Постанова № 27327323, 02.11.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Буряк І.В.

Суддя-доповідач - Шальєва В. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2012 року справа №2а/0570/11194/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецькій апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого - судді Шальєвої В.А.

суддів Компанієць І.Д., Бишова М.В.

секретар Газарян А.В.

за участі представника позивача Ющенко Н.П.

представників відповідача Врублевської Т.В., Литвиненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Донецького апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 26, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ПАОК" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2012 р. в справі № 2а/0570/11194/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ПАОК" до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ПАОК" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за наслідками проведення позапланової документальної невиїзної перевірки з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за липень, вересень 2009 р. та податку на прибуток за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2009 р. по взаємовідносинам з ТОВ „Лугапорт", оформленої актом перевірки № 3414/15-2-13506103 від 10.08.2012 р., Слов'янською ОДПІ 20.09.2012 р. прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 0000171540 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 7695 грн., в тому числі за основним платежем - 6156 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1539 грн., № 0000241542 про збільшення позивачу суми грошового з податку на додану вартість в загальному розмірі 6156,25 грн., в тому числі за основним платежем - 4925 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1231,25 грн. Крім того, відповідачем нарахована пеня по податку на прибуток в розмірі 2105,50 грн. та по податку на додану вартість в розмірі 1717,75 грн. Позивач вказує на протиправність висновків акту перевірки про фіктивність угоди, укладеної позивачем з ТОВ „Лугапорт", зазначає про фактичне виконання господарських операцій. Просить визнати протиправними та скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення, а також нарахування пені.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2012 р. в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „ПАОК" до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які полягають у неправильному застосуванні Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України „Про податок на додану вартість", зазначає про неврахування судом підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ „Лугапорт". Крім того, апелянт зазначає про неправомірне застосування судом ч. 1 ст. 72 КАС України щодо правових наслідків вироку суду відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки вирок не містить посилань не невиконання угод ТОВ „Лугапорт" з позивачем.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „ПАОК" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Слов'янської міської ради Донецької області 20.01.1993 р., включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 13506103, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100102564, перебуває на податковому обліку в Слов'янській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби.

Слов'янською ОДПІ проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ „ПАОК" з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за липень, вересень 2009 р. та податку на прибуток за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2009 р. по взаємовідносинам з ТОВ „Лугапорт", за результатами якої складений акт № 3414/15-2-13506103 від 10.08.2012 р. Перевіркою встановлені порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" в частині заниження податку на прибуток за 3 квартал 2009 р. на 6156 грн., та пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" в частині заниження податку на додану вартість за вересень 2009 р. на 4925 грн.

На підставі вказаного акту Слов'янською ОДПІ 20.08.2012 р. прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 0000171540 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 7695 грн., в тому числі за основним платежем - 6156 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1539 грн., та № 0000245542 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 6156,25 грн., в тому числі за основним платежем - 4925 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1231,25 грн.

Крім того, органом державної податкової служби нарахована пеня по податку на прибуток в розмірі 2105,60 грн. та по податку на додану вартість в розмірі 1717,75 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у позивача документів, які б підтверджували факт отримання товару, товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, договорів оренди транспортних засобів або інших документів, що підтверджують спосіб, засіб перевезення, та містять необхідні реквізити перевізника, сертифікатів якості, технічних паспортів товарів, карток складського обліку, розрахункових документів, що підтверджують факт оплати товару по операціям з контрагентом, а саме, платіжних доручень, банківських виписок, зворотно-сальдових відомостей, прибуткових касових ордерів, векселів, а також несплата до бюджету підприємством-постачальником податкових зобов'язань свідчить про фактичне не придбання товару позивачем у ТОВ „Лугапорт". Тобто, судом першої інстанції встановлена відсутність реально вчиненої господарської операції. Також судом зазначено про врахування вироку Ленінського районного суду м. Луганська в справі № 1-437/11 від 12.12.2011 р., яким встановлено створення ТОВ „Лугапорт" з порушенням діючого законодавства.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як випливає з акту перевірки № 3414/15-2-13506103 від 10.08.2012 р. та встановлено колегією суддів, ТОВ „ПАОК" у періоді, що перевірявся, мало господарські відносини з ТОВ „Лугапорт" з придбання товарно-матеріальних цінностей згідно з договором № 15/04-2009 від 15.04.2009 р., додатковою угодою № 1 від 23.07.2009 р., відповідно до яких позивач придбавав у ТОВ „Лугапорт" товар - нить п/п, МФ 900. Виконання господарської операції з придбання цього товару у спірному періоді позивач підтверджує видатковою накладною № 23/07/09-02 від 23.07.2009 р. на поставки нитки п/п, МФ900 у кількості 1597,300 кг на загальну суму 29550,05 грн., в тому числі податок на додану вартість - 4925,02 грн., податковою накладною № 23-07-09-02 від 23.07.2009 р. на суму поставки 29550,05 грн., в тому числі податок на додану вартість - 4925,02 грн., платіжним дорученням № 635 від 17.08.2009 р. про перерахування ТОВ „Лугапорт" оплати за нитку в розмірі 29550,05 грн., в тому числі податок на додану вартість - 4925,01 грн.

Позивачем до складу валових витрат 3 кварталу 2009 р. віднесена сума в розмірі 29550 грн. з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ „Лугапорт".

ТОВ „ПАОК" до складу податкового кредиту вересня 2009 р. віднесена сума податку на додану вартість в розмірі 4925 грн. за податковою накладною № 23-07-09-02 від 23.07.2009 р., виданою ТОВ „Лугапорт".

Колегією суддів встановлено, що один з основних видів діяльності ТОВ „ПАОК" за КВЕД є виробництво тари з пластмас. Задля здійснення такого виду діяльності позивачем розроблені технічні умови на виготовлення мішків з поліпропілену ТУ У 25.2-13506103-001:2007, погоджені висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-07/37390 від 24.07.2007 р., а також управлінням з питань наглядово-профілактичної діяльності Головного управління МНС України. Як вбачається з технічних умов, пошив мішків поліпропіленових здійснюється фібриллірованими поліпропіленовими нитями.

З метою одержання прибутку позивачем укладений договір з ТОВ „Лугапорт", за яким позивач придбав у цього підприємства нитку поліпропіленову.

Використання позивачем придбаного у ТОВ „Лугапорт" у спірному періоді товару у оподаткованих операціях у межах власної господарської діяльності підтверджується наявною в матеріалах справи бухгалтерською довідкою, відповідно до якої отримана позивачем у вересні 2009 р. від ТОВ „Лугапорт" нитка у кількості 1597,3 кг оприбуткована у бухгалтерському обліку, в подальшому використана у виробництві.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", який регулював спірні правовідносини на час здійснення спірних господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Формування валових витрат позивачем по господарським операціям з ТОВ „Лугапорт" підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, ці витрати здійснені для подальшого використання у власній господарській діяльності, тому колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про непідтвердження реальності вчинення господарської операції та неправильності формування валових витрат.

Оскільки витрати позивача з придбання товару у ТОВ „Лугапорт" у спірному періоді підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, витрати здійсненні для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, такі витрати є валовими витрати у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відтак, є неправомірним збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Правомірність формування валових витрат позивача обумовлює правомірність формування податкового кредиту позивачем по господарським операціям з ТОВ „Лугапорт".

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час здійснення спірних господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки формування податкового кредиту позивачем за спірними господарськими операціями підтверджено податковою накладною, товар у ТОВ „Лугапорт" придбаний позивачем з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, відсутні підстави для висновку про завищення податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ „Лугапорт".

Висновки суду першої інстанції про відсутність у позивача документів, які б підтверджували факт отримання товару, товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, договорів оренди транспортних засобів або інших документів, що підтверджують спосіб, засіб перевезення, та містять необхідні реквізити перевізника, сертифікатів якості, технічних паспортів товарів, карток складського обліку, розрахункових документів, що підтверджують факт оплати товару по операціям з контрагентом, а саме, платіжних доручень, банківських виписок, зворотно-сальдових відомостей, прибуткових касових ордерів, векселів не відповідають фактичним обставинам справи.

Як зазначалось вище, факт отримання позивачем товару від ТОВ „Лугапорт" підтверджений видатковою накладною, податковою накладною. Відсутність акту приймання-передачі товару не є підставою для висновку про фактичне нездійснення господарської операції, оскільки умовами договору № 15/04-2009 не передбачено приймання товару позивачем за актами приймання-передачі. Як зазначено в п. 2.1 договору, товар вважається зданим продавцем та прийнятим покупцем за накладною. Оскільки видаткова накладна надавалась позивачем до перевірки та копія такої накладної наявна в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції вважає підтвердженим факт прийняття позивачем товару у ТОВ «Лугапорт».

Договором не передбачались умови транспортування товару. Проте, судовою колегію встановлено, що транспортування товару здійснювалось транспортним засобом, який належить позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, подорожнім листом вантажного автомобіля від 23.07.2009 р., який має необхідні реквізити, зокрема, в ньому зазначено про направлення водія до ТОВ „Лугапорт" (Луганська область), зазначено найменування товару - нитка, кількість товару - 1597,300 кг.

Доводи органу державної податкової служби, підтримані судом першої інстанції, про відсутність доказів перевезення товару через відсутність товарно-транспортних накладних, не узгоджуються з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України за № 363 від 14.10.1997 року, а також з Переліком документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. N 207.

Так, пунктами 11.1, 11.5, 11.7 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Товарно-транспортна накладна є основним первинним документом на перевезення вантажів, як на то посилається відповідач, проте необов'язковим, у зв'язку із тим, що чинне законодавство не містить чіткого переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку.

Крім того, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають право вантажовідправника на її виписку і жодним чином не зобов'язують вантажоодержувача вимагати її наявність.

Пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні визначено, що для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Відтак, товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, які здійснюють перевезення на договірних засадах, тобто, здійснюють послуги з перевезення вантажів.

В даному випадку перевезення товару здійснювалось власним транспортним засобом позивача, тобто, наявність дорожнього листа є підтвердженням перевезення вантажу.

Таким чином, є неправильними висновки суду першої інстанції про не підтвердження перевезення спірного вантажу.

Також не відповідають фактичним обставинам справи висновки суду першої інстанції про відсутність у позивача розрахункових документів, що підтверджують факт оплати товару по операціям з контрагентом, а саме, платіжних доручень, банківських виписок, зворотно-сальдових відомостей, прибуткових касових ордерів, векселів, оскільки оплата позивачем придбаного у ТОВ „Лугапорт" товару підтверджена платіжним дорученням, наявним в матеріалах справи.

Відсутність у позивача на час перевірки сертифікатів якості, технічних паспортів товару не може слугувати підставою для висновку про нездійснення господарської операції, оскільки такі документи не є первинними документами бухгалтерського обліку у розумінні статі 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Є необґрунтованими посилання суду першої інстанції на той факт, що несплата до бюджету підприємством-постачальником податкових зобов'язань свідчить про фактичне не придбання товару позивачем у ТОВ „Лугапорт".

Колегія суддів зазначає, що невиконання контрагентом своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування валових витрат та податкового кредиту і має всі документальні підтвердження їх розміру.

Що стосується врахування судом першої інстанції вироку Ленінського районного суду м. Луганська в справі № 1-437/11 від 12.12.2011 р., яким встановлено створення ТОВ „Лугапорт" з порушенням діючого законодавства, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська в справі № 1-437/11 від 12.12.2011 р., дійсно, встановлено створення ТОВ „Лугапорт" з порушенням діючого законодавства.

Проте, колегія суддів зауважує, що даний вирок не містить жодного висновку із посиланням не належні докази, що особами, які визнанні винними цим вироком у скоєнні певних злочинів, здійснені будь-які дії щодо незаконного формування податкового кредиту ТОВ „ПАОК", як це зазначено по іншим підприємствам. Даним вироком не встановлено, що директором ТОВ „Лугапорт" не виписувались на адресу позивача податкова накладна, видаткова накладна, що договір з позивачем не укладався.

З урахуванням приписів ч. 4 ст. 72 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку вирок суду не тягне будь-яких правових наслідків для позивача та не є підставою для висновку про нікчемність господарських операцій.

Відтак, у зв'язку з документальним підтвердженням здійснення господарських операцій, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав для висновку про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів вважає необґрунтованим доводи про не підтвердження здійснення господарських операцій належними первинними документами через фіктивність створення ТОВ „Лугапорт".

На час виконання договору між ТОВ „Лугапорт" та позивачем постачальник товару здійснював господарську діяльність, не визнавався банкрутом, не ліквідований, є платником податку на додану вартість.

Крім того, відповідач не довів належними доказами, що договір, а також первинні документи на виконання договору не підписувались та не виписувались посадовими особами ТОВ „Лугапорт". При цьому колегія суддів зауважує, що ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_8, які були директорами ТОВ „Лугапорт" в різні періоди та які підписували первинні документи позивачу, не визнанні винними у скоєнні злочинів зазначеним вище вироком.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, фактично без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення, тому колегія суддів приходить до висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень.

Позивачем також заявлені позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині нарахування пені.

Колегія суддів зазначає, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями не здійснювалось нарахування пені, цими рішеннями орган державної податкової служби збільшив суми грошового зобов'язання з певних видів податків та застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції.

У відповідності до пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Згідно з пп. «б» пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 цього кодексу після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом.

В даному випадку нарахування пені здійснено відповідачем на неузгоджену суму грошового зобов'язання, проте, позивачем не оскаржуються дії органу державної податкової служби з нарахування пені або розрахунок пені, а тому з урахуванням приписів ст. 11 КАС України відсутні підстави для визнання таких дій або розрахунку протиправними.

Зазначені обставини дають суду підстави для висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень щодо нарахування пені.

Разом з тим, судова колегія приймає до уваги наступне.

Пунктом 57.4 ст. 57 Податкового кодексу України встановлено, що пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Пунктом 129.2 ст. 129 кодексу визначено, що у разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов'язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов'язання (його частини) скасовується.

Відтак, відповідачем у зв'язку з визнанням протиправними та скасуванням податкових повідомлень-рішень, якими збільшені позивачу суми грошового зобов'язання, зобов'язаний скасувати нарахування пені по обліковому рахунку позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, без урахування усіх обставин справи, що є підставою для скасування постанови та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно зі ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 198, 202, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ПАОК" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2012 р. в справі № 2а/0570/11194/2012 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2012 р. в справі № 2а/0570/11194/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ПАОК" до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень скасувати.

Ухвали в справі № 2а/0570/11194/2012 нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ПАОК" до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000171540, прийняте Слов'янською об'єднаної державної податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби 20.08.2012 р. про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю „ПАОК" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 7695 грн., в тому числі за основним платежем - 6156 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1539 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000245542, прийняте Слов'янською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби 20.08.2012 р. про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю „ПАОК" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 6156,25 грн., в тому числі за основним платежем - 4925 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1231,25 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ПАОК" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 132 (сто тридцять дів) грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня з складання постанови в повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлений 05.11.2012 р.

Головуючий суддя: Шальєва В.А.

Судді: Компанієць І.Д.

Бишов М.В.