Постанова № 27307627, 19.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2012 р. справа № 2а-6480/10/0870

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Шкуропадська В. М.

за участю представників:

позивача: - Вовк Д. В. (дов. від 30.12.11 № 70)

відповідача: - Ратієв Д. С. (дов. від 28.03.12 № 23/8/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року

у справі № 2а-6480/10/0870

за позовом казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановила:

Казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат»звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000580808/0 від 05.08.10 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 779540,00 грн. по податковим деклараціям з податку на додану вартість за березень, квітень 2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу під час проведеної перевірки про завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 779540, 00 грн., завищення залишку від'ємного значення з ПДВ на загальну суму 14349854 грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2010 року на загальну суму 749684, 00 грн. по операціям з придбання матеріальних запасів, які використано не у господарській діяльності, оскільки виготовлена з придбаної сировини продукції в подальшому реалізовувалась покупцям за цінами, нижчими її повної собівартості.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.11.2010 у задоволенні позову відмовлено. Судом першої інстанції зазначено, що в результаті реалізації продукції за цінами, нижчими за собівартість її виготовлення, відбувається зменшення активів на суму грошових коштів, отриманих від продажу продукції власного виробництва. Проведення такої діяльності призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовлення продукції та ціною її продажу. За податковим законодавством витрати, що перевищують доходи )збитки), не можуть бути враховані в податковому обліку, так як операція не відповідає основному принципу господарської діяльності (п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу (т.2 а.с.42), в якій просить скасувати постанову суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивачем подавалась письмова заява (т.2 а.с.57) про заміну позивача -казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат»його правонаступником у зв'язку з реорганізацією -державним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

Колегія суддів, розглянувши вказану заяву, дослідивши додані до неї документи, вважає за необхідне відповідно до ст.55 КАС України здійснити процесуальне правонаступництво, замінити позивача у справі казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат»його правонаступником -державним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

01.03.2012 позивачем подані додаткові документи, а саме: документи на підтвердження здійснення заходів підприємства в умовах економічної кризи;, які долучені судом до матеріалів справи відповідно до ст.195 КАС України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін. В поданих суду письмових запереченнях (т.2 а.с.53) відповідач зазначає, що викладені в апеляційній скарзі факти спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, 05.08.2010 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000580808/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 779540,00 грн. в тому числі, за березень 2010 року в розмірі 198362,00 грн., квітень 2010 року -у розмірі 581178,00 грн.

Підставою для прийняття означеного податкового повідомлення-рішення стали висновки, зроблені відповідачем під час проведеної позапланової невиїзної перевірки КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат»з питання правомірності формування податкового обліку з податку на додану вартість по господарським операціям за період з 01.03.2010 по 30.04.2010 достовірності нарахування від'ємного значення ПДВ за березень 2010 року та з питання достовірності нарахування від'ємного значення ПДВ за квітень 2010 року та суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періодах з 01.11.08 по 31.12.08, з 01.01.09 по 30.04.09, з 01.07.09 по 31.12.09, з 01.01.2010 по 31.03.2010 (акт перевірки від 26.07.2010 № 251/08-08/00194731).

Під час перевірки встановлено, що підприємством в порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 779540,00 грн., в тому числі, за березень 2010 року -на суму 198362,00 грн., за квітень 2010 року -на суму 581178,00 грн.

До такого висновку відповідач дійшов з огляду на те, що

За період з 01.03.2010 по 30.04.2010 підприємством завищено податковий кредит відповідних звітних податкових періодів по операціям придбання матеріальних запасів з податком на додану вартість, які використано не у господарській діяльності. Підприємством реалізовувалась продукція за цінами, що є нижчими, ніж собівартість виготовленої продукції, внаслідок чого здійснено збиткові операції на загальну суму 5224279,07 грн.

Як зазначено в акті перевірки, вищенаведені дані встановлені з даних Головної книги. Виходячи з того, що в загальному розмірі операційних витрат у звітному кварталі матеріальні затрати складають 71,75% від загальної суми, доля матеріальної складової в обороті фактичних витрат на виробництво реалізованої продукції по збитковим операціям за квітень 2010 року становить 3748420,23 грн. без ПДВ, податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка використана не в господарській діяльності підприємства за рахунок реалізації продукції за цінами нижчими за собівартість, становить у квітні 2010 року -749684,05 грн.

Зведені дані показників Довідок щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за період з 01.03.2010 по 30.04.2010 наведені відповідачем в Додатку № 7 до акту перевірки (т.1 а.с.43),

Податковий орган зробив висновок в акті перевірки, що метою здійснення збиткових операцій є отримання суми бюджетного відшкодування у спосіб, що не узгоджується з приписами податкового законодавства, тобто без наміру настання юридично значимих дій.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не погоджується з судом першої інстанції про правомірність висновку податкового органу про безпідставне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість і, відповідно, завищення суми бюджетного відшкодування з операцій по придбанню сировини, з якої в подальшому виготовлена продукція, яка в подальшому реалізована за ціною, нижчою її собівартості.

Застосовуючи до спірних правовідносин пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідач, посилаючись на п.1.3.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вказує, що для визначення використання придбаних активів в господарської діяльності визначальним є результат такої господарської діяльності, а саме: надходження активів або зменшення зобов'язань, у зв'язку з чим реалізація продукції за ціною нижчої ніж ціна собівартості позбавляє платника податку права відносити суми податку на додану вартість з вартості придбаної сировини до складу податкового кредиту.

Такий висновок є помилковим, оскільки суперечить встановленим законами України правилам оподаткування, зокрема, оподаткування операцій податком на додану вартість.

По-перше, аналіз законодавства, яке дає визначення поняттю «господарська діяльність», зводиться до того, що господарська діяльність -це сукупність господарських операцій за певний податковий період, направлена на отримання суб'єктом господарювання доходу, тобто основним в даному випадку є спрямованість діяльності особи на отримання доходу, а не отриманий результат у вигляді доходу.

Крім того, встановлені Законом України «Про податок на додану вартість»правила формування податкового кредиту з податку на додану вартість з операцій придбання платником податку активів (в даному випадку сировини) не пов'язують право віднесення сум податку на додану вартість з таких операцій з результатами здійснення інших операції, які є окремими об'єктами оподаткування.

Оподатковувана операція за визначенням ст.1 вказаного Закону - операція, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платника податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товару (матеріалів сировини), послуг на підставі належно оформлених податкових накладних.

Відповідач не ставить під сумнів наявність та дійсність податкових накладних, а також те, що придбані товари (матеріали, сировина), роботи, послуги призначались та фактично використані позивачем саме у зв'язку з виробництвом основної продукції -титану губчатого, що відповідає статутній діяльності підприємства, тобто використані в його господарській діяльності.

За змістом ст.189 Господарського кодексу України підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, встановленими самостійно чи на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавством України, по державним цінам і тарифам.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення»в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст.7 цього ж Закону).

Виходячи з наявний в матеріалах справи документів, вбачається, що за період, що перевірявся, підприємство реалізовувало продукцію за цінами, які не підлягають державному врегулюванню, порушення з боку позивача при формуванні договірної ціни продукції не вбачаються.

Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

В ході проведення перевірки відповідач не з'ясував та не врахував підстави, за яких підприємство змушено було реалізовувати продукцію за такою ціною, не встановив наявності у підприємства умислу на здійснення збиткових операцій з метою заниження об'єкту оподаткування.

В даному випадку такі дії відповідача обумовлені економічними факторами, які склались на ринку титанових напівфабрикатів, зниженням попиту і падінням цін на вид продукції, яку виготовляє позивач, що підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи.

Відсутність прибутку в ході реалізації продукції за цінами, нижчими її собівартості, у зв'язку із змінами кон'юнктури ринку, діючими економічними факторами підпадає під власний ризик позивача як суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином з врахуванням об'єктивно обумовлених причин реалізації позивачем продукції за цінами з перевищенням фактичної собівартості та відсутності законодавчо встановленої заборони щодо самостійного визначення суб'єктом підприємницької діяльності ціни товару, що випливає із положень ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», здійснення позивачем спірних операцій підпадає під визначення господарської діяльності в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та діяльності, направленої на отримання доходу.

Не визнання у певній частині податкового кредиту по операціям придбання товарів (робіт, послуг), що були використані на виробництво продукції, не відповідає положенням Закону України «Про податок на додану вартість», який містить чітко встановлені випадки не включення суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Інших доказів, які б за змістом норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчили про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за березень, квітень 2010 року, відповідачем не наведено, із матеріалів справи не вбачається.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та відповідно до ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10.11.2010 у справі № 2а-6480/10/0870 скасувати.

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000580808/0 від 05.08.10 про зменшення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 779 540,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко