Ухвала суду № 27361123, 07.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2012 року м. Київ К-24613/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-4" (далі -Товариство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010

у справі № 2-а-45797/09/1670

за позовом Товариства

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Кременчуцька ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2009 року Товариство звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2009 № 0003232301/0/1986, згідно з яким позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 186 714 грн. (у тому числі 124 476 грн. за основним платежем та 62238 грн. за штрафними санкціями).

Постановою названого суду від 27.10.2009 позов задоволено з тих підстав, що реальність виконання операцій з поставки товару позивачем в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Тікко»(далі -ТОВ «Тікко») підтверджується документально.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні операції не супроводжувалися фактичним рухом активів, а опосередковувалися виключно складенням первинних документів для створення наслідків у податковому обліку з метою податкової економії.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду зі спору як скасовану помилково. В обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається, зокрема, на факт використання придбаної у ТОВ «Тікко»продукції для виробництва асфальту та бетонних розчинів на виконання своїх зобов'язань перед контрагентами.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Кременчуцькою ОДПІ було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Тікко» за період з 01.09.2008 по 31.01.2009. За наслідками цієї перевірки було складено акт від 29.05.2009 № 2222/23-209/33081927 та винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення. В ході перевірки податковим органом було виявлено, що при визначенні бази та об'єкта оподаткування ПДВ Підприємством було безпідставно враховано суму цього податку, пред'явлену йому до сплати ТОВ «Тікко»у ціні поставлених товарів в рамках виконання договору купівлі-продажу від 01.09.2008 № 117. Виключаючи відповідну суму з податкового кредиту Товариства, податковий орган виходив з того, що: ТОВ «Тікко»відсутнє за місцезнаходженням, його директор Плахотний Руслан Вікторович за місцем прописки не проживає, кількість працюючих у ТОВ «Тікко»відсутня, у цього постачальника немає основних фондів та інших матеріально-технічних ресурсів, необхідних для провадження господарської діяльності з поставки товарів.

Для цілей оподаткування під податковою вигодою розуміється зменшення розміру податкового зобов'язання внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, формування податкового кредиту, а також отримання права на залік або повернення податку з бюджету.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного здійснення господарських операцій (їх реальності), здійсненням операції без ділової мети, обліком операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, необережністю та необачливістю при вчиненні правочинів з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобов'язань, укладенням нетипових та разових угод, використанням нетрадиційних форм розрахунків.

Оцінивши доводи оспорюваного Товариством рішення податкової інспекції, подані нею докази на спростування презумпції добросовісності платника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що їх сукупність свідчить про одержання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Так, з урахуванням доводів Кременчуцької ОДПІ щодо формального складення первинних документів учасниками спірних операцій апеляційний суд обґрунтовано вдався до дослідження фактичного виконання дій, які становлять зміст операції з поставки товару, а саме -його транспортування, прийняття за кількістю та якістю, зберігання. Однак, як зазначив апеляційний суд, докази на вчинення зазначених дій у процесі виконання поставки товарів в адресу Товариства у матеріалах справи відсутні.

Власне ж факт виробництва позивачем бетонів та асфальту не може підтверджувати виконання поставки товарно-матеріальних цінностей саме ТОВ «Тікко».

Слід зазначити, якщо під час вирішення спору буде встановлено, що товар справді придбавався платником, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит.

Також необхідно наголосити, що за умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. Однак під час розгляду цієї справи Товариством не наведено факторів, якими він керувався при виборі постачальника на відповідному ринку товарів.

Таким чином, висновок апеляційного суду, покладений в основу рішення про відмову в задоволенні позову, відповідає приписам Закону України «Про податок на додану вартість»та обставинам справи, встановленим на підставі правильної та об'єктивної оцінки наявних у справі доказі.

Вищий адміністративний суд України, в свою чергу, не вправі переглядати установлені судами фактичні обставини справи, переоцінювати докази, позаяк це не відповідало б вимогам статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає межі перегляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи скарги не спростовують висновки апеляційного суду, а інша оцінка скаржником установлених судами фактичних обставин справи та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-4" відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 у справі № 2-а-45797/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько