Постанова № 27355368, 29.10.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2012 р. Справа№ 5011-4/4381-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Стручаєв Д.О. - представник, дов. № 100112-1 від 10.01.2012;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, дов. № 102 від 21.01.2011;

розглянувши у від- критому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на рішення

Господарського суду

міста Києва

від 17.07.2012

у справі № 5011-4/4381-2012 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

про стягнення 63 263,02 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 5011-4/4381-2012 відкладено на 22.10.2012, а у судовому засіданні 22.10.2012 оголошено перерву до 29.10.2012.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2012 у справі № 5011-4/4381-2012 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 931,61 грн. заборгованості за травень та червень 2011р., 72,40 грн. пені, 16 184,18 грн. штрафу, 447,01 грн. судового збору; в решті частини позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до квитанції № 36 від 17.12.2009 відповідач сплатив позивачу 15 000,00 грн. з зазначенням в призначенні платежу: от ФОП ОСОБА_4; суд погоджується з твердженням відповідача, що гарантійна сума в розмірі 10 000,00 грн. була сплачена першим платежем та не приймає твердження позивача, що даний платіж передбачав орендну плату за 3 місяці (тобто за листопад 2009р., грудень 2009р., січень 2010р.); враховуючи твердження відповідача щодо сплати ним гарантійної суми, яка повинна була бути зарахована позивачем в рахунок заборгованості, суд погодився з розрахунком відповідача, що заборгованість по сплаті орендних платежів становить 931,61 грн.; вимога позивача про стягненні пені підлягає задоволенню частково, у сумі 72,40 грн., за період з 01.07.2011 по 30.12.2011, від несплаченої суми орендних платежів у розмірі 931,61 грн.; заявлена позивачем сума штрафу за невиконання зобов'язання у розмірі 48 620,80 грн., відповідно до п. 5.2 договору, задовольняється судом частково, оскільки суд в даному випадку застосовує ч. 6 статті 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання та вважає, що нарахування штрафу позивач повинен був розрахувати за 183 дні з 01.07.2011 по 01.01.2012; враховуючи ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, об'єктивно оцінивши всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, враховуючи, що вимога щодо сплати штрафу в розмірі 48 620,80 грн. є надмірно великою, співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідки порушення зобов'язання не є співрозмірними, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання по договору, до 50%, тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у сумі 48 620,80 грн. підлягає задоволенню частково, у сумі 16 184,18 грн.(з врахуванням застосування п.6 ст. 232 ГК України).

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2012 у справі № 5011-4/4381-2012 скасувати в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 16 184,18 грн., з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені за неповернення орендованого приміщення відмовити у повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вказує на те, що ні позивачем, ні відповідачем не заперечується факт, що внаслідок одностороннього розірвання договору, відповідач 08.07.2011 звільнив приміщення, але жодного акту прийому-передачі приміщення підписано не було; відсутність акту не підтверджує подальше користування приміщенням, а лише неправильне оформлення та фіксацію факту повернення об'єкта оренди; судом першої інстанції фактично стягнуто пеню за відсутність підписаного акту прийому-передачі приміщення, а не за неповернення приміщення позивачу.

Заявник посилається на положення ч. 2 ст. 35 ГПК України та стверджує, що факт звільнення орендарем приміщення, у зв'язку з його залиттям та, як наслідок, пошкодження водою до стану, непридатному для використання, був встановлений у іншому судовому процесі (справа № 4/563).

На думку заявника, судом першої інстанції не було враховано позиції Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, викладені в інформаційних листах Вищого господарського суду України від 27.02.2012 № 01-06/224/2012, Вищого господарського суду України від 29.05.2012 № 01-06/735/2012 та постанові Верховного суду України від 20.03.2012 у справі № 40/117, відповідно до якої неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Посилаючись на положення ст. 30 ГПК України, заявник заявляє про незадоволення судом клопотань про виклик осіб, які за аналогічними договорами орендували частину приміщення у тій самій будівлі, що і заявник, для з'ясування факту звільнення відповідачем приміщення 07.08.2011.

Заявник вважає, що суд першої інстанції неправомірно визнав доведеним той факт, що відповідачем було порушено умови договору суборенди та не повернуто приміщення позивачу, на підтвердження своїх вимог позивачем не було надано жодного документу та документу, відповідно до п. 5.5 договору, який підтверджує порушення умов договору, що не дає йому права на нарахування штрафних санкцій за порушення відповідачем умов договору.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її доводів, вказує на те, що як угода про розірвання договору, так і акт приймання-передачі нерухомості, є двосторонніми правочинами, тому при їх вчиненні треба дотримуватися вимог Цивільного кодексу України щодо правочинів, а відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі; позивачем застосовувалась міра договірна та не було застосовано законної неустойки; до суду першої інстанції було надано акт про самовільне звільнення приміщення в оригіналі, що спростовує твердження щодо недоведення обставин порушення умов договору орендарем.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором суборенди приміщення № 36-11/2009 від 02.11.2009, яка складається із заборгованості зі сплати орендних платежів у розмірі 12 142,22 грн., штрафу у сумі 2 500,00 грн. за невиконання обов'язку сплати гарантійної суми за договором, заборгованості за прострочку повернення приміщення з 01.07.2011 по 01.04.2012 у розмірі 48 620,80 грн.; судового збору.

Згідно із ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 02.11.2009 між позивачем та відповідачем укладено договір суборенди приміщення № 36-11/2009, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором орендодавець, зобов'язується передати, а відповідач, за договором орендар, зобов'язується прийняти у строкове платне користування частину торгівельних площ торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно із п. 3.2 договору № 36-11/2009 строк оренди складає 11 місяців і розпочинається з моменту (дня) підписання акта прийому-передачі об'єкта оренди із врахуванням положень розділу четвертого цього договору.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.5 договору № 36-11/2009 відповідач повертає позивачу об'єкт оренди в день закінчення строку дії цього договору або його дострокового припинення (розірвання договору); передача об'єкта оренди відповідачем позивачу оформлюється актом прийому-передачі об'єкта оренди, який складається в двох примірниках та підписується сторонами або їх уповноваженими представниками (п.5.1); у випадку не передачі відповідачем позивачу об'єкта оренди в день закінчення строку дії договору або його дострокового припинення, відповідач сплачує за кожний день невиконання цього зобов'язання неустойку у формі штрафу; штраф встановлюється у розмірі вартості орендної плати за один день (п.5.2); відповідач зобов'язаний повернути позивачу об'єкт оренди в стані, не гіршому за той, в якому об'єкт оренди був переданий відповідачу за актом прийому-передачі, із врахуванням природного зносу і положень стосовно поліпшення об'єкту оренди (п. 5.3); у випадку самовільного звільнення відповідачем об'єкта оренди без узгодження з орендодавцем або відмови відповідача підписати акт прийому-передачі, факт повернення об'єкта оренди підтверджується актом про звільнення приміщення, складеним комісією у складі представників позивача та незалежної особи; цей акт є підставою для припинення нарахування орендної плати та підтвердженням вчинення відповідачем грубого порушення умов договору (п. 5.5).

На виконання умов договору № 36-11/2009, позивач 02.11.2009 передав в оренду, а відповідач прийняв частину приміщення площею 38 кв.м, що знаходиться в магазині за адресою: АДРЕСА_2 та є об'єктом оренди згідно із договором суборенди, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим відбитком печаток сторін актом приймання-передачі приміщення в оренду за договором суборенди № 36-11/2009.

Пунктом 7.2.3 договору № 36-11/2009 сторони погодили умову про те, що орендна плата за місяць за всю орендовану площу, на момент підписання договору, становить 5 000,00 гривень і включає в себе ПДВ.

Додатковою угодою №1 від 28.09.2010 до договору суборенди № 36-11/2009 від 02.11.2009 сторони домовились про збільшення плати за користування об'єктом оренди внаслідок підвищення плати за комунальні послуги з 15.10.2010 на 10 гривень за кожен квадратний метр; таким чином, з 15.10.2010 плата за користування об'єктом оренди була збільшена на 380,00 гривень за 38 метрів квадратних, щомісячно.

Додатковою угодою № 2 від 06.05.2011 до договору суборенди № 36-11/2009 від 02.11.2009 сторони домовились, що загальна площа, яку орендує відповідач, становила в березні та квітні місяці 2011 року 38 квадратних метрів; загальна сума оренди на даний період складає 5 380,00 гривень в місяць (п. 1); сторони домовились про надання пільгових умов для відповідача наступним чином: з 01 березня 2011 року по 30 квітня 2011 року орендна плата буде зменшена на 10 760,00 гривень (п.п. 2, 2.1); сплата суми орендної плати проводиться відповідачем позивачу в порядку, передбаченому вищевказаним договором суборенди (п. 3).

Згідно із п.п. 7.6, 7.8 договору № 36-11/2009 у кожному наступному місяці оренди відповідач сплачує не пізніше ніж до 10 числа (включно) поточного місяця повну орендну плату за даний місяць (п. 7.6); відповідач сплачує орендну плату, визначену цим розділом, на підставі рахунку позивача (п. 7.8).

Як зазначає позивач у позовній заяві, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за користування приміщенням у травні 2011р. у розмірі 5 380,00 грн. та у червні 2011р. у розмірі 5 380,00 грн.

Частинами 1 та 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічна норма міститься і в ст. 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У письмовому відзиві від 25.06.2012 (додатковому) на пояснення позивача від 21.06.2012 (а.с. 71-88), відповідач наводить розрахунок щодо сплати орендної плати, також до відзиву додані всі квитанції, зазначені у розрахунку.

Відповідно до п.п. 8.1, 8.2, 8.3, 8.3.2 договору № 36-11/2009, з метою забезпечення виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором, зокрема, (перелік невичерпний) оплати вартості користування об'єктом оренди, вартості наданих за договором послуг, оплати нарахованих штрафів, пені тощо, відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу гарантійну суму (п. 8.1); розмір гарантійної суми дорівнює подвійному розміру орендної плати, встановленої на день підписання цього договору (п. 8.2); відповідач перераховує на розрахунковий рахунок позивача повну суму гарантійної суми протягом п'яти днів з дати укладання даного договору (п. 8.3); позивач за невиконання зобов'язання із перерахування гарантійної суми має право стягнути з відповідача неустойку у розмірі, передбаченому пунктом 16.2 договору (п. 8.3.2).

Враховуючи умови п. 8.2 договору № 36-11/2009, гарантійна сума, яка підлягала перерахуванню відповідачем на рахунок позивача, склала суму у розмірі 10 000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем згідно із квитанцією № 36 від 17.12.2009 сплачено позивачу 15 000,00 грн.

Пунктом 16.2 договору № 36-11/2009 сторони погодили, що відповідач також у випадку порушення окремого зобов'язання за цим договором, відповідальність за яке не встановлено відповідним положенням договору, сплачує неустойку у формі штрафу; штраф встановлюється позивачем у розмірі 50% від розміру орендної плати, діючої на той місяць, в якому було вчинено порушення.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 2 500,00 грн. за невиконання обов'язку сплати гарантійної суми за договором, оскільки матеріалами справи підтверджено перерахування відповідачем зазначеної гарантійної суми у складі суми, перерахованої за квитанцією № 36 від 17.12.2009, а договором № 36-11/2009 передбачений штраф за неперерахування гарантійної суми позивачу, а не за прострочення такого перерахування.

Як вбачається із розрахунку відповідача, ним включено до платежів сплату по 5 000,00 грн. по розписках від 14.01.2010 та від 25.06.2010. Однак, належних доказів здійснення таких платежів відповідач не надав, та позивач не визнає здійснення цих платежів, у зв'язку із чим доводи відповідача про сплату 10 000,00 грн. є такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

Перевіривши розрахунки позивача та відповідача щодо нарахування та сплати орендних платежів, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 1 від 28.09.2010 та № 2 від 06.05.2011, дослідивши документи про сплату орендних платежів, враховуючи ненадання відповідачем розписок, які свідчать про сплату 14.01.2010 орендної плати у розмірі 5 000,00 грн. та 25.06.2010 орендної плати у розмірі 5 000,00 грн. та заперечень позивача проти фактів здійснення платежів за цими розписками, про що свідчить розрахунок позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем, підтвердженої матеріалами справи, на суму у розмірі 10 760,00 грн., яка і підлягає стягненню.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 7.7 договору № 36-11/2009 за нездійснення або неповне здійснення зазначеної оплати у визначений термін, відповідач сплачує, починаючи з першого дня прострочення, позивачу за кожен день несплати або часткової несплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на день прострочення від суми заборгованості зі сплати орендної плати; у разі нездійснення сплати пені відповідач відшкодовує її з гарантійної суми.

Здійснивши перерахунок суми пені, з урахуванням п. 6 ст. 232 ГК України та фактичного розміру заборгованості по сплаті орендних платежів, апеляційний господарський суд вважає суму пені у розмірі 836,18 грн. правильною.

Апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок суми штрафу, враховуючи положення п. 6 ст. 232, ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми штрафу та із його зменшенням до суми у розмірі 16 184,18 грн.

Щодо твердження відповідача про те, що факт звільнення орендарем приміщення, у зв'язку з його залиттям та, як наслідок, пошкодження водою до стану, непридатного для використання, був встановлений у справі № 4/563, то слід зазначити, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.03.2012 у справі № 4/563 не вказано про дату звільнення відповідачем орендованого приміщення, а в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2012 у справі № 4/563 вказується про витрати відповідача, пов'язані із вивезенням відповідачем меблів 10.07.2011, проте не встановлено факту звільнення орендованого приміщення; крім того, у справі № 4/563 судами були досліджені докази та надана їм оцінка, виходячи із їх наявності у цій справі та предмету позову - стягнення матеріальних збитків, тому оцінка доказів у справі № 4/563 не може бути фактом, встановленим для справи № 5011-4/4381-2012, у зв'язку із чим підстави для застосування ст. 35 ГПК України відсутні.

Апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір заборгованості становить суму 931,61 грн., як із таким, що не підтверджений доказами у справі № 5011-4/4381-2012.

Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини справи.

У матеріалах справи є наявним оригінал акту від 26.06.2012 огляду приміщення та встановлення факту самовільного звільнення, яким комісією у складі посадових осіб позивача та незалежної особи засвідчено, що оглядом приміщення площею 38 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, що надавалось відповідачу у строкове платне користування на підставі договору оренди № 36-11/2009, встановлено відсутність зазначеного орендаря без узгодження з орендодавцем.

Оскільки договором № 36-11/2009 сторони погодили умови про обов'язок відповідача передати позивачу об'єкт оренди шляхом оформлення актом прийому-передачі об'єкта оренди, то саме на відповідача покладається обов'язок, відповідно до ст. 33 ГПК України доведення факту повернення об'єкта оренди позивачу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Сторонами на власний розсуд погоджено умови пункту 5.2 договору № 36-11/2009, яким передбачено відповідальність за порушення зобов'язання, що не заборонено чинним законодавством. Докази того, що договір № 36-11/2009 визнаний недійсним, відсутні.

Отже, у заявника відсутні підстави для висновку про те, що умови договору № 36-11/2009 про відповідальність за порушення зобов'язання не застосовуються, а застосуванню підлягає лише ст. 785 ЦК України.

Згідно із ст. 32 ГПК України фактичні дані, які можуть бути доказами, встановлюються такими засобами, як, зокрема, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в процесі.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Оскільки пояснення осіб, які орендували частину приміщення за іншими договорами оренди, не мають юридичної сили доказу у справі № 5011-4/4381-2012, у суду першої інстанції не було підстав для виклику цих осіб у судове засідання.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для часткового скасування рішення господарського суду першої інстанції і прийняття нового рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2012 у справі № 5011-4/4381-2012 скасувати частково і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (02099, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат" (04073, м. Київ, проспект Московський, 8, корпус 16А, код ЄДРПОУ 30697587) 10 760,00 грн. основного боргу, 836,18 грн. пені, 16 184,18 грн. штрафу, 708,77 грн. судового збору.

В решті частини позову відмовити.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу № 5011-4/4381-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.