Ухвала суду № 27360993, 03.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/87476/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.08.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р.

у справі № 2а/0570/9995/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології»(надалі -позивач, ТОВ «Фірма «Інформаційні технології») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (надалі -відповідачі, ДПІ у Київському районі м. Донецька) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.08.2011 р. (суддя -С.В. Ушенко), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - В.П. Юрченко, судді: М.І. Старосуд, О.О. Чебанов), адміністративний позов задоволено повністю: визнано недійсним податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010 р. № 0002802340/1-32775/10/23-213, від 21.12.2010р. № 0002812340/1-32777/10/23-213; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інформаційні технології»судові витрати у розмірі 3,40 коп.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Виват-Пром»за період листопад, грудень 2009 року, за результатами якої 03.11.2010 р. складено акт № 7739/23-2/13501123 (надалі -акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 1.31, статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 58 477,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 46 781,00 грн.

На підставі акта податковим органом складено податкові повідомлення-рішення: від 21.12.2010 р. № 0002802340/1-32775/10/23-213, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 81 867,80 грн., у т.ч. 58 477,00 грн. -основного платежу та 23 390,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; від 21.12.2010 р. № 0002812340/1-32777/10/23-213, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 70 171,50 грн., у т.ч. 46 781,00 грн. -основного платежу та 23 390,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається зі змісту акта, суть порушення полягає в укладені між позивачем та ТОВ «Виват-Пром»нікчемного правочину з метою зниження об'єкту оподаткування. У зв'язку з чим, відповідач вважає, що формально задокументовані у первинному обліку підприємств господарські операції, у силу статті 216 Цивільного кодексу України, не створили жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із їх недійсністю.

Крім того, податковий орган в акті зазначив про відсутність доказів надмірної сплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача по ланцюгу.

Однак, суди попередніх інстанцій визнали такий висновок відповідача необґрунтованим, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

За змістом підпункту 7.4.5 цього ж пункту Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.11.2009 р. між позивачем та ТОВ «Виват-Пром»укладено договір купівлі-продажу, згідно якого позивач зобов'язався придбати та оплатити товар, асортимент, кількість та ціна якого узгоджувалася сторонами на кожну партію у рахунках-фактурах та накладних.

Оплата товару здійснена у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно наданих рахунків, які містяться у матеріалах справи.

Факт отримання товару підтверджено належним чином оформленими первинними документами, зокрема, податковими накладними, які відображено у реєстрі податкових накладних позивача.

Наявними у справі документами підтверджено також подальше використання позивачем, придбаних товарів, у власній господарській діяльності.

Порушень ТОВ «Фірма «Інформаційні технології»порядку формування податкового кредиту у період, що перевірявся, перевіркою не виявлено.

Отже, матеріалами справи підтверджено факт реального виконання умов спірного договору та правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за вказаними операціями.

Крім того, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованого включення позивачем до складу валових витрат за період листопад, грудень 2009 року сум, перерахованих на придбання товарів у цих періодах, які підтверджені відповідними розрахунковими та платіжними документами.

Що стосується висновків відповідача про те, що вказаний договір є нікчемним та укладений лише з метою формування податкового кредиту, що тягне за собою втрати дохідної частини Державного бюджету України, то колегія суддів відхиляє їх як безпідставні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Під час розгляду справи судами встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом угода не віднесена законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання її недійсною.

Так, позивачем належним чином оформлено господарські правовідносини з контрагентом, а фактичне здійснення таких операцій підтверджена належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено наявність у позивача або ТОВ «Виват-Пром» умислу при укладенні ними вищезазначеного договору, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначений договір був укладений позивачем саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому зазначені угоди не можуть розглядатися як нікчемні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, яким визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010 р. № 0002802340/1-32775/10/23-213, від 21.12.2010р. № 0002812340/1-32777/10/23-213.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.08.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р. у справі № 2а/0570/9995/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.