивача штрафних санкцій, на суму 340 грн.

Не погоджуючись з постановленим у справі судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, з якої вбачається, що рішення у справі прийнято в порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не враховано висновок податкового органу щодо порушення позивачем строків ввезення на територію України передплаченого нерезиденту товару та невірно встановлено початок перебігу даного терміну, що призвело до зменшення суми штрафних санкцій, які накладено на позивача, а тому судове рішення є необґрунтованим.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.04.2008 року позивачем укладено контракт №007 з нерезидентом ІІ «ВЕ ТО»(республіка Литва) на поставку сідельних тягачів: DAF 2001 року випуску, вартістю 18500 євро, Volvo 2001 р.в., вартістю 16500 євро, та Volvo 2001 р.в., вартістю 25000 євро, а всього на загальну суму 60000 євро.

За умовами контракту оплата товару повинна здійснюватися шляхом безвідкличного документарного акредитиву, відкритого за дорученням Покупця банком «Приватбанк»та підтвердженого європейським банком SWEDBANK (Швеція) відповідно до умов Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів; строк поставки - 180 днів з моменту підписання акредитиву.

27.04.2008 року позивачем укладено з ЗАТ КБ «Приватбанк»договір комісії №1006/4603/ІРА про відкриття акредитиву, згідно якого банк зобов'язався відкрити на користь ІІ «ВЕ ТО», (Литва) безвідкличний документарний акредитив, а також доручити іноземному банку - SWEDBANK (Швеція) надати його безвідкличне підтвердження до вказаного акредитиву. Даною угодою також передбачено укладення договору про надання розстрочки у погашені комісіонером (банком) заборгованості перед підтверджуючим банком (SWEDBANK) строком на 360 днів з покладенням витрат по наданню такої розстрочки на позивача.

Згідно листа ЗАТ КБ «Приватбанк»від 04.04.2008 року за №01/02-4429, виконуючим банком - SWEDBANK (Швеція) надано 04.08.2008 року фінансування на користь ІІ «ВЕ ТО», Литва, в сумі 60000 євро, з датою погашення заборгованості - до 30.07.2009 року.

Як зазначено в акті перевірки і підтверджено позивачем, два сідельні тягачі Volvo, вартістю 16500 та 25000 євро, ввезені на територію України за ВМД від 16.09.2008 року №6783 та від 28.11.2008 року №8805.

Згідно наданої позивачем ВМД типу ІМ-40 №508000009/2010/005010 та Попереднього повідомленням (ДКД-ПП) №508000005 сідельний тягач DAF, вартістю 18500 євро, прибув на Чернігівську митницю 12.04.2010 року. Станом на момент перевірки цей товар знаходився на території України під митним контролем без права випуску у вільний обіг.

ЗАТ КБ «Приватбанк»здійснено оплату за акредитивом на користь виконуючого банку - SWEDBANK (Швеція), в сумі 64452,93 євро, 30.07.2009 року, що підтверджено позивачем копією відповідного платіжного доручення.

03.02.2010 року за №01/02-496 ЗАТ КБ «Приватбанк»повідомлено ДПІ про порушення позивачем валютного законодавства за вищевказаним контрактом, яке мало місце в січні 2010 року, у зв'язку з чим 25.05.2010 року податковим органом проведено виїзну документальну перевірку позивача, про що складено акт №2407/22-2/31221693, яким встановлено порушення позивачем ст.1 Указу Президента «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» та ст.2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

За результати перевірки податковим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000392200/0 від 31.05.2010 року та №0000402200/0 від 31.05.2010 року.

За результатом встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог, з яким погоджується судова колегія, з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" визначено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Статтю 4 цього ж закону встановлено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до ст.2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" - початком перебігу 180-денного терміну для ввезення на територію України передплаченого імпортного товару при здійснені розрахунків у формі документарного аккредитиву - є саме дата здійснення платежу уповноваженим банком.

Відповідно до п.3 ст.1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» - «уповноважений банк» - це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів, яким в даному випадку є ЗАТ КБ «Приватбанк».

Судовою колегією встановлено, що спірним рішенням №0000392200/0 від 31.05.2010 року за порушення ст.2 вищевказаного закону до позивача застосовано пеню, в розмірі 186766, 20 грн., у зв'язку з тим, що дата оплати товару, на суму 18500 євро, - 04.08.2008 року, граничний термін надходження цього товару - 31.01.2009 року, період затримки складає 474 дні (з 01.02.2009 року по 20.05.2010 року), а оскільки розмір санкції перевищує суму недопоставленого товару - сума пені дорівнює сумі недопоставленого товару - 186766,20 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком ДПІ про порушення позивачем вимог ст.2 вищевказаного закону щодо своєчасного ввезення на територію України передплаченого нерезиденту товару, на суму 18500 євро, але не погоджується з визначеним ДПІ строком, протягом якого мало місце це порушення, оскільки початком перебігу вищевказаного 180-денного терміну для ввезення на територію України передплаченого імпортного товару при здійснені розрахунків у формі документарного аккредитиву, є саме дата здійснення платежу уповноваженим банком, яким в даному випадку є ЗАТ КБ "Приватбанк".

ЗАТ КБ «Приватбанк»здійснено платіж за документарним акредитивом на користь виконуючого іноземного банку, SWEDBANK (Швеція), саме 30.07.2009 року, а тому визначений ст.2 вищевказаного Закону 180-денний термін для ввезення позивачем на територію України передплаченого товару, закінчується 26.01.2010 року.

Оскільки позивачем поставлено товар на митну територію України 12.04.2010 року, тобто з порушенням строку на 76 днів - розмір пені відповідно до ст.4 цього ж Закону повинен складати 42582,69 грн. (186766,20 грн. (18500 євро) х 0,3 % х 76 днів = 42582,69 грн.).

Колегія суддів, також, вважає необґрунтованими твердження ДПІ про те, що на час перевірки імпортна операція з поставки сідельного тягачу DAF, на суму 18500 євро, - є незавершеною через відсутність у позивача на цей товар вантажно-митної декларацію типу ІМ-40 «Імпорт», оскільки моментом, з якого товари є імпортованими в Україну, слід вважати момент перетину такими товарами митного кордону України незалежно від їх подальшого митного оформлення.

Оскільки сідельний тягач поставлено на митну територію України 12.04.2010 року, на що вказано ДПІ в акті перевірки та підтверджено позивачем належними доказами, то датою закінчення цієї імпортної операції є саме 12 квітня 2010 року.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що пеня, в сумі 144183,51 грн., застосована до позивача рішенням ДПІ №0000392200/0 від 31.05.2010 року - є неправомірною, а тому судом першої інстанції правомірно скасовано рішення ДПІ в цій частині.

Статтею 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності декларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України.

Відповідно до п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Згідно з п.3 наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами", обов'язкове декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наведеною формою щоквартально в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності, починаючи з підсумків за 1995 року, а спільними підприємствами з іноземними інвестиціями - щоквартально до 20 числа наступного місяця за звітним кварталом і у терміни, встановлені для подання річної звітності, починаючи з підсумків діяльності за 1995 року.

Згідно п.5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого Постановою КМУ від 28 лютого 2000 року № 419, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами органам, зазначеним у пункті 2, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 року N49, встановлено, що невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;

- порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вищевказаним пунктом 2.7 Положення передбачено, що порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України. Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

Судовою колегією встановлено, що позивачем не подано до ДПІ декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.04.2009 року, на 01.07.2009 року, на 01.10.2009 року та на 01.01.2010 року, а декларація станом на 01.04.2010 року надана позивачем своєчасно - 26.04.2010 року.

Суд погоджується з висновком ДПІ про наявність в діях позивача порушень вимог ст.1 вищевказаного Указу Президента України, проте вважає, що таке порушення мало місце в діях позивача лише після здійснення платежу за зовнішньоекономічним контрактом від 21.04.2008 року уповноваженим банком - ЗАТ КБ «Приватбанк», тобто після 30.07.2009 року, коли валютні цінності за вказаним контрактом вийшли за межі України.

Оскільки до 30.07.2009 року валютні цінності за зовнішньоекономічним контрактом від 21.04.2008 року не виходили за межі України, податковим органом неправомірно застосувано до позивача штрафні санкції за порушення порядку декларування до 30.07.2009 року.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що порушення позивачем п.1 вищевказаного Указу Президента України мало місце після 30.07.2009 року, у вигляді неподання вказаної декларації станом на 01.10.2009 року та на 01.01.2010 року, а тому розмір санкції за це порушення повинен складати 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 грн.) за два звітних періоди, тобто 340 грн. (170 х 2 = 340), а тому судом першої інстанції правомірно скасовано рішення податкового органу в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 січня 2011 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Судді: О.В. Яковлєв А.В. Бойко В.Л. Романішин