Ухвала суду № 27361535, 07.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2012 року м. Київ К-37569/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010

у справі № 2а-3619/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стройбат" (далі - Товариство)

до ДПІ,

за участю прокурора Київського району м. Харкова,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 17.02.2010 № 0000302302/0, від 17.02.2010 № 0000312302/0, від 18.03.2010 № 0000302302/1 та від 18.03.2010 № 0000312302/1. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з наявності доказів придбання позивачем спірного товару (полікарбонату стільникового) та його використання у власній господарській діяльності, що спростовує зафіксовані в акті перевірки факти порушення Товариством правил формування даних податкового обліку.

На вказані судові рішення ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи та просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій і відмовити у позові Товариства.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судами у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2009, оформлену актом від 09.02.2010 № 508/235/30288706. За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 519 520,90 грн. (у тому числі 1 492 225 грн. за основним платежем та 1 027 295,90 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 17.02.2010 № 0000302302/0, та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 738 210 грн. (у тому числі 492 140 грн. за основним платежем та 246 070 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 17.02.2010 № 0000312302/0. Правова позиція податкового органу, покладена в основу зазначених донарахувань, полягає в тому, що на виконання договору від 03.06.2008 № 5301/80630 протягом липня-вересня 2008 року позивач (постачальник) поставив в адресу закритого акціонерного товариства «Нова лінія»(покупець) товар -полікарбонат стільниковий розміром 1050*3000 мм, профілі розміром 3000 мм та термошайби для кріплення на загальну суму 3 508 200,79 грн., тоді як у період з 01.10.2007 по 30.09.2009 позивачем придбавався лише полікарбонат розміром 6000 мм*2100 мм та профілі розміром 6000 мм; у залишках товарів полікарбонат інших розмірів та термошайби для кріплення також не обліковувалися; витрати на їх придбання до складу валових витрат та податкового кредиту не відносились; додаткова плата працівникам Товариства за різання полікарбонату не нараховувалася, сторонні особи для цього не залучалися.

Наведені обставини було розцінено податковим органом як свідчення безоплатного отримання позивачем зазначених товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 3 508 200,79 грн., що, відповідно, вимагає включення їх вартості до валового доходу Товариства. Крім того, на підставі висновку про відсутність доказів використання позивачем у власній діяльності придбаного полікарбонату розміром 6000 мм*2100 мм та профілів розміром 6000 мм загальною вартістю 2 460 700 грн. ДПІ було виключено відповідну суму з валових витрат Товариства та з податкового кредиту 492 140 грн. ПДВ у складі їх вартості.

Однак зафіксовані в акті перевірки обставини були належним чином спростовані судами за наслідками дослідження наявних у справі первинних документів. Так, суди встановили, що внаслідок порізки комірником Товариства придбаного полікарбонату розміром 6000 мм*2100 мм та профілів розміром 6000 мм позивачем було одержано зазначену продукцію, відповідно, розміром 1050*3000 мм та розміром 3000 мм; кількість отриманого позивачем товару співпадає з кількістю списаної продукції внаслідок її продажу. Відображений у бухгалтерському обліку позивача товар під назвою «термошайба для кріплення»має також і інше найменування -«диск з неопреновим покриттям», придбання якого підтверджується накладними.

Таким чином, судами було з'ясовано, що товар, який виступав предметом поставки Товариством в адресу ЗАТ «Нова лінія»та був кваліфікований ДПІ як безоплатно отриманий позивачем, був тим самим товаром, що придбавався Товариством у період з 01.10.2007 по 30.09.2009 та був розцінений податковим органом як такий, що не використаний у господарській діяльності Товариства.

Тим самим судами було встановлено дотримання позивачем законодавчо встановлених критеріїв формування валових витрат та податкового кредиту.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є, зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Оскільки, як випливає з установлених судами обставин справи, придбані позивачем товарно-матеріальні цінності (полікарбонат розміром 6000 мм*2100 мм та профілі розміром 6000 мм) були в подальшому продані покупцеві в рамках провадження господарської діяльності Товариства, то формування валових витрат та податкового кредиту за спірними операціями було здійснено позивачем з дотриманням наведених вимог Закону.

Твердження ДПІ, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування рішень попередніх інстанцій, касаційним судом не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010 у справі № 2а-3619/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько